Збитки при відсудженні у покупця придбаного ним нерухомого майна (евікція товару)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування та розмір збитків при відсудженні у покупця придбаного ним нерухомого майна при незаконному продажі (евікція товару)

03 липня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/6092/20, провадження № 61-1447 сво 22 (ЄДРСРУ № 112058227) досліджував питання щодо відшкодування та розмір збитків при відсудженні у покупця придбаного ним нерухомого майна при незаконному продажі (евікція товару).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина третя статті 623 ЦК України).

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм закону свідчить про те, що положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто відсудження у покупця придбаного ним майна, товару на підставі того, що продаж був незаконним).

Продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (стаття 659 ЦК України).

Це зумовлено тим, що продавець повинен мати право продажу товару (стаття 658 ЦК України) і, відтак, гарантувати покупцю чистоту правового титулу, що його покупець набуває за відповідним договором купівлі-продажу. Якщо продавець цього обов`язку не виконує або виконує його неналежно, то для покупця створюється загроза евікції - вилучення речі у титульного володільця третьою особою, що має на цю річ те чи інше право, яке не погашається встановленням нового правового титулу на річ. Таке право може бути як речовим, так і зобов`язальним, але у будь-якому разі повинно передбачати можливість позбавити покупця володіння річчю на користь носія такого права. Віндикація є одним з характерних і найпоширеніших (але далеко не єдино можливим) варіантів евікції речі.

Унаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні. А тому не має значення, чи річ витребувана у набувача (покупця) у цілому, чи він лише позбавився статусу одноосібного власника і натомість став співвласником, речі у певній частці (чи навіть в режимі спільної часткової власності). Відтак, у будь-якому з наведених варіантів є підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України.

У статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних положень статей 22 і 623 ЦК України.

Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.

Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).

Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679 св 18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149 св 18) та Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18 (провадження № 61-7468 св 21), оскільки продавець товару, вилученого за рішенням суду, повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді дійсної вартості майна, тобто з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом, а не на день придбання майна.

ВИСНОВКИ про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України):

• Суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову.

• Застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).

• Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.

 

Матеріал по темі: «Момент визначення розміру збитків виходячи з ринкових та/або звичайних цін»

 

 

ТЕГИ: ціна, ринкова ціна, звичайна ціна, інформація щодо ринкових цін, евікція товару, момент визначення розміру збитків, упущена вигода, судова практика, Адвокат Морозов

Не відповідність ринковим/звичайним цінам = заниження ПДВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звичайна/ринкова ціна або ціноутворення на ринку ідентичних послуг в рамках податкової перевірки

29 липня 2021 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/87/20, адміністративне провадження № К/9901/10203/21 (ЄДРСРУ № 98646087) досліджував питання щодо ціноутворення та звичайної ціни в рамках податкової перевірки.

Суть справи: Нарахування податкових зобов`язань за цінами, «що не відповідають ринковим», у зв`язку із чим було зроблено висновок про заниження платником податків бази оподаткування ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Згідно із підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Тобто, у розумінні норм Податкового кодексу України  звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг  є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка у свою чергу повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

Слід вказати, що згідно з пунктом 39.2. статті 39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а)порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б)ціни перепродажу; в)"витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

(!!!) Таким чином, стверджувати про отримання послуг за цінами вищими від звичайних лише на підставі договорів на ідентичні товари без застосування інших умов є безпідставним та необґрунтованим (27 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/35/17, адміністративне провадження № К/9901/42195/18 (ЄДРСРУ № 91252402).

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 05.03.2019 у справі №815/3424/17 (адміністративне провадження №К/9901/52271/18)) зробив наступний висновок, що договірна ціна є звичайною ціною та є ринковою ціною, якщо іншого не доведено передбаченими Податковим кодексом України методами визначення звичайної ціни, і такий обов`язок щодо доведення покладено саме на контролюючий орган.

До ідентичних товарів (робіт, послуг) підпунктом 14.1.80 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України віднесено товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.

Підпунктом 14.1.131 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що до однорідних (подібних) товарів (робіт, послуг) належать товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки: якість та ділова репутація на ринку; наявність торговельної марки; країна виробництва (походження); виробник; рік виробництва; новий чи вживаний; термін придатності.

Статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

ВАЖЛИВО: Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98 індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

ВИСНОВОК: Договірна ціна є звичайною ціною та є ринковою ціною доти, поки іншого не доведено контролюючим органом в рамках діючого законодавства України на підставі належних, допустимих та прийнятних доказів.

Матеріал по темі: «Реалізація товару за ціною, нижчою від ціни придбання: наслідки»

 

Теги: ринкова ціна, звичайна ціна, рыночная стоимость, обычная стоимость, ценообразование, ціноутворення, заниження ПДВ, ндс, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Момент визначення розміру збитків виходячи з ринкових та/або звичайних цін

Адвокат Морозов (судовий захист)

Момент визначення розміру збитків. Ринкова ціна або звичайна ціна на аналогічний товар.

20 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2740/17 (ЄДРСРУ 78715894) досліджував питання відшкодування збитків шляхом визначення ринкової та/або звичайної ціни.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

ВАЖЛИВО: Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1. вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
2. додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
3. неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
4. матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

03 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/700/17 (ЄДРСРУ № 75770409) вказав, що аналіз норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

(!!!) Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Також у частинах 3-4 статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.

Так, відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у статті підпункті 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначається як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

ВАЖЛИВО: Між тим, на думку автора, як і податкових спорах, для визначення ринкової ціни недостатньо порівнювати ціни на аналогічні товари, такі ціни мають скластись за аналогічних умов поставки (період укладення контракту, місце укладення контакту, базисні умови поставки, обсяг товару, умови оплати, у тому числі щодо необхідності встановлення передоплати, гарантії, застосування акредитиву тощо).

Виходячи зі змісту положень частини 3 статті 623 Цивільного кодексу України та частин 3-4 статті 225 Господарського кодексу України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора. Так, при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред'явлення позову. Ці правила встановлення ринкових цін є загальними, при цьому суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, взявши до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Законом не визначаються обставини, які можуть бути підставою для такого рішення. Суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню.

ВИСНОВОК: Зазвичай суд визначає розмір збитків, виходячи з ринкових цін, які існують на момент ухвалення рішення, у випадках, коли відбулося їх зростання порівняно з днем пред'явлення позову.

Врахування ринкових цін, що існували на день ухвалення рішення, здійснюється судом за заявою кредитора.

ТЕГИ: ціна, ринкова ціна, звичайна ціна, інформація щодо ринкових цін, податковий запит, момент визначення розміру збитків, упущена вигода, судова практика, Адвокат Морозов

Фактори визначення ринкової ціни у податкових спорах: судова практика

Адвокат Морозов (судовий захист)

ДФС: укладання між сторонами договорів за цінами, що є нижчими від реальних цін, що склались при реалізації аналогічного товару на ринках. 

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (Ухвала ВАСУ 06 квітня 2017 р. у справі № К/800/12802/16, ЄДРСРУ № 66046994).

Водночас, Цивільним кодексом України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, визначення ціни за договором є істотною умовою договору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди.

Разом з тим, відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

В свою чергу, згідно підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах .

ВАЖЛИВО: Із вищенаведеного слідує, що встановлювати ціни, які не підтягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб'єктам підприємницької діяльності, тобто учасникам договірних відносин.

При дослідженні фактору «формування ціни»  податковий орган повинен співставити такі умови договору як момент його підписання, кількість товару, строки поставки, строки оплати товару, розподіл обов'язків сторін контракту та інших умов, які безпосередньо впливають на формування ціни контракту.

Однак зазвичай податковий орган, при визначенні звичайної ціни, не враховує  звичайні ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів. (Ухвала ВАСУ 13 червня 2017 р. у справі № К/800/19334/17, ЄДРСРУ № 67155500).

Між тим, для визначення ринкової ціни недостатньо порівнювати ціни на аналогічні товари, такі ціни мають скластись за аналогічних умов поставки (період укладення контракту, місце укладення контакту, базисні умови поставки, обсяг товару, умови оплати, у тому числі щодо необхідності встановлення передоплати, гарантії, застосування акредитиву тощо).

ВАЖЛИВО: Окремо необхідно вказати, що правомірність прийняття оскаржуваних  платником податків рішень покладається на контролюючий орган у адміністративному процесі і виходячи із принципу презумпції невинуватості обов’язок доведення невідповідності бази оподаткування звичайній ціні покладається саме на контролюючий орган (Ухвала ВАСУ від 16 лютого 2016 р. у справі № К/800/25376/15, ЄДРСРУ № 55870151).

Більше того, інформація щодо ринкових цін відповідно до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України та статті 16 Закону України «Про інформацію» є податковою інформацією. Джерела податкової інформації визначено у пункті 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, у тому числі у підпункті 72.1.6 цього пункту, який передбачає використання іншої оприлюдненої або одержаної за запитом інформації.

Право на використання податкової інформації щодо ринкових цін та результатів її опрацювання (порівняння із ціною постачання, застосованою платником податків), у тому числі у висновках за результатами перевірок, закріплено у пункті 71.1 статті 71, пункті 74.2 статті 74 та підпункті  83.1.2 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України.

Таким чином, під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надіслати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень застосованої ціни або навпаки, контролюючий орган, використовуючи свої бази, має зробити самостійний аналіз з урахуванням факторів викладених вище.

Теги: ціна, ринкова ціна, звичайна ціна, інформація щодо ринкових цін, податковий запит, проведення перевірок, ДФС, ГНІ, налогоые проверки, налоговые споры, податкові перевірки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов