Анулювання реєстрації
платником податку на додану вартість з підстав неукладення/розірвання
договору про визнання електронних документів
05
червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 540/490/19,
адміністративне провадження №К/9901/33357/19 (ЄДРСРУ № 89674758) досліджував
питання щодо анулювання реєстрації платником податку на додану вартість з
підстав неукладення/розірвання договору про визнання електронних
документів.
За
змістом пункту 183.1 статті 183 Податкового кодексу України (надалі також - ПК
України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних
правовідносин) будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник
податку на додану вартість, подає до контролюючого органу за своїм
місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.
Відповідно
до пункту «г» підпункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до
дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення
з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як
платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає
контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку
декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність
постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового
зобов`язання чи податкового кредиту.
(!!!) Отже, обставини подання декларації (податковий
розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання
товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи
податкового кредиту та неподання декларацій з податку на додану вартість
входять до предмету доказування для цілей вирішення відповідності вимогам
частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства рішення про
анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Згідно
з пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України платники податків,
що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації
контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо
електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкова
звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі
контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів
щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
У
разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав,
визначених законом, платник податків має право до складення нового договору
подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і
"б" пункту 49.3 цієї статті.
Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку
розривати договір про визнання електронних документів.
Отже,
при перевірці наявності законних передумов анулювання реєстрації платником
податку на додану вартість з`ясуванню підлягають, зокрема, й обставини щодо
правомірності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення про
неукладення/розірвання договору про визнання електронних документів, оскільки
саме з наявністю такого договору законодавець надає можливість платнику
податків реалізувати свій обов`язок щодо подання звітності з податку на додану
вартість, а відтак мати обґрунтовані сподівання про відсутність передбачених
законодавством підстав для прийняття рішення, яким його буде
позбавлено статусу платника податку на додану вартість.
Аналогічний
підхід щодо необхідності дослідження судами передумов, за яких платник податків
не зміг реалізувати обов`язок щодо подання звітності з податку на додану
вартість вже було висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 28
травня 2019 року у справі №810/3576/18
та від 30 жовтня 2018 року у справі №805/4063/17-а.
Серед
іншого необхідно пам’ятати, що підстави для задоволення позовних вимог платника
зобов`язального характеру відсутні, якщо останнім не надано доказу, який би
безспірно посвідчував ту обставину, що після скасування рішення суб`єкта
владних повноважень про анулювання реєстрації позивача, як платника податку на
додану вартість, контролюючий орган не вчинить дії до платника цього податку з
відповідним відображенням показників, прийняття звітності, відновлення дії
договору тощо. Прогнозування можливих порушень зі сторони відповідачів та
зобов`язання їх вчинити певні дії в майбутньому є передчасним.
Відтак,
за наявності об`єкту судового захисту на момент звернення із позовом, зобов`язальна частина позову, як спосіб
відновлення порушеного права, є передчасною, виходячи із дискреційних
повноважень органу, коли суд замість органу (по суті
підмінюючи його) вирішує питання, які знаходяться в межах його компетенції, без
можливості прийняття рішення із цих питань суб`єктом владних повноважень.
Дані
висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах
від 02 жовтня 2018 року по справі №820/159/16,
від 30 травня 2019 року по справі №826/11485/15.
Доводи
контролюючого органу про те, що у платника була можливість подавати
декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді, не спростовують
висновки про безпідставність, оскільки можливість подавати податкову
звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 статті 49 ПК
України, виникає у разі припинення договору про визнання електронних документів
з підстав, визначених законом (пункт 49.4 статті 49 ПК України).
ВИСНОВОК: Платник податку на додану вартість не може
бути позбавлений свого статусу на тій підставі, що органи державної влади
допустили помилку і без наявності законних на те підстав не уклали
(розірвали) договір про визнання електронних документів, що вплинуло на
можливість платником реалізувати обов'язок щодо подання звітності з податку на
додану вартість.
Теги:
статус ПДВ, НДС, позбавлення статусу ПДВ, розірвання договору про
визнання електронних документів, неукладання договору, визнання електронних
документів, судова практика, Адвокат Морозов
