Визнання заповіту недійсним вчиненим дієздатною
особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій на підставі ч.1 ст. 225
ЦК України
19 жовтня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 607/22488/20,
провадження № 61-10826св23 (ЄДРСРУ № 114322858) досліджував питання щодо
визнання заповіту недійсним з підстав не усвідомлення заповідачем значення
своїх дій.
Відповідно до
статті 1233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповітом є особисте
розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім
правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише
спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту
смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає
чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК
України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен
складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має
бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він
підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт
має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами,
визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до
частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час
скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній
заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
За позовом
заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що
волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина
друга статті 1257 ЦК України).
Згідно з
частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має
бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до
частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених
законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний
правочин).
Правові
наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його
вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними,
визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті
встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли
вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може
бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за
позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті
225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано
недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому
стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення
наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний
призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі
сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав
вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і
інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в
момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та
не могла керувати ними.
До аналогічних
висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у
справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019
року у справі № 311/3823/15, від 03.02.2022
р. у справі № 520/8118/17, від 23 листопада
2022 року у справі № 368/953/19.
Правила статті
225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для
визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення
правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій
або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для
визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає
судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним
необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не
усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
З наведеного
вище очевидно, що для виконання покладеного на позивача обов`язку доказування
обґрунтованості своїх позовних вимог обов`язковим є проведення посмертної
судово-психіатричної експертизи.
Крім того,
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у
постанові від 11 листопада 2019 року в справі №
496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок
судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на
момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність
учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які
свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча
висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід
давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні
обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне
значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент
вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на
припущеннях.
Аналогічна
правова позиція викладена 13 вересня 2023 року Верховним Судом у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22
(ЄДРСРУ № 113527185).
ВИСНОВОК: Тлумачення
наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину
недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може
бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти
значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене
узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду
України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12
та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14
та підтриманим 01 червня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 696/220/21, провадження № 61-2354св23 (ЄДРСРУ №
111430836).
Матеріал по
темі: «Неповідомлення нотаріусом спадкоємця
про заповіт»
Теги: спадок, спадкоємець,
наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для
прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт,
завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар