Визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було
укладено представником з перевищенням повноважень
04 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №
127/1786/20, провадження № 61-6478св23 (ЄДРСРУ
№ 113967357) досліджував питання щодо визнання недійсним договору з тієї
підстави, що його було укладено представником з перевищенням повноважень.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд
повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує
визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і
настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати
в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та
яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні
вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній
волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст
правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування
та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля
особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у
статтях 229-233 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин,
який вчинено внаслідок зловмисної
домовленості представника однієї сторони з другою стороною,
визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від
свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та
моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок
зловмисної домовленості між ними.
У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від
06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про
визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину
недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в
діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч
інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також
наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і
виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має
значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від
здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди
довірителю.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини
представництва при вчиненні правочинів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК
України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник)
зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона
представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу
юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного
законодавства.
Як визначено у частині третій статті 238 ЦК
України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє,
у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником
якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо
інших осіб, встановлених законом.
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений
представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку
він представляє.
Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК
України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює,
змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у
разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим
зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про
прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють,
створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього
правочину.
27 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №
547/384/21, провадження № 61-8512св23 (ЄДРСРУ
№ 113794362) вказав, що на захист прав третіх осіб, які вступають у
правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними
особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України
передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих
документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язані діяти в
інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не
перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження
повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім
випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма
обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Отже, у частині третій статті 92 ЦК України передбачено
загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у
відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме
цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах
юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх
повноважень.
Положення частини третьої статті 92 ЦК України
встановлюють виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків
вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК
України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження
повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної
сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для
третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у
відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або
нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи
чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши
принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності
та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України
для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою,
з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва
юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення
повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної
особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування
довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та
виконував обов`язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав
у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент
юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.
Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність,
не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи
чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який
укладає договір від її імені.
Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його
було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень,
потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими
доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи
діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності
та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа.
По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального
наміру його укладення і виконання.
Такі висновки щодо застосування частини третьої статті 92
ЦК України викладено у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016
року у справі № 6-62цс16, від
12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17,
підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у
справі № 668/13907/13-ц та
у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі №
658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі №
127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі №
466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі №
608/969/13-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 547/727/20-ц, провадження № 61-8667 св 22, від 21 червня 2023 року
справа № 547/692/20 провадження
№ 61-7608 св 22, від 05 липня 2023 року у справі № 547/663/20,
провадження № 61-8411св 22,від 05 липня 2023 рокуу справі №
547/641/20, провадження № 61-8083 св 22.
ВИСНОВОК: Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї
підстави, що його було укладено представником з перевищенням повноважень,
необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених
належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник
такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування
недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе
позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про
відсутність реального наміру його укладення і виконання.
До подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у
постановах: від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц,
провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі №
911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19 та ухвалі
від 13 вересня 2023 року у справі № 547/818/20,
провадження № 14-94цс23 (ЄДРСРУ № 113701373).
Матеріал
по темі: «Вчинення керівником юрособи правочину з перевищенням повноважень»
теги: вчинення правочину представником юридичної особи,
угода з перевищенням повноважень, уповноважена особа, схвалення правочину,
недійсність правочину, представник за довіреністю, юридична особа, обсяг
повноважень, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар