Законодавча можливість солідарного стягнення з
подружжя необґрунтованих активів у дохід держави
04 жовтня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 991/2396/22,
провадження № 61-8529св23 (ЄДРСРУ № 114020811) досліджував питання відносно
солідарного зобов’язання подружжя щодо стягнення необґрунтованих активів у
дохід держави.
Активи, щодо
яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові
кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є
необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в
установленому законом порядку (частина друга статті 69 Закону України «Про
запобігання корупції»).
Право власності
вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або
незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які
перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК
України).
Право власності
припиняється у разі визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід
держави (пункт 12 частини першої статті 346 ЦК України).
Позовна
давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання
необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (частина п`ята статті
258 ЦК України).
Перебіг
позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх
стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів
відповідачем (частина сьома статті 261 ЦК України).
Позов про
визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути
пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у
частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка
набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи
опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню
права розпорядження ними (частина четверта статті 290 ЦПК України).
Під «набуттям
активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття
активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке
набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано
вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права
розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).
Суд визнає
необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено,
що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий
позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів
(частина перша статті 291 ЦПК України).
У разі
неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на
відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або
стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості
необґрунтованих активів (частина третя статті 292 ЦПК України).
Політико-правовий
підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у
світовій практиці сформувалося дві різновиди конфіскації: проти особи
(особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова
конфіскація, in rem). Традиційно зазначені різновиди конфіскації
розмежовуються:
процедурою
вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в
тому яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві.
стандартами
доказування, які застосовуються: для конфіскації in personam має застосовуватися
кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond
reasonable doubt). Натомість в конфіскації in rem використовується стандарт «баланс
ймовірностей» (balance of probabilities).
Європейський
суд з прав людини зауважив, що: «обговорюваний порядок, незважаючи на
термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало
спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується
попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і
тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення
майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке
належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню»;
«тягар
доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано
незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих
некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень
in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті
цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів,
у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності
походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої
ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником
цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію
пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу №1. Національні органи влади
відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування
конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у
злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли
володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені
підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного
статусу добросовісності (bona fide)» (GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA, №
36862/05, § 91, 105, ЄСПЛ, 12 серпня 2015 року).
(!!!) Касаційний суд
зауважує, що українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в
конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим.
Такий специфічний правовий режим:
виявляється в
досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове
регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в: ЦК;
ЦПК; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки
фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію
рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави
як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави
припинення права власності;
характеризується
суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими,
є публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК).
Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням
для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція
нехарактерна і невластива;
законодавець не
здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через
використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення
конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її
використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід
держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності
набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).
Усталеним як в
доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при
існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає
часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні
має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій
обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus -
цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або
законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання
(стаття 541 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної
палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
Касаційний суд
зауважує, що законодавець окремо не урегулював ті випадки. за яких
необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто, має
місце множинність осіб).
Стаття 541 ЦК
України, за відсутності окремого правового регулювання, поширюється на
стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.
У справах про
визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач
зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів
з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною
другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними
доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених
фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості
активів покладається на відповідача (абзац 2 частини другої статті 81 ЦПК
України).
ВИСНОВОК: Законом не
встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання для стягнення
необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів, а
тому суди зробили помилковий висновок про солідарне стягнення з відповідачів у
дохід держави вартості необґрунтованих активів…, але Закон надає кредитору
(Державі) право стягнення за частковим зобов’язанням, а тому суму
солідарного стягнення можна просто розділити порівну на кожного із подружжя!
Матеріал по
темі: «Шлюбний договір як інструмент
ухилення від санкцій Держави»
Теги: санкции, санкції, сплата
податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар