Адвокат Морозов (судовий захист)
Визнання недійсним договору позики на суму, яка
виходить за межі дрібного побутового правочину, укладений одним із подружжя без
згоди іншого
11 жовтня 2023
року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №
756/8056/19, провадження № 14-94цс21 (ЄДРСРУ № 114228699) досліджувала
питання чи розповсюджуються на грошові зобов`язання (передача в борг одним із
подружжя без згоди іншого) приписи частин другої та третьої статті 65 СК
України; чи може бути визнаний недійсним договір позики на суму, яка виходить
за межі дрібного побутового правочину, укладений одним із подружжя без згоди
іншого з подружжя на його укладення; чи виникає за таким договором позики
грошових коштів у іншого з подружжя (того, хто не був його стороною) право на
отримання коштів з чоловіка (дружини) сторони договору.
Відповідно до
частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше
осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК
України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині
та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один
з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства,
догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що
кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є
об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і
стаття 368 ЦК України.
Частиною першою
статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права
спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є
рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми
закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на
майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути
спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму
спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції,
покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За вимогами
частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній
сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не
встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній
сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не
встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження
спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до
частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним
майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за
позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив
правочин, необхідних повноважень.
Згідно із
частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються
майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною
згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за
згодою другого з подружжя.
Аналіз
наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що
знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що
чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою,
наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Для укладення
одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)
державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з
подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
На підставі
частини другої статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до
суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим
із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного
побутового.
Особливості
дрібного побутового договору визначені у частині першій статті 31 ЦК України,
за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє
побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному
розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення
«дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених
меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів
діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні
межі вартості.
За загальним
правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами
в момент його вчинення, а тому він може вчинятися або усно (частина перша
статті 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (частина друга
статті 205 ЦК України).
(!!!) З ознак
дрібного побутового правочину можна виділити: 1) безпосередня спрямованість на
задоволення потреб громадянина; 2) моменти укладення та виконання як правило
збігаються, або слідують один за одним; 3) невисока вартість.
Оскільки
поняття дрібного побутового правочину є оціночним, то в разі спору суд виходячи
з оцінки фактичних обставин справи має кваліфікувати правочин як дрібний
побутовий або як такий, що не відповідає вказаним у чинному законодавстві
вимогам.
Відповідно до
статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та
цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати
інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і
нематеріальні блага.
Тобто до кола
об’єктів правовідносин відносять матеріально виражені речі, у тому числі гроші.
Юридичний аспект грошей полягає в розумінні поняття грошей як особливого об`єкта
правовідносин. У цивільному праві гроші, як і цінні папери, визнаються окремим
різновидом речей, причому різновидом родових, замінних речей. Загибель грошових
знаків у боржника не звільняє його від обов`язку сплатити кредиторові
відповідну грошову суму.
Будь-який
грошовий знак незалежно від того, чи має він законну платіжну силу чи ні,
визначається за такою ознакою: у якому числовому відношенні він перебуває до
визначеної рахункової одиниці. Фізичні і ціннісні властивості грошового знака
можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього
знака до рахункової грошової одиниці (маштаб, що дає змогу порівнювати відносну
вартість).
Законодавець,
користуючись цією функцією, у разі потреби пов`язує з визначеною абстактною
цінністю деякі юридичні наслідки (наприклад, встановлює мінімальний розмір
статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням розміру мінімальної
заробітної плати).
Відповідно до
частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові
кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж
кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із
частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій
формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом
розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Оскільки гроші
також є майном, сенс необхідності згоди одного з подружжя на укладення
другим із подружжя договору, який виходить за межі дрібного побутового, полягає
у тому, що кожен з подружжя має право брати участь у розпорядженні грішми,
зокрема якщо їх сукупний розмір перевищує визначені законодавцем межі,
встановлені для відповідного правочину.
ВАЖЛИВО: Таким чином,
для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору
позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного
побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б
письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену
законодавцем у частині першій статті 1047 ЦК України, та брати за основу
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру
якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій
формі.
У частині
першій статті 1047 ЦК України законодавець пов`язав обов`язковість укладення
договору позики у письмовій формі з умовою, коли його сума не менш як у
десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткового мінімуму
доходів громадян, а отже логічним є висновок, що згода іншого з
подружжя на укладення такого договору має надаватись також письмово.
(!!!) Отже, згода
одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі
дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуває у їх
спільній сумісній власності, зокрема, грошових
коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом
розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (частина перша статті
1047 ЦК України), має бути надана у письмовій формі.
У випадку
недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину)
може оспорити договір позики на підставі частини другої статті 65 СК України.
У постановах
від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15,
від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15
та від 30 березня 2016 року у справі №
6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення
одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого
з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в
тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір
щодо спільного майна, та третя особа, контрагент за таким договором діяли
недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла
не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної
власності і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це
другого з подружжя.
Велика Палата
Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року відступила від висновків
Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних
правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015
року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня
2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30
березня 2016 року у справі № 6-533цс16,
посилаючись на те, що такі висновки суперечать принципу рівності як майнових
прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною
сумісною, без визначення часток.
У постанові
Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) викладено
правовий висновок про те, що відсутність згоди одного із співвласників -
колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання
правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном,
недійсним.
У постанові від
29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження
№ 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку,
наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання
недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній
власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи -
контрагента за таким договором.
Згідно із
частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та
розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на
праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві
спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього.
Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на
укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у
співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого
правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці
якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
Водночас
пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено,
серед іншого, добросовісність.
Відповідно до
частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при
укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном
вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
При цьому
наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо
розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на
вчинення такого правочину.
З аналізу
зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним
майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на
користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення
одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого
з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише
в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким
договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи
не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної
власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це
другого з подружжя.
ВИСНОВОК: Вирішуючи
виключну правову проблему щодо наслідків укладення договору позики грошових
коштів одним з подружжя без згоди на те іншого, Велика Палата Верховного Суду
зазначає:
- приписи частин другої та
третьої статті 65 СК України розповсюджуються на грошові зобов`язання
подружжя щодо передачі спільних коштів у позику;
- договір позики на суму, яка
виходить за межі дрібного побутового правочину, укладений одним із
подружжя без письмової згоди іншого з подружжя на його укладення може
бути визнаний недійсним у разі, якщо суд встановить, що третя
особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи
за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю
на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає
договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Матеріал по
темі: «Боргова розписка … не завжди договір позики»
Теги: безгрошова розписка,
безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова
розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня,
штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар