Верховний суд: особливості повернення земель водного
фонду, предмет позову та строки звернення до суду
19 жовтня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 748/2226/22,
провадження № 61-10058св23 (ЄДРСРУ № 114322993) досліджував питання щодо
особливостей повернення земель водного фонду законному власнику, предмет позову
та строки звернення до суду.
Згідно з
частиною першою статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі
України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема
землі водного фонду.
Згідно з
частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі
- ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками,
озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами;
землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо
водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а
також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних
шляхів.
Таким чином, до
земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані
об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й
належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним
законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного
фонду.
Так, стаття 59
ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну
власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених
цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК
України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім
випадків, передбачених законодавством.
Випадки
передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян,
передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.
Громадянам та
юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого
самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди
земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг
водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для
сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури),
культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення
науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів
портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені
земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової
інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59
ЗК України).
Отже, за змістом
зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема
зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами
(водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами
та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі,
зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у
тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших
водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями
водного фонду України.
Крім того, за
положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і
навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних
об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються
прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями
60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
(!!!) Відповідно до
статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги
встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у
меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків
площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм,
а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок,
водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережна
захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря,
навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської
діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно з
пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо
вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом
Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05
листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної
землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо
водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів,
природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді
матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних
розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та
орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до
Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення
водоохоронної зони.
ВАЖЛИВО: Відсутність
окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не
свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри
встановлені законом.
Системний
аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при
наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення
прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів
прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних
розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.
Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній
захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України,
суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Зазначений
висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня
2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28
листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,
від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.
У пунктах 51,
52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц зазначено, що: «заволодіння
громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них
володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування
земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а
отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього
Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані
у постановах від 22 травня 2018 року у справі №
469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019
року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80);
від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц
(пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі №
372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої
земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною
особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права
власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право
захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».
Такі висновки
зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх,
об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа,
проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать
до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо,
якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і
володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права
власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного
фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як
зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації
права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України
треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права
власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом
захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати
Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №
504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019
року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97),
від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц
(пункт 46)».
Такий же висновок
підтримано 25 травня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої
судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/1593/18, провадження № 61-20197св21 (ЄДРСРУ
№ 111125397).
Велика Палата
Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником
нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію
права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для
ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц
(пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі №
19/028-10/13 (пункт 10.29)).
ВИСНОВОК: Повернення
земель водного фонду здійснюється шляхом пред’явлення негаторного позову про
повернення земельної ділянки без вимоги про скасування рішень, записів про
державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем і
такий позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав
законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку
вимогу не поширюється позовна давність.
Матеріал по
темі: «Визнання недійсним договору оренди землі який повністю
виконано»
Теги: земля, водний фонд,
оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний
сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар