Верховний суд: межі застосування ст. 1212 ЦК України
до позадоговірних та змінених (припинених) зобов’язань
19 жовтня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 761/13656/20,
провадження № 61-5949св22 (ЄДРСРУ № 114322878) досліджував питання щодо межі
застосування ст. 1212 ЦК України до позадоговірних та змінених (припинених)
зобов’язань.
Згідно з
частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла
його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової
підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це
майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно
було набуте, згодом відпала.
Частина перша
статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна
однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи
збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на
якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі
статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або
збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої
правової підстави.
Аналіз статті
1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту
безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це
відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням
майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з
безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а)
набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи,
в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність
положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав,
передбачених статтею 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю
правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої,
який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті
правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави
означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою,
передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи
збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної
підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така
підстава була, але у подальшому відпала.
Конструкція статті
1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення
так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в
момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
У постанові
Верховного Суду України від 02 березня 2016 року, провадження № 6-3090цс15, сформульований правовий висновок, що
характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення
мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому
з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і
випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному
зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за
його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи
недобросовісним.
Ознаки,
характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги
можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності,
якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими
коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими
ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не
пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
(!!!) Отже, норми
статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.
Разом з тим,
дійсно, п.3 частини 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави
застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у
зобов`язанні.
Тлумачення ч. 3
ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із
сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти)
і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок
невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін,
сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення
переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами
еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила
виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає
переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона
може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне
надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.
Аналогічні
висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі
Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №
537/4259/15-ц, від 31.03.2021 у справі №
363/3555/17, від 22.12.2021 у справі №
465/5790/17, провадження № 61-14395св21 (ЄДРСРУ № 102149612) та від 13
квітня 2023 року у справі № 910/13367/19
(910/13951/21) (ЄДРСРУ № 110253024).
ВИСНОВОК: З урахуванням
викладеного вбачається, що ст. 1212 ЦК України може застосовуватися як до
позадоговірних так і до припинених (змінених) зобов`язань, а отже, на думку
автора, вказане питання підлягає вирішенню Великою палатою Верховного суду.
Матеріал по
темі: «Кондикційні зобов`язання: судова
практика Верховного суду»
Теги: кондикційні зобов’язання, набуття майна, збереження
майна, без достатньої правової підстави, витребування майна, підстава відпала,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар