Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та порядок виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників 

Згідно статті 9 Закону №1404-VІІІ, Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. 

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. 

Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення. 

Крім того, наявність інформації в Єдиному реєстрі боржників може стати підставою для відмови в державній реєстрації права власності (пунктом 12 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») 

Нотаріуси, органи, що здійснюють реєстрацію майна, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь-який спосіб майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій та в день звернення боржника повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. 

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. 

Єдиний реєстр боржників містить такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи; 2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ; 3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця; 4) номер виконавчого провадження; 5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо). 

Частиною 7 статті 9 Закону №1404-VІІІ передбачено, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. 

У свою чергу, пунктами 1, 3, 11 частини 1 статті 37 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа (пункт 1); стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (пункт 3); запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11). 

Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначає Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення № 2432/5). 

Відповідно до п.2 розділу І Положення № 2432/5, Єдиний реєстр боржників - систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. 

Згідно до пунктів 1, 2, 6 Розділу XI Положення №2432/5 Єдиний реєстр боржників формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. 

Система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників, визначених пунктом 4 цього розділу. 

В Єдиному реєстрі боржників міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. 

Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: 

·  про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; 

·    про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; 

· про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; 

·   про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»; 

·       про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. 

(!) В день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов`язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання. 

Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню. 

Наказом Міністерства юстиції № 5223/5 від 23.11.2022 року розділ III зазначеної Інструкції доповнено пунктом 23, згідно якого, за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. 

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: 

при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); 

після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; 

після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); 

відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

(!!!) До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови. 

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення). 

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови. 

Заява боржника та додані до неї документи, а також документи за результатом розгляду такої заяви приєднуються до матеріалів виконавчого провадження, в межах якого виноситься постанова про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників. 

У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, а також у випадку коли таке виконавче провадження перебувало на виконанні у приватного виконавця, діяльність якого припинена або яким змінено виконавчий округ, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. 

ВИСНОВОК: Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно:

-     з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження;

-  повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону,

-  в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Постанова про виключення відомостей з Єдиного реєстру виноситься за заявою боржника до якої останній повинен додати докази виконання виконавчого документу або підстав для виключення даних.

  

Матеріал по темі: «Момент виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Трансформація товарного зобов’язання у грошове за непоставлений товар

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Трансформація негрошового (товарного) зобов’язання у грошове у випадку повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3574/23 (ЄДРСРУ № 136318523) досліджував питання щодо трансформації негрошового (товарного) зобов’язання у грошове у випадку повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право:  1) вимагати передання оплаченого товару або 2) повернення суми попередньої оплати.

Отже, у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, тобто можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23, від 24.04.2025 у справі №910/3690/24).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 05.02.2025 у справі №917/892/23).

У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами скаржника про те, що прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати пов`язано також із датою закінчення строку дії контракту, оскільки немає підстав ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати, а згідно з положеннями контракту останній в частині невиконаних зобов`язань діє до їх повного виконання сторонами. Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також підтвердила виникнення у відповідача (постачальника, продавця) зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

У постанові від 24.04.2025 у справі № 910/3690/24 Верховний Суд виснував про відсутність обмежень в реалізації скаржником передбаченого частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України права або вимагати передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати шляхом подання позову до суду. За висновком Верховного Суду у справі № 910/3690/24, реалізація цього права позивачем у спірних правовідносинах призвела до зміни товарних зобов`язань відповідача на грошові, що узгоджується з приписами статті 653 Цивільного кодексу України. Водночас, зважаючи на встановлені судами обставини продовження виконання договору після першої вимоги про повернення попередньої оплати, Суд відхилив посилання на повторність такої вимоги та зазначив, що волевиявлення сторони за частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України має бути однозначним.

Крім того, застосування приписів статей 651,653 ЦК України має універсальний характер незалежно від правової природи правочину, якого стосується спір.

ВИСНОВОК: Повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар в силу приписів частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, здійснюється в такому порядку: 1) отримання листа, претензії, тощо; 2) припинення зобов`язання з поставки товару (негрошове/товарне) 3) виникнення зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати (грошове)

   

Матеріал по темі: «Непідписання замовником актів приймання виконаних робіт чи наданих послуг»

 

 

 

Теги: істотні умови договору, существенные условия, істотне порушення умов договору, критерії істотності, неможливість досягнення цілей, укладеність, договір, визнання договору неукладеним, недійсним, сторони, оспорюваний договір, порушення умов, істотне порушення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спадкування самочинно збудованого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду щодо спадкування самочинно збудованого майна

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/2002/23, провадження № 61-8130св25 (ЄДРСРУ № 136318716) досліджував питання щодо спадкування самочинно збудованого майна.

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) зауважив, що недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

У главі 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5) свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визначено порядок видачі свідоцтв про право на спадщину.

Так підпунктом 1.2 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти (підпункт 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5).

Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 року у справі № 369/6355/15-ц виснував наступне: «ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, тому виключає це майно із цивільного обороту».

Самочинно збудоване майно не підлягає легалізації через правову процедуру спадкування (подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17).

Належним способом є визнання за позивачем права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складається самочинно реконструйований  будинок.

Такий спосіб захисту як визнання права, передбачений положеннями ст.ст.16, 376 ЦК України і може застосовуватися тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2025 року у справі № 715/1486/22, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17.

При цьому, спір щодо самочинного будівництва не стосується прав і обов`язків інших спадкоємців, позивачу належить право в цілому, що виключає необхідність з`ясування переліку будівельних матеріалів, використаних будівництві.

ВИСНОВОК: Отже, якщо нотаріусом, при поданні спадкоємцями документів, буде встановлено, що нерухоме майно містить ознаки самочинного будівництва ( незаконні добудови/прибудови, збільшення площі і т.і.) останній відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю спадкову масу, оскільки самочинне будівництво не може входити до складу спадщини.

 

Матеріал по темі: «Особливості спадкування самочинного будівництва»

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, самочинне будівництво, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Непідписання замовником актів приймання виконаних робіт чи наданих послуг

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання

07 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/680/23 (ЄДРСРУ № 136318550) досліджував питання щодо непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання.

Цивільний кодекс України не визначає критеріїв та умов щодо обґрунтованості відмови від підписання акта приймання-передачі робіт, а відтак, обґрунтованість відмови замовника є оціночним поняттям та в кожному конкретному випадку повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та спірних правовідносин сторін.

За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 10.08.2023 у справі № 914/11/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та / або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

У постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18 викладено правовий висновок стосовно того, що якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи з викладеного, для здійснення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт за договором, позивач (підрядник) повинен був направити замовнику визначені умовами договору документи, зокрема, акти виконаних робіт, а замовник повинен був їх підписати та/або надати вмотивовану відмову від їх підписання.

(!) Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Водночас у цьому випадку підписання актів приймання-передачі виконаних робіт є формальною необхідністю, яка не змінює суті виконаних робіт та не може ставити під сумнів їх виконання за умови доведення реальності господарської операції іншими належними та допустимими доказами, що не було враховано судом.

При цьому виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника.

Відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

ВИСНОВОК:  Отже, законодавець встановив обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних виконавцем (підрядником) робіт/наданих послуг, при цьому відсутність підписаного сторонами акта виконаних робіт/послуг не може бути підставою для нездійснення замовником розрахунку за фактично виконані роботи.

 

 

P.s. абз. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. 

Таким чином, якщо сторони «передбачили договором, укладеним у письмовій формі, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення», можна обійтися без акту приймання-передачі робіт/послуг, окрім документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання договору у разі істотногопорушення договору другою стороною»

 

 

Теги: акт приймання-передачі, роботи послуги, відмови від підписання акту, господарські операції, оплата послуг, замовник, виконавець, бухгалтерський облік, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відшкодування витрат на навчання у ВНЗ курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Щодо строків звернення до адміністративного суду

Пунктами 7-8 Порядку №964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.

Так, відповідно дія ч. 10 ст. 25 Закону №2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб - на курсантів, які достроково розривають контракт, та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. Обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу було звільнено з військової служби.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року по справі №1.380.2019.002683.

30 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/27185/21, адміністративне провадження № К/990/19000/24 (ЄДРСРУ № 130629013) вказав, що з урахуванням вимог частини десятої статті 25 Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) та пункту 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964) право на звернення до суду у позивача може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19 та від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19.

Так, Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2024 р. у справі №160/20365/23 та від 18 жовтня 2024 р. у справі № 160/19633/23, дійшов висновку, що "не зазначення у довідках - розрахунках строку, в якій особа має відшкодувати витрати на навчання, пасивна поведінка академії у здійсненні захисту своїх прав та невжиття нею жодних активних дій для дотримання місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для поновлення строку звернення до суду, за умови відсутності об`єктивно непереборних та незалежних від волевиявлення академії обставин".

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 року по справі № 620/13591/23 у пункті 31 прийшов до висновку що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби, у даному випадку, необхідно обчислювати з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування.

Таким чином, якщо позивачем – ВНЗ не надані докази відмови відповідача - курсанта від добровільного відшкодування витрат на його утримання в академії, у позивача відсутні підстави для звернення з адміністративним позовом про стягнення таких витрат в судовому порядку. 

ВИСНОВОК № 1: Правильне вирішення спору у аналогічних справах залежить від того, чи ознайомлено курсанта з розрахунком витрат, пов’язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, при цьому право на звернення до суду у вищого навчального закладу у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

 

 

Щодо наявності у відповідача, як учасника бойових дій, пільг

Згідно з частиною сімнадцятою статті 44 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) передбачено, що держава забезпечує особам, зокрема, учасниками бойових дій державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, які навчаються у державних або комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладах визначають Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 (далі - Порядок №975).

Разом з тим, положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 975 не містять відомостей про те, що державна цільова підтримка поширюється на утримання у закладах вищої освіти курсантів та осіб офіцерського складу або ж покриває його подальше відшкодування. Зокрема, норми чинного законодавства не передбачають того, що державна цільова підтримка розповсюджується на грошове, продовольче, медичне забезпечення, комунальні послуги, вартість спожитих енергоносіїв та вартість речового майна.

ВИСНОВОК № 2: Статус учасника бойових дій та гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не звільняють курсанта від обов`язку відшкодовувати витрати державі, пов`язані з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту.

  

Матеріал по темі: «Відшкодування витрат на навчання курсанта, який достроково звільнився зі служби»

 

 

 

 

Теги: освіта, студенти, курсанти, відшкодування витрат на навчання, державне замовлення, стягнення витрат, курсанти МВС, обов’язкове відпрацювання, стягнення вартості навчання, контракт, судова практика, судовий захист, Адвокат Морозов