Істотні умови договору, як підстава для
визнання правочину (договору) неукладеним або недійсним. Критерії та умови
істотності порушення зобов’язання. Судова практика Верховного суду України.
За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість
двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог
розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння
відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено
строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Однак, згідно статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договір
є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов
договору.
В свою чергу, відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу
України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов
господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не
відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання,
правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
ВАЖЛИВО: Таким
чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою
для визнання договору неукладеним.
Втім, визнання
договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за
наслідками його виконання сторонами; якщо дії сторін
свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має
розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.
Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у
постановах від 23.09.2015 р. у справі № 3-502гс15; від 20.04.2016 р. у справі № 3-287гс16; від 06.07.2016р. у справі № 3-436гс16.
Крім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії
укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних
умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Зазначена правова позиція викладена у постанові
Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. у справі № 3-58гс11.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські
договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими
нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотними
умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного
виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути
досягнута згода. При
укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі
погодити предмет, ціну та строк дії договору.
ВАЖЛИВО: Підстави
для зміни або розірвання договору унормовані ст. 651 ЦК України, за приписами
якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо
інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї
із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших
випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим
шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала
при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Тобто йдеться
про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони
неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до
критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності
порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного
поняття - "значної
міри" позбавлення
сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге)
оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення
визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка
вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник)
сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для
оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання
договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного
порушення договору закон визнає розмір завданої
порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати
очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз
завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе
використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має
співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від
18.09.2013 у справі № 6-75цс13: «Оцінка порушення договору як істотного
здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.
Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди
повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й
наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути
виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір,
який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору,
а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право
розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла
отримати». (Постанова ВГСУ від
22 лютого 2017 р., справа № 922/1720/16, ЄДРСРУ № 64916309; та від 06 лютого 2017 р., справа № 909/932/15, ЄДРСРУ № 64621002).
ВИСНОВОК: Отже,
укладеність договору характеризується досягненням сторонами згоди по всім
істотним умовам договору, зокрема:
1) предмету, ціні та строкам дії договору;
2) умовам, що визначені діючим законодавством як істотні;
3) умовам, що є необхідними для договорів даного виду;
4) умовам, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто
згоди.
В свою чергу, судово – правовий спір між сторонами правочину щодо
визнання договору неукладеним, може мати місце
лише на
стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.
В разі, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично
було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його
(договору, правочину) вимогам закону.
Теги: істотні умови договору, укладеність, договір, визнання договору
неукладеним, недійсним, сторони, оспорюваний договір, порушення умов, істотне
порушення, судова практика, суд, позов, иск, судебная защита, Адвокат Морозов
