Відшкодування витрат на навчання у ВНЗ курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Щодо строків звернення до адміністративного суду

Пунктами 7-8 Порядку №964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.

Так, відповідно дія ч. 10 ст. 25 Закону №2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб - на курсантів, які достроково розривають контракт, та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. Обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу було звільнено з військової служби.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року по справі №1.380.2019.002683.

30 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/27185/21, адміністративне провадження № К/990/19000/24 (ЄДРСРУ № 130629013) вказав, що з урахуванням вимог частини десятої статті 25 Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) та пункту 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964) право на звернення до суду у позивача може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19 та від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19.

Так, Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2024 р. у справі №160/20365/23 та від 18 жовтня 2024 р. у справі № 160/19633/23, дійшов висновку, що "не зазначення у довідках - розрахунках строку, в якій особа має відшкодувати витрати на навчання, пасивна поведінка академії у здійсненні захисту своїх прав та невжиття нею жодних активних дій для дотримання місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для поновлення строку звернення до суду, за умови відсутності об`єктивно непереборних та незалежних від волевиявлення академії обставин".

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 року по справі № 620/13591/23 у пункті 31 прийшов до висновку що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби, у даному випадку, необхідно обчислювати з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування.

Таким чином, якщо позивачем – ВНЗ не надані докази відмови відповідача - курсанта від добровільного відшкодування витрат на його утримання в академії, у позивача відсутні підстави для звернення з адміністративним позовом про стягнення таких витрат в судовому порядку. 

ВИСНОВОК № 1: Правильне вирішення спору у аналогічних справах залежить від того, чи ознайомлено курсанта з розрахунком витрат, пов’язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, при цьому право на звернення до суду у вищого навчального закладу у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

 

 

Щодо наявності у відповідача, як учасника бойових дій, пільг

Згідно з частиною сімнадцятою статті 44 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) передбачено, що держава забезпечує особам, зокрема, учасниками бойових дій державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, які навчаються у державних або комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладах визначають Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 (далі - Порядок №975).

Разом з тим, положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 975 не містять відомостей про те, що державна цільова підтримка поширюється на утримання у закладах вищої освіти курсантів та осіб офіцерського складу або ж покриває його подальше відшкодування. Зокрема, норми чинного законодавства не передбачають того, що державна цільова підтримка розповсюджується на грошове, продовольче, медичне забезпечення, комунальні послуги, вартість спожитих енергоносіїв та вартість речового майна.

ВИСНОВОК № 2: Статус учасника бойових дій та гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не звільняють курсанта від обов`язку відшкодовувати витрати державі, пов`язані з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту.

  

Матеріал по темі: «Відшкодування витрат на навчання курсанта, який достроково звільнився зі служби»

 

 

 

 

Теги: освіта, студенти, курсанти, відшкодування витрат на навчання, державне замовлення, стягнення витрат, курсанти МВС, обов’язкове відпрацювання, стягнення вартості навчання, контракт, судова практика, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Юрисдикція спорів щодо стягнення витрат на навчання курсантів МВС України

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спорів щодо стягнення витрат на навчання курсантів вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору, чи в разі відмови від подальшого проходження служби, чи до осіб, які звільняються зі служби протягом трьох років після закінчення ВНЗ

06 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 235/5858/18, провадження № 61-2150св20 (ЄДРСРУ № 88641598) досліджував питання відносно юрисдикції спорів щодо стягнення витрат на навчання курсантів вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору, чи в разі відмови від подальшого проходження служби, чи до осіб, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення ВНЗ.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

За змістом статті 9 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору), на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Враховуючи викладене, на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширювалися права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31.10.2018 у справі № 820/5761/15 (провадження №  11-750апп18).

P.s. Необхідно враховувати, що особа, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк за направленням, повинна компенсувати, крім вартості навчання, також усі витрати, зокрема виплату стипендії. Такий висновок зробив Верховний суд в постанові №607/3682/17 від 30.01.2019 року.

Крім того, в рамках справи №607/3681/17-ц стягнено з випускника на користь державного ВНЗ вартість навчання з огляду на порушення добровільно взятого на себе цивільно-правові зобов`язання відпрацювати три роки відповідно до направлення.

 Матеріал по темі: «Державні кошти витрачені на навчання студентів не підлягають стягненню»

Теги: освіта, студенти, курсанти, відшкодування витрат на навчання, державне замовлення, стягнення витрат, курсанти МВС, обов’язкове відпрацювання, стягнення вартості навчання, контракт, судова практика, судовий захист, Адвокат Морозов