Непідписання замовником актів приймання виконаних робіт чи наданих послуг

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання

07 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/680/23 (ЄДРСРУ № 136318550) досліджував питання щодо непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання.

Цивільний кодекс України не визначає критеріїв та умов щодо обґрунтованості відмови від підписання акта приймання-передачі робіт, а відтак, обґрунтованість відмови замовника є оціночним поняттям та в кожному конкретному випадку повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та спірних правовідносин сторін.

За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 10.08.2023 у справі № 914/11/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та / або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

У постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18 викладено правовий висновок стосовно того, що якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи з викладеного, для здійснення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт за договором, позивач (підрядник) повинен був направити замовнику визначені умовами договору документи, зокрема, акти виконаних робіт, а замовник повинен був їх підписати та/або надати вмотивовану відмову від їх підписання.

(!) Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Водночас у цьому випадку підписання актів приймання-передачі виконаних робіт є формальною необхідністю, яка не змінює суті виконаних робіт та не може ставити під сумнів їх виконання за умови доведення реальності господарської операції іншими належними та допустимими доказами, що не було враховано судом.

При цьому виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника.

Відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

ВИСНОВОК:  Отже, законодавець встановив обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних виконавцем (підрядником) робіт/наданих послуг, при цьому відсутність підписаного сторонами акта виконаних робіт/послуг не може бути підставою для нездійснення замовником розрахунку за фактично виконані роботи.

 

 

P.s. абз. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. 

Таким чином, якщо сторони «передбачили договором, укладеним у письмовій формі, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення», можна обійтися без акту приймання-передачі робіт/послуг, окрім документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання договору у разі істотногопорушення договору другою стороною»

 

 

Теги: акт приймання-передачі, роботи послуги, відмови від підписання акту, господарські операції, оплата послуг, замовник, виконавець, бухгалтерський облік, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Документальне підтвердження господарських операцій у податкових спорах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перелік первинних документів, складенням яких мають підтверджуватися господарські операції в податкових спорах

02 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/771/17, адміністративне провадження № К/9901/54078/18 (ЄДРСРУ № 118083873) досліджував питання щодо документального підтвердження господарської операції у податкових спорах.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом підпункту  14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних  матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

(!) У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що визначальною ознакою господарської операції, яка зумовлює наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, зокрема, податкового кредиту, є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника та бути відображеною у належним чином оформлених первинних документах, які зазвичай супроводжують операцію певного виду. Для підтвердження даних податкового обліку можуть враховуватися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

05 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/15514/20, адміністративне провадження № К/9901/38688/21  (ЄДРСРУ № 110678480) вказав, що для підтвердження реальності господарської операції вже недостатньо надання контролюючому органу первинно-бухгалтерських документів та застосування принципу «індивідуальної відповідальності платника податків», необхідно також враховувати виробничі, матеріальні, трудові ресурсні потужності у своїх контрагентів (або можливість залучення цих ресурсів контрагентами).

Окрім цього, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавчо не встановлена, а  наявність на момент податкової перевірки порушеного кримінального провадження не є беззаперечним доказом безтоварності/фіктивності господарської операції (15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/12379/19, адміністративне провадження №К/9901/34666/20 (ЄДРСРУ № 96281476).

ВИСНОВОК: Законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції. Однак критерієм можливості відображення операцій у податковому обліку є забезпечення засвідчення дійсного руху активів на підставі наявних доказів. З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті спірних операцій, розкривати їх господарську доцільність.

 

Матеріал по темі: «Реальність вчинення господарської операції у податкових спорах»

 

 

 

 

Теги: ступінь деталізації, господарські операції, наявність кримінального провадження, податкова перевірка, налоговая, акт проверки, контрагент, уголовное дело, допит свідка, протокол допроса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі та наявність на момент податкової перевірки порушеного кримінального провадження

15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/12379/19, адміністративне провадження №К/9901/34666/20 (ЄДРСРУ № 96281476) досліджував питання щодо ступені деталізації опису господарської операції у первинному документі та наявності кримінального провадження на момент податкової перевірки.

Верховний суд наголошує, що зазначені контролюючим органом в акті перевірки доводи про відсутність інформації про держзнаки на залученому автотранспорті, докази в`їзду та виїзду техніки на територію підприємства (журнал реєстрації на пункті охорони), задіяні трудові та матеріальні ресурси не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій, адже обов`язковість зазначення даної інформації в первинних документах не передбачено чинним законодавством.

Викладене правозастосування узгоджується з висновками, викладеними у рішеннях Верховного Суду (постанови від 12.02.2020 по справі №813/3577/13-а, від 20 березня 2020 року у справі №560/3956/18; від 2 квітня 2020 року по справі №160/93/19, від 15 квітня 2020 року по справі №240/5420/18; від 02 липня 2020 року по справі № 560/711/19), у яких неодноразово зазначалось, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Верховний Суд у постановах у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17), від 02.04.2020 у справі № 160/93/19), від 13.08.2020 р. (справа № 520/4829/19) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

Стосовно наявності кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України, в межах досудового розслідування якого встановлено (як правило) непричетність до фінансово-господарської діяльності контрагента платника та протоколи допитів свідків слід вказати наступне.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

(!!!) Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому посилання контролюючого органу на відомості щодо контрагентів, отримані в межах кримінальних проваджень та допити свідків, як на підставу порушення платником норм податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року по справі №826/18952/14, від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Таким чином, з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган має надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані платником податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 814/2202/16.

ВИСНОВОК: Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавчо не встановлена, а  наявність на момент податкової перевірки порушеного кримінального провадження не є беззаперечним доказом безтоварності/фіктивності господарської операції.

Матеріал по темі: «(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі»

 

Теги: ступінь деталізації, господарські операції, наявність кримінального провадження, податкова перевірка, налоговая, акт проверки, контрагент, уголовное дело, допит свідка, протокол допроса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов