Припинення орендних відносин та звільнення приміщення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору оренди та наслідки несвоєчасного звільнення приміщення

04 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/13639/21 (ЄДРСРУ № 110626816) досліджував питання щодо Припинення орендних відносин та звільнення приміщення.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна  -  за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість  -  відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2022 року у справі №146/1094/21, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782).

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №910/4391/19 звернув увагу на те, що одним із найголовніших принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, яка забороняє односторонню відмову від договору, за виключенням випадків, передбачених законом або договором. Відмова від договору за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав, а тому не вимагає згоди другої сторони. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо одна сторона направила іншій стороні відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною.

Також у постанові від 12 травня 2022 року в справі №756/15123/18 Верховний Суд наголосив, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у  статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища.

Зазначеними нормами встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Враховуючи наведені вимоги, договір оренди (найму) може бути розірваний у зв`язку з відмовою наймодавця від договору з підстав, передбачених статтею 782 Цивільного кодексу України (вчинення одностороннього правочину), або розірваний за згодою сторін шляхом укладення договору з урахуванням вимог статей 651, 654 Цивільного кодексу України.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі №913/155/17 та об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Окрім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняття "неповернення речі" не є тотожним поняттю "не користування" у правовому сенсі статті 785 Цивільного кодексу України.

Слід вказати, що невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 року у справі № 916/2724/18 зазначає, що при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Верховний Суд зазначає у наведеній постанові, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

ВИСНОВОК: У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями діючого законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

 

Матеріал по темі: «Переважне право на укладення (пролонгацію) договору оренди»

 

 

Теги: оренда приміщення, припинення оренди, звільнення нерухомості, аренда недвижимости, нерухомість, орендні відносини, припинення, продовження, розірвання договору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Виконавчий напис нотаріуса вчинений на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально поза Законом, але є одне "але"...

Адвокат Морозов (судовий захист)

Виконавчий напис нотаріуса вчинений на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально поза Законом, але є одне "але"...                

Так, набрав чинності Закон щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану 

Одна сторона медалі: Законом забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально, але... 

Інша сторона: норма розблоковує примусове виконання виконавчих написів, вчинених нотаріусами на нотаріально засвідчених документах, договорах застави та іпотеки, лізингу, аграрних розписках тощо).

 

Матеріал по темі: «Виконавчийнапис вчинений на підставі НЕ посвідченого нотаріально договору»

 

 

 

Теги: Адвокат Морозов, виконавче провадження, Верховний суд, виконавчий напис, кредитний договір, нотаріус, нотаріально непосвідчений, арешт майна, оскарження рішення нотаріуса, держреєстратор, судове рішення, примусове виконання, судова практика

Закінчення строків, як підстава для відмови у задоволені скарги на держреєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Однією з підстав для відмови у задоволенні скарги на державного реєстратора є закінчення встановленого законом строку подачі скарги

02 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/16665/21 (ЄДРСРУ № 110626822) досліджував питання щодо закінчення строків, як підстави для відмови у задоволені скарги на держреєстратора.

Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19). Тобто, у цих законодавчих нормах втілено принцип обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що передбачено законом).

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України (далі- МЮУ), його територіальних органів або до суду. МЮУ розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів МЮУ.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються МЮУ або відповідним територіальним органом.

Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком № 1128.

Так, згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до МЮУ та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Зі змісту цієї правової норми слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою   зазначеного права.

За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (у даному випадку - про рішення державного реєстратора). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20.

Верховний Суд зазначає, що частиною 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено вичерпний перелік підстав для відмови МЮУ та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

(!!!) Отже, однією з підстав для відмови у задоволенні скарги є закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення, зокрема того, чи дотримано вимоги законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

ВИСНОВОК: Однією з підстав для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги на дії або бездіяльність держреєстратора є закінчення встановленого законом строку подачі скарги, при цьому МЮУ позбавлено повноважень на його поновлення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.

 

Матеріал по темі: «Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції»

 

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Адміністративна відповідальність «водія» мотоблоку по ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Мотоблок, як різновид транспортного засобу та адміністративна відповідальність «водія» по ст. 130 КУпАП

Мотоблок — універсальний мобільний енергетичний засіб на базі одновісного шасі, різновид малогабаритного трактора. Слово мотоблок увійшло до вжитку в українській мові в 80-і роки. Воно замінило незручні у вживанні терміни, що використовувались раніше: пішохідний трактор, малогабаритний трактор пішохідний, одновісний трактор. Оператор, керуючий мотоблоком, крокує слідом за машиною по оброблюваному ґрунті, тримаючи машину за ручки управління (джерело – «вікіпедія»)

03 травня 2023 року Львівський апеляційний суд в рамках справи  № 943/1662/22, провадження № 33/811/505/23 (ЄДРСРУ № 110601162) вказав, що мотоблок, яким керує особа є транспортним засобом, оскільки визначення терміну «транспортний засіб» наведено в п.1.10 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Проаналізувавши дану норму, слід дійти висновку, що у випадку, коли мотоблок служить для перевезення осіб, зокрема, і самого водія чи його вантажу, то в цьому випадку він є повноправним учасником дорожнього руху, і вважається транспортним засобом, а тому особа, що керує таким транспортним засобом повинна нести відповідальність, за наявності для того підстав, за керування ним у стані сп`яніння чи відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

Втім, 09 грудня 2019 року в постанові Новотроїцького районного суду Херсонської області по справі № 662/2402/19, 3/662/914/2019 (ЄДРСРУ № 86236452) зазначено, що мотоблок засіб, який приводиться в рух мускульною силою та двигуном для обробки землі, на ньому немає обладнання для перевезення людей і (або) вантажу, кермового колеса та місця для водія.

Відповідно до вимог статті 29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Наказом Держстандарту України №31 від 25 січня 1995 року «Засоби транспортні дорожні» затверджено перелік транспортних засобів, у переліку транспортних засобів мотоблок не передбачений.

Керівництвом з експлуатації та обслуговування мотоблоку передбачено, що останній  не призначений для постійної експлуатації в якості транспортного засобу на дорогах загального користування з твердим покриттям і на вулично-дорожній мережі.

Мотоблок не є транспортним засобом, відповідно, експлуатація мотоблоку не є керуванням транспортним засобом, що є складовою дій, передбачених статтею 130 КУпАП, в підтвердження невіднесення мотоблока до транспортного засобу свідчать й ті факти, що діючим законодавством України не встановлено необхідності навчання мотоблоками, для його керування не видається посвідчення водія відповідної категорії, та він не підлягає державній реєстрації з видачею Свідоцтва, технічного талону і номерних знаків.

Отже, в спірних правовідносинах має місце «правова невизначеність» щодо визначення правового статусу «мотоблоку», як транспортного засобу, яка не дає змоги особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

ВИСНОВОК: Таким чином чи є мотоблок транспортним засобом чи не є … залежить від позиції захисту та суду!

 

Матеріал по темі: «Електросамокат (моноколесо, сігвей) визнані джерелом підвищеної небезпеки»

 

 

Теги: електросамокат, сігвей, моноколесо, мотоблок, джерело підвищеної небезпеки, транспортний засіб, учасник дорожнього руху, водій, відповідальність, дтп, шкода, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Касаційний перегляд постанов апеляції по ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова неможливість касаційного оскарження постанов апеляційного суду по ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

04 травня 2023 року Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 344/9626/22, провадження № 51-2668 ска 23 (ЄДРСРУ № 110629434) нагадав, щодо правової неможливості касаційного оскарження постанов апеляційного суду по ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

В рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 №13-рп/2012 зазначено, що встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France) від 13 лютого 2001 року).

Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.

Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості касаційного оскарження рішень суду, також виступає КУпАП.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності може бути оскаржена до апеляційного суду; постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Таким чином, обмеження права на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції у справах про адміністративні правопорушення, встановлене у ст. 294 КУпАП, відповідає основним засадам судочинства, що визначені Конституцією України, є пропорційним та обґрунтованим.

Крім того, статтею 424 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, однак оскаржувані постанови до цього переліку не входять.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

ВИСНОВОК: Враховуючи вищевикладене, судові рішення, постановлені у справі про адміністративне правопорушення в порядку, передбаченому КУпАП, не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена 11 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 565/1761/20, провадження N 51-1361ска21, від 18 серпня 2021 року у справі № 431/2638/21, провадження № 51-4030ска21 та ін.

 

Матеріал по темі: «Касаційне провадження у справі про адміністративне правопорушення»

 

 

 

Теги: адміністративне правопорушення, 130_КУпАП, касаційний перегляд, адміністративне судочинство, касаційне провадження у справі про адміністративне правопорушення, судова практика, ставки судового збору, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Момент переходу право власності при купівлі автомобіля

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перехід право власності на автомобіль: при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля або перереєстрації транспортного засобу

26 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/20334/21, провадження № 61-474св23 (ЄДРСРУ № 110486078) досліджував питання щодо моменту переходу право власності на автомобіль при укладанні договору купівлі-продажу.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина друга статті 181 ЦК України).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

• критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі;
• автомобіль є рухомою річчю;
• за загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна;
• винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору;
• за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ;
• правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року по справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

Так, правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що застосовуючи положення статей 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», слід вважати, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» викладено Верховним Судом також у постанові від 01.11.2022 у справі №911/1278/20.

ВИСНОВОК: Виходимо із зворотного: враховуючи той факт, що автомобіль є рухомою річчю, а за загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна,  то договір купівлі-продажу вчинений у письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу породжує правові наслідки у виді переходу права власності від продавця до покупця, якщо інше не передбачено самим договором.

 

Матеріал по темі: «Момент набуття права власності на транспортний засіб»

 

 

 

#реєстрація_авто, #мрео, #покупка_автомобіля, #письмовий_договір, #момент_реєстрації, #документи_на_авто, #судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов