Момент переходу право власності при купівлі автомобіля

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перехід право власності на автомобіль: при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля або перереєстрації транспортного засобу

26 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/20334/21, провадження № 61-474св23 (ЄДРСРУ № 110486078) досліджував питання щодо моменту переходу право власності на автомобіль при укладанні договору купівлі-продажу.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина друга статті 181 ЦК України).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

• критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі;
• автомобіль є рухомою річчю;
• за загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна;
• винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору;
• за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ;
• правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року по справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

Так, правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що застосовуючи положення статей 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», слід вважати, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» викладено Верховним Судом також у постанові від 01.11.2022 у справі №911/1278/20.

ВИСНОВОК: Виходимо із зворотного: враховуючи той факт, що автомобіль є рухомою річчю, а за загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна,  то договір купівлі-продажу вчинений у письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу породжує правові наслідки у виді переходу права власності від продавця до покупця, якщо інше не передбачено самим договором.

 

Матеріал по темі: «Момент набуття права власності на транспортний засіб»

 

 

 

#реєстрація_авто, #мрео, #покупка_автомобіля, #письмовий_договір, #момент_реєстрації, #документи_на_авто, #судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

Визнання недійсним іпотечного договору укладеного без згоди іншого із подружжя

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання недійсним іпотечного договору з підстав відсутності згоди іншого із подружжя на його укладання.

12 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 442/8645/14-ц, провадження № 61-6481св18 (ЄДРСРУ № 78495966) досліджував питання визнання недійсним іпотечного договору з підстав відсутності згоди іншого із подружжя на його укладання.

Суть справи: В момент укладення іпотечного договору банку не було відомо про те, що майно перебуває у спільній сумісній власності, однак рішенням суду (авжеж після укладання іпотечного договору) встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, а отже … відсутня згода позивача на укладення договору іпотеки.

З урахуванням вказаного позивачка вважає, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, оскільки спірна квартира передана в іпотеку без її згоди.

Раніше сформована правова позиція відображалась таким чином: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна (Рішення Верховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07, від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 та від 02.10.2013 р. у справі № 6-79цс13).

В постанові Верховного суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 суд назвав критерії, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна, зокрема це: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Між тим, правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015 року у справі  № 6-1622цс15 та  постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено, що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Матеріал по темі: «Обов’язковість згоди іншого із подружжя при відчуженні спільного майна»

Однак у цій справі Верховний суд вказує, що поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідності до статті 63 Сімейного кодексу (далі - СК України), дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 65 СК чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого з подружжя згідно із пунктом  2 частини третьої статті 65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу частини другої статті 65 СК України.

(!!!) Згідно з частиною першою статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Судом встановлено, що між «чоловіком» та банком  укладено іпотечний договір, а в забезпечення виконання зобов'язань за договором не відновлювальної кредитної лінії передано в іпотеку банку квартиру, яка належала «чоловіку» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів та в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Рішенням суду установлено, що квартира набута сторонами за час шлюбу за спільні кошти.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

ВАЖЛИВО: Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

За таких обставин суд  дійшов висновку про задоволення позову, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, як колишнього подружжя, крім того, враховано відсутність волевиявлення позивача на укладення «чоловіком», як подружжям, договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя, тому такий правочин є недійсним.

ВИСНОВОК: Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

P.s. З тексту рішення не відомо, а хто буде повертати кредитні кошти банку? Актив «подружжя» поділило, а пасив (борг перед банком) залишився за чоловіком… цікаве рішення!!!

Теги: згода іншого із подружжя, нотаріально посвідчена згода подружжя, договір купівлі – продажу, відчуження майна подружжям, недійсний правочин, помилка, чоловік, дружина, спільна сумісна власність, спільна праця подружжя, юрист, судова практика, Адвокат Морозов

Обов’язковість згоди іншого із подружжя на укладання правочину

Адвокат Морозов (судовий захист)

Недодержання письмової форми згоди одного з подружжя на укладення договору другим з подружжя, не є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним. 

22.06.2017 р. в рамках справи № 6-3058цс16 Верховним судом України досліджувалось питання щодо безумовності недійсності правочину укладеного без згоди іншого із подружжя.

При розгляді спорів про поділ цінного спірного майна подружжя та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах: від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16; від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16.

У випадку недотримання письмової форми надання згоди на відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину), якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 27 січня, 8 квітня, 7, 12 та 21 жовтня 2015 року.

Окрім цього належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна (Рішення Верховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07, від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 та від 02.10.2013 р. у справі № 6-79 цс 13).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об‘єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015 року у справі  № 6-1622цс15 та  постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено, що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 12.10.2016 р. у справі № 6-1587цс16.

Матеріал по темі: «Обов’язковість згоди іншого із подружжя при відчуженні спільного майна» 

Теги: згода іншого із подружжя, нотаріально посвідчена згода подружжя, договір купівлі – продажу, відчуження майна подружжям, недійсний правочин, помилка, чоловік, дружина, спільна сумісна власність, спільна праця подружжя, юрист, судова практика, Адвокат Морозов