Контрагент по ланцюгу постачання має ознаки фіктивності…

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо третій контрагент по ланцюгу постачання має ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку за ланцюгом.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність сертифікатів, так само як і не підтвердження операцій контрагентів за ланцюгом постачання, не є підставами для визнання операцій нереальними.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Наявність дефектів, допущених при оформленні товарно-транспортної накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови підтвердження такої операції іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, що і встановлено судами попередніх інстанцій.

Факт неможливості проведення зустрічної звірки посвідчує виключно цю (ці) обставину (обставини) і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року по справі №  820/20188/14, адміністративне провадження №К/9901/9552/18 (ЄДРСРУ № 76138136).

Необхідно вказати, що Верховний Суд України в постанові від 20.06.2017р.  по справі № 21-1807а16 відмовив у задоволенні заяви податкового органу, вказавши, що товариство формувало податковий кредит і витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, за наслідками операцій та на підставі первинних документів, здійснених та виданих контрагентом - Агентством, яке не визнане фіктивним.

ВАЖЛИВО: Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Аналогічний висновок про недопустимість покладення негативних наслідків за порушення, допущені контрагентами платника податків, неодноразово було зроблено Європейським судом з прав людини, зокрема у рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України», ЄСПЛ наголосив, що, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Також, у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС АД» проти Болгарії» зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У рішенні від 18.03.2010 року у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» ЄСПЛ вказав, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. При цьому ЄСПЛ зазначив, що прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б.

Більше того, ще у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 (06.05.2011) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішенні Верховного Суду від 18.01.2018 № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670 (ЄДРСРУ № 71692512).

ВИСНОВОК:  якщо третій контрагент по ланцюгу має ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку, який здійснює господарські операції/діяльність з опосередкованим контрагентом, який, в свою чергу, має відносини далі по ланцюгу.

Матеріал по темі: «Фіктивність контрагента по ланцюгу правочинів: зміна акцентів»

Теги: податкові спори, налоговые споры, ДФС, ГНИ, налоговая проверка, контрагент по ланцюгу постачання, ланцюг постачання, ознаки фіктивності, безтоварність господарських операцій,  працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Адміністративний арешт майна платника податків з підстав недопуску ревізора

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: наслідки пред'явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення та не визначення виду адміністративного арешту в судовому порядку.

21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №820/18328/14, адміністративне провадження № К/9901/5636/18 (ЄДРСРУ № 76001392) досліджував питання негативних наслідків пред'явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення та не визначення виду адміністративного арешту в судовому порядку.

Актуальність теми полягає в тому, що в державі йде реформування податкових органів (злиття, об’єднання і т.і.), а отже платник податків може зіштовхнутися з проблемою допуску/недопуску посадових осіб контролюючого органу ДФС до податкової перевірки підприємства… і однією з правомірних підстав недопуску ревізорів буде відсутність у останніх службового посвідчення.

Суть справи: З метою підтвердження обґрунтованості накладення арешту, податковий орган звернувся із зазначеним поданням до адміністративного суду.

Відхиляючи доводи Товариства щодо законного недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки з підстав не пред'явлення службового посвідчення, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що з направленнями та наказом про проведення перевірки уповноважена особа Товариства ознайомлена у передбаченому законом порядку, а також врахували пред'явлення посадовою особою податкового органу замість службового посвідчення витягу з наказу про призначення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту.

Суди попередніх інстанцій врахували ту обставину, що на момент проведення перевірки податкова інспекція перебувала в процесі реорганізації, а тому видача службових посвідчень встановленого зразка була неможлива з об'єктивних причин.

Суд вказав, що стаття 94 Податкового кодексу України встановлює адміністративний арешт майна, за положеннями пункту 94.1 цієї статті, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Обставини застосування арешту майна наведені пунктом 94.2, серед яких, підпунктом 94.2.3 передбачено застосування адміністративного арешту у випадку, коли платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені статтею 81 Податкового кодексу України.

Пунктом 81.1. цієї статті встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судами попередніх інстанцій установлений факт непред'явлення посадовою особою контролюючого органу службового посвідчення, що є законною підставою згідно пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

(!!!) Верховний Суд вважає помилковою позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що пред'явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення надає право приступити до проведення перевірки. Пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік документів, що мають бути пред'явлені посадовими особами податкового органу в повному обсязі платнику податків, що є обов'язковою умовою, яка надає право приступити до проведення перевірки. Дана норма не встановлює альтернативних видів документів, які можуть замінити зокрема службове посвідчення.

ВИСНОВОК 1: Відтак, відсутність службового посвідчення є законною підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу платником податків до перевірки, що унеможливлює застосування податковим органом адміністративного арешту майна на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. 

Крім того, в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню норми, за якими передбачено правове регулювання застосування видів адміністративного арешту майна платника податків.

Відповідно до приписів статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, зокрема, що  платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм доводить, що наслідки застосування повного та умовного арешту майна в залежності від його виду є різними.

Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Звертаючись до суду податковий орган просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна, без визначення його виду.

Постановою суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції підтверджена обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків без визначення виду адміністративного арешту.

ВИСНОВОК 2: Враховуючи, що повний та умовний адміністративні арешти мають різні правові наслідки, застосовуючи винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження  обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку, є обов'язковим. Без зазначення виду адміністративного арешту майна платника податків, про підтвердження обґрунтованості якого просить податковий орган, судове рішення втрачає елемент правової визначеності, як для сторін спору так і для необмеженого кола осіб.

Теги: службове посвідчення, недопуск на перевірку, податкова перевірка, відсутність службового посвідчення, витяг з наказу, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження  обґрунтованості арешту, повний арешт, умовний арешт, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки визнання протиправним та скасування наказу про проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки є безумовною підставою для визнання незаконним і прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 812/1283/17, адміністративне провадження №К/9901/46056/18 (ЄДРСРУ № 76035627) в черговий раз дослідив питання доцільності оскарження наказу контролюючого органу про проведення податкової перевірки, а також вказав на наслідки визнання його протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В силу пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

(!!!) Як зазначено у пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (пункт 86.10 статті 86 ПК України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа N1570/7146/12).

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки підставою для проведення перевірки, наслідком якої стало прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був наказ відповідача, а предметом розгляду відповідної справи - законність прийняття зазначеного наказу та проведення перевірки на його підставі, судами обґрунтовано прийнято до уваги судові рішення у справі, якими вказаний наказ про проведення перевірки та дії відповідача щодо проведення самої перевірки визнано протиправними.

ВИСНОВОК: За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної відповідачем, є безумовною підставою для визнання незаконним і прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Матеріал по темі: «Доцільність оскарження наказу про податкову перевірку після її проведення»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Особливості інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Включення до інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, отриманої за результатами зустрічної звірки.

22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 820/7754/13-а, адміністративні провадження №К/9901/4526/18, №К/9901/4525/18 (ЄДРСРУ № 76035488) в черговий раз досліджував питання щодо  оскарження дій податкового органу відносно проведення зустрічної звірки та включення до інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, отриманої за результатами такої звірки.

Суд вказав, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

За правилами пункту 73.5 статті 73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

(!!!) Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже, дії контролюючого органу з проведення зустрічної звірки та зі складання довідки за її результатами є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків. Інформація, внесена до електронної бази даних на підставі довідки про проведення зустрічної звірки без прийняття податкових повідомлень-рішень, є службовою, використовується контролюючими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності з метою здійснення податкового контролю і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. Це в однаковій мірі стосується і дій контролюючого органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 17 листопада 2015 року (справа №21-1852а15) та від 01 грудня 2015 року (справа №21-3133а15), а також Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 804/20059/14).

ВИСНОВОК: позовні вимоги, які спрямовані на оскарження дій відповідача щодо проведення зустрічної звірки та включення до інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, отриманої за результатами такої звірки, задоволенню не підлягають, оскільки внесення такої інформації до баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача.

Тобто, фактичне викладення контролюючим органом суб'єктивного оціночного судження, щодо наявності з боку платника податків порушень податкового та іншого законодавства є правом податкового органу, внаслідок чого відсутнє порушення прав та інтересів позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Матеріал по темі: «Податкові спори: внесення змін до автоматизованих систем органів ДФС»

теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, автоматизована система, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Адвокат Морозов

Проведення податкової перевірки ТОВ в рамках службового розслідування

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позапланова документальна виїзна перевірка платника податків в рамках службового розслідування відносно посадових осіб контролюючого органу ДПІ.

21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №2а/0470/12690/12, адміністративне провадження №К/9901/3269/18 (ЄДРСРУ № 76004689) досліджував питання проведення позапланової документальної виїзної перевірки платника податків в рамках службового розслідування відносно посадових осіб контролюючого органу ДПІ.

Суть справи: головою ДПА в області направлено до підконтрольної ОДПІ окреме доручення «Про проведення службового розслідування», відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 «Про затвердження порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців», яким було зобов'язано начальника підконтрольної ОДПІ розпочати службове розслідування у відношенні посадових осіб відділення ОДПІ, які здійснювали планову документальну перевірку ТОВ і крім того, зобов'язано відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України розпочати позапланову перевірку цього ТОВ.

На виконання вказаного, керівником ОДПІ з посиланням на вищезазначене окреме доручення прийнято наказ  про проведення службового розслідування яке було розпочате у відношенні посадових осіб ОДПІ, які здійснювали планову документальну перевірку ТОВ і  на підставі вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ОДПІ прийнято наказ «Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ з питань взаємовідносин з ПП в рамках службового розслідування відносно посадових осіб ОДПІ.

Так, статтею 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75 статті 75 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно із підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

ВАЖЛИВО: Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 зазначеного Кодексу, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

ВИСНОВОК: Наведені правові норми свідчать про те, що прийняття рішення щодо проведення документальної позапланової перевірки належить до повноважень контролюючого органу вищого рівня і наказ про її проведення приймається керівником зазначеного органу.

Аналогічне рішення викладене у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року у справі №813/4649/15, адміністративне провадження №К/9901/27388/18 (ЄДРСРУ № 75906714).

P.s. в розглядуваному випадку спірний наказ про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ в рамках службового розслідування прийнято не керівником органу ДПС вищого рівня, як того вимагає підпункт 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а керівником ОДПІ, стосовно посадових осіб якої здійснювалось службове розслідування, а отже … спірний наказ підлягає скасуванню!!!

P.s.s. Протилежний випадок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у справі №822/2770/17, адміністративне провадження №К/9901/25550/18 (ЄДРСРУ № 73084538).

Теги: наказ на перевірку, перевірка платника податку, ОДПІ, податкова, контролюючий орган, службове розслідування, проверка налогоплательщика, невідповідність висновків акта перевірки, налоговая проверка, судова практика, Адвокат Морозов

Упущена вигода: склад правопорушення та тягар доказування

Адвокат Морозов (судовий захист)

Необхідні елементи для відшкодування збитків (упущеної вигоди) та тягар доказування.

03 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/700/17 (ЄДРСРУ № 75770409) вказав, що аналіз норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

(!!!) Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди),на яких законом покладено обов'язок із відшкодування шкоди.

ВАЖЛИВО: Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити , що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідачів збитків позивач зазначив, що в результаті протиправної поведінки відповідачів, позивач отримав ці збитки.

Визначення поняття збитків є також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

ВИСНОВОК: Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Окрім цього, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2018 року у справі №  921/377/14-г/7, ЄДРСРУ № 73533016 ).

Теги: упущена вигода, тягар доказування, відшкодування збитків, вимоги кредитора, спричинення збитків, розмір відшкодування, очікуваний дохід, цивільно-правова відповідальність, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення нарахування процентів за кредитним договором

Адвокат Морозов (судовий захист)

У разі пред'явлення до позичальника вимоги право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2018 р. № 564/2199/15-ц зазначив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

В свою чергу, 15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/13715/13-ц, провадження № 61-11145св18 (ЄДРСРУ № 75970017) в черговий раз підтвердив позицію викладену у пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц по якій зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

(!!!) Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Крім того, як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року по справі № 408/8040/12-ц аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи № 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Теги: кредит, порука, припинення, нарахування процентів, відсотки, штрафи, кредитний договір, вимога банку, повернення коштів, претензія, позов в суд, судова практика, Адвокат Морозов