Арешт майна у кримінальному провадженні: право на оскарження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб’єктивний склад осіб за скаргою яких може бути скасований арешт майна у кримінальному провадженні. 

8 лютого 2018 року Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 490/2167/17, провадження № 51-1053км18 (ЄДРСРУ № 72243375) досліджувала питання щодо суб’єктивного складу осіб за скаргою яких може бути скасований арешт майна у кримінальному провадженні. 

Суд вказав, що відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини та громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини та громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини та громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів. 

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини та громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на таку допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. 

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такий вид суб'єктів надання правової допомоги: адвокатура України - як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України). 

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають, у тому числі, із інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізовано фізичною особою в цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві. 

В даній справі суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, пославшись на юридичний статус адвокатів, як представників власників майна, на яке накладено арешт. 

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. 

ВАЖЛИВО: Із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна. Згідно зі ст. 41 Основного Закону кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 

Водночас, виходячи із системного аналізу статей 170, 173, 174 КПК України в редакції Закону від 10 листопада 2015 року та видів адвокатської діяльності, визначених у ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат надаючи правову допомогу надаючи правову допомогу фактично здійснюють захист прав і законних інтересів третьої особи, на майно якої накладено арешт. 

Незважаючи на те, що особи статусу підозрюваних не набули, рішення слідчого судді щодо накладення арешту на майно, яке тимчасово вилучене в ході проведення обшуку у них, обмежує їх права і дає право на захист своїх прав та законних інтересів як особисто, так (виходячи з конституційного принципу) і шляхом укладення угоди з адвокатом, який має право в інтересах довірителя вчиняти певні процесуальні дії, зокрема оскаржувати судові рішення, що стосуються прав та законних інтересів довірителя. 

ВИСНОВОК: Приймаючи до уваги вищевикладене вбачається, що із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна або його представник - адвокат.

Теги: Арешт майна, кримінальне провадження, скасування арешту, оскарження ухвали, постанова про накладення арешту, слідчий суддя, судова практика, Адвокат Морозов

Податкові спори: наслідки зустрічної звірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: дії фіскальної служби з проведення зустрічних звірок та зі складання актів за їх результатами не відповідають критерію юридичної значимості… 

21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ №2а-10202/12/267 (ЄДРСРУ № 72901860), № 826/1106/14 (ЄДРСРУ № 72866991), №804/20059/14 (ЄДРСРУ № 72901791) та в ін. досліджував дії органів ДФС по проведенню зустрічної звірки та застосування її наслідків. 

Як установлено частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. 

(!!!) Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. 

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. 

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. 

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. 

В той же час, згідно з пунктом 73.5 статті 73 ПК з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. 

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. 

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 

ВИСНОВОК: Оскільки дії з проведення зустрічних звірок та зі складання актів за їх результатами не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, та враховуючи, що податковий орган має законодавчо визначене право на проведення таких звірок, то дії щодо проведення зустрічної звірки не можуть вважатись протиправними.

Більше того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який є відображенням дій працівників податкових органів, не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав. 

Внесена до ІС «Податковий блок» інформація на підставі такого акта використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. 

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 17 листопада 2015 року (справа №21-1852а15) та від 01 грудня 2015 року (справа №21-3133а15).

Матеріал по темі: «Неправомірна зустрічна звірка платника податку: юридичні наслідки»

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Застосування пені за порушення строків сплати податкового зобов'язання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податковий кодекс України не містить винятків для застосування пені (штрафу) за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. 

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки. 

Згідно з підпунктом 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). 

Відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. 

Тобто незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити пеню (штраф) у розмірі, який залежить від періоду прострочення. 

Податковий кодекс України не містить винятків для застосування пені (штрафу) за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі і у випадку розстрочення його виконання. 

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 21-279а14 

Так, 20 березня 2018 року в рамках справи №2а-6855/12/2670, адміністративне провадження №К/9901/525/18 (ЄДРСРУ № 72867179) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з позицією податкового органу, що розстрочення податкового боргу означає перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу. 

Статтею 5 Податкового кодексу України, яка встановлює співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, пунктом 5.2 цієї статті передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування. Аналіз наведених норм, предмету правового регулювання податкового законодавства та цивільного законодавства, доводить безпідставність застосування судом апеляційної інстанції норм Цивільного кодексу України до спірних правовідносин стосовно оцінки договору про розстрочення податкового боргу. 

ВАЖЛИВО: Договір розстрочення податкового боргу є адміністративним договором в розумінні пункту 16 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (п. 14 стаття 3 КАС України, в редакції до 15 грудня 2017 року). З урахуванням особливостей адміністративного договору, положень статті 100 Податкового кодексу України, розстрочення припиняється в силу закону у зв'язку з прийняттям відповідного рішення про скасування розстрочення, яке платник податку має право оскаржити. 

Колегія суддів зазначила, що правова природа податкового боргу не змінюється в залежності від його способу сплати. Порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, яке було предметом договору розстрочення у межах спірних відносин після його розірвання є підставою для притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу, відповідно до статті 126 Податкового кодексу України. 

Норми статті 100 Податкового кодексу України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є спеціальними нормами щодо доказів як підстав для відстрочення податкового боргу (п. 100.5 ПК України) та порядку погашення податкового боргу (п.100.7 ПК України). 

ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний Суд підтверджує, що Податковий кодекс України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив-добровільно чи на умовах розстрочення. 

Теги: пеня, штраф, податкове зобов’язання, граничні строки, узгоджена сума, податковий борг, налоговые споры, споры с ГНИ, оскарження податкових повідомлень-рішень, судова практика, Адвокат Морозов

ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ

Адвокат Морозов (судовий захист)

ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ: (нульова декларація) або оподаткування непідтвердженого доходу 

Слово амністія походить від грецького слова αμνηστια — прощення. Це повне або часткове (заміна м’якшим) звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. 

Однак цілями та завданнями «податкової амністії» є лише легалізація непідтверджених доходів з відповідним застереженням - якщо вони не були отримані злочинним шляхом. 

Відступаючи від основної теми та роблячи екскурс в історію необхідно вказати, що в Україні вже була запроваджена податкова амністія у формі «податкового компромісу» на підставі Закону України № 63­VIII від 25.12.2014 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу». 

Податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, тобто де-факто з визнанням вини платника податку у вчинені кримінальних та/або адміністративних правопорушень передбачених ст. 212 Кримінального кодексу України та ст. 1631 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

На той момент, податковий компроміс позиціонувався не як зобов’язання, а право бізнесу…однак на практиці виявилось, що в подальшому вказане вище «визнання вини платника податку» може трансформуватися в інші правопорушення за які платник буде нести вже виключну кримінальну відповідальність як наприклад: «Підробка документів» (ст. 366 Кримінального кодексу України); «Фіктивне підприємництво» (ст. 205 Кримінального кодексу України); «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» (ст. 209 Кримінального кодексу України) та інше.

Отже, фактично перспективна ініціатива податкового компромісу перетворилась у спосіб тиску на бізнес, при чому сам платник податків фактично «доносив на себе»… 

Більше того, 23.05.2016 р. Верховною радою України була інша спроба розглянути Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо податкової амністії та оподаткування непідтвердженого доходу) за № 4713, однак згідно відомостей з сайту Верховної ради України 14.06.2016 р. вказаний законопроект було відкликано… 

Згідно пояснювальної записки до вказаного проекту Закону вбачається, що фактично податкова амністія є суспільним договором між платниками податків і державою для врегулювання відносин між ними та введенням у правове поле тіньових доходів та об’єктів власності, тобто поверненням офшорних капіталів в Україну та наповненням державного бюджету. 

Підставою для прийняття такої норми, на думку ініціаторів законопроекту була недовіра до податкової системи та сильний податковий тиск на платників податків, що спричинили значне приховування їх доходів для ухилення від оподаткування, тому запровадження податкової амністії дозволить платникам після сплати зменшеної суми податку розпочати ведення «чистого податкового обліку» без притягнення їх до юридичної відповідальності за несплату податків. 

Між тим необхідно вказати, що інститут податкової амністії використовується періодично у багатьох цивілізованих країнах, наприклад: Італія (2001, 2009 р.р.), Австралія (2007, 2009 р.р.), США (2009 р.), Греція (2010 р.), Португалія (2010), Іспанія (2012), що сприяє не лише лібералізації оподаткування, але й збільшенню дохідної частини бюджету країни.

Таким чином, враховуючи вищевикладене вбачається : 

Переваги податкової амністії: 1) виведення капіталу з тіньового сектору економіки та наповнення дохідної частини бюджету; 2) легалізація непідтверджених доходів шляхом сплати частини заборгованості по податках та/або без сплати штрафних санкцій; 3) узгодження правовідносин між платником податків та державою; 

Недоліки: 1) невідомий порядок та механізм підтвердження платником податків, що кошти отримані не злочинним шляхом, а отже це не виключає можливість для останнього стати фігурантом кримінального провадження; 2) одноразовість та одномоментність дії в часі нормативно – правового акту про застосування «податкової амністії»; 

Ризики: незрозумілість критеріїв визначення походження коштів у вигляді непідтвердженого доходу платника податку (одним переваги та пільги іншим кримінальну відповідальність та конфіскацію). 

Висновок: в цілому ініціатива Президента позитивна, однак в наших реаліях з урахуванням неоднорідної судової практики (навіть нового Верховного суду), багатоманітністю нормативно – правових актів (законів, постанов, розпоряджень, наказів, правил, листів, роз’яснень іт.і.), нечіткими та незрозумілими критеріями «непідтвердженого доходу» деякі платники податків можуть опинитися в край невигідному становищі з порушеними провадженнями та кримінальним переслідуванням, однак для інших, вказана ініціатива може призвести для врегулювання правовідносин з Державою та легалізацією (читай – поверненням) тіньових доходів на територію України.

Адвокат Морозов (судовий захист)

https://alibi.dp.ua/

#податковаамністія, #нульовадекларація, #оподаткуваннянепідтвердженогодоходу, #податковийкомпроміс, #тіньовийсектор, #виведеннякапіталу, #кримінальнепровадження, #ухиленнявідсплатиподатків, #фіктивнепідприємництво, #судовапрактика, #АдвокатМорозов

Звільнення від сплати пенсійного збору при придбанні нерухомості вперше

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна: проблематика встановлення факту придбання нерухомого майна вперше.

20 лютого 2018 року в рамках справи № 819/1730/17 (ЄДРСРУ №72365003) та 20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 819/1249/17  (ЄДРСРУ № 72867170) досліджував питання щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна придбанного вперше.

Суд вказав, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ВАЖЛИВО: Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Крім того, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

ВИСНОВОК: Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання в касаційній скарзі на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа № 819/1667/17).

Матеріал по темі: «СТЯГНЕННЯ НАДМІРНО СПЛАЧЕНИХ КОШТІВ З ПФУ ПРИ ПРИДБАННІ ЖИТЛА ВПЕРШЕ»

теги: звільнення від сплати пенсійного збору, пенсійний фонд, придбання житла вперше, реєстр речових прав на нерухоме майно, покупець нерухомості, збір до пенсійного фонду, пенсійний збір, судова практика, Адвокат Морозов