«Я б хотів , щоб надлишкові і громіздкі закони об'єднали в один корпус і
зробили більш ясними і короткими» .
Едуард VI , король Англії
(1537-1553)
На мій погляд, під час винесення рішення Верховним судом
України від 23 березня 2016 року по адміністративній справі № 21-4543а15
виникла дуже суперечлива правова позиція (колізія), яка вносить відповідний
дисбаланс у відносинах Громадянина і Держави.
Фабула справи: Управління пенсійного фонду
звертається в суд з позовними вимогами до відповідного Управління юстиції про
визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення арешту, яка
винесена державним виконавцем, в рамках процедури виконавчого провадження, за
невиконання рішення суду, в частині стягнення грошових коштів з управління
пенсійного фонду.
Обґрунтуванням
пенсійного фонду, слугувало те, що в бюджеті не передбачено грошових коштів на
такі цілі, тобто на виконання рішення суду (!!!).
В свою чергу державний виконавець, керуючись вимогами
діючого законодавства України, зокрема:
-
Частинами першою та
другою статті 75 Закону № 606-XI, які передбачають, що після
відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що
зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний
виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після
закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для
самостійного виконання рішення. Якщо
рішення підлягає негайному
виконанню, його виконання
перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття
виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин
державний виконавець накладає на боржника
штраф відповідно до статті
89 цього Закону і не пізніше
п’яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання
рішення.
-
Частиною першою
статті 89 Закону № 606-XIV у разі
невиконання без поважних причин у
встановлений державним виконавцем строк
рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення
про поновлення на роботі державний
виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну
особу – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на
посадових осіб – від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян; на боржника – юридичну особу – від сорока до шістдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк
виконання.
… і після
витримки відповідного строку, що надається боржнику для добровільного
виконання рішення суду, прийняв постанову про накладення штрафу на боржника
(управління пенсійного фонду) за невиконання рішення суду без поважних причин.
Але з вищевикладеною постановою, тобто штрафом, не
погодився Боржник і почав оскаржувати це рішення.
В результаті – всі три інстанції пенсійному фонду у задоволені його позовних вимог відмовили,
але боржник не заспокоївся та звернувся до Верховного суду з надією…
… і суд не зважаючи на дисбаланс відносин, приймає
рішення на користь… Пенсійного фонду!!!
Більше того, зазначає наступне: «колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного
Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення
управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної
відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних
причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає
право особи на отримання бюджетних коштів».
Разом з цим Верховний суд зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та
підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім
іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати
пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством
здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.
Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки
коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання
бюджету ПФУ.
Отакої!!!!!!!!!!!
Постає цілком слушне питання, а якщо державний виконавець прийде (під час
виконання судового рішення) до звичайного громадянина і на аналогічних умовах винесе
постанови щодо накладення штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення
боржником… а боржник, в свою чергу, звернеться до суду за оскарженням… обґрунтовуючи
свої позовні вимоги, що його «сімейним бюджетом» та «планом на виживання» не
передбачено грошей на виконання рішень судів, або громадянин надасть докази, що
він не працює (стає в черзі в центрі зайнятості) і не може виконати рішення
суду…
…ПИТАННЯ: на чий бік, в такому випадку, стане СУД???
P.S. щось мені підказує, що жодним чином не на бік
боржника – громадянина!!!
В такому випадку постає ще одне слушне питання: чому в
нашій державі права Громадянина (народу – найвищої ланки влади, згідно
Конституції України) суттєво відрізняються від прав органів держави??? Або чому
у Держави є тільки права, а у Громадянина (народу) лише обов’язки?
P.s.s. Хоча, як ми вже
знаємо суди знайшли спосіб відступати від позиції Верховного суду України,
зокрема колегія Вищого адміністративного суду, приймаючи Ухвалу від 04.02.2016
року по справі № К/800/44985/15, зробила
«революційний крок» відступивши від судової практики Верховного суду України і
прийняла рішення на користь платника податку, вказавши, що адміністративний суд не обмежений у
виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а
вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який
відповідає характеру такого порушення.
Немає коментарів:
Дописати коментар