Припинення податкової застави з рухомого/нерухомого майна придбаного на торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: припинення податкової застави з рухомого/нерухомого майна придбаного на торгах добросовісним набувачем

11 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/429/23, провадження № 61-16405 св 23 (ЄДРСРУ № 117555069) досліджував питання щодо припинення податкової застави з рухомого/нерухомого майна придбаного на торгах.

Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 87.2 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно з підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Пунктом 89.2 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України.

Згідно з пунктом 89.8 статті 89 ПК України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Податкова застава поширюється виключно на майно платника податків, який має податковий борг, у той час, позивач - власник майна, не є боржником зі сплати податків, як і попередній власник, який правомірно придбав майно на прилюдних торгах.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 464/3242/20 (провадження № 61-16141св21), від 24 січня 2024 року у справі № 569/9806/21, провадження № 61-14278св23 (ЄДРСРУ №116574909) та від 06 лютого 2024 року у cправі № 914/2901/21 (ЄДРСРУ № 117009998).

Таким чином, оскільки податкова застава не пов`язана з особою позивача, стосується майна, яке придбано на електронних торгах, порушує права власника на розпорядження цим майном, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та припинення податкової застави спірного нерухомого майна, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 916/2016/21.

ВИСНОВОК: Отже, податкова застава тісно пов`язана з особою яка має податковий борг, а отже не стосується майна, яке придбано на електронних (прилюдних) торгах, оскільки порушує права нового власника на розпорядження цим майном.

Матеріал по темі: «Податкова застава або погашення податкового боргу за рахунок заставного майна»

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Повноваження суду самостійно розраховувати податковий борг для платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суму податкового боргу, адже вказаними повноваженнями наділений виключно контролюючий орган

22 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/16991/13-а, адміністративне провадження № К/9901/37767/18 (ЄДРСРУ № 117187706) досліджував питання щодо правової можливості суду самостійно розраховувати податковий борг для платника податків.

Відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06 наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Вказаний правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема у постановах від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 у справі № 804/4406/13-а та від 20.03.2023 у справі № 813/2689/17 та ін. 

Разом із тим, враховуючи практику Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі № 826/15139/16, від 17.04.2018 у справі № 2а-10031/12/2670 вбачається, що фактично спірне рішення податкового органу підлягає скасуванню не через відсутність у платника вказаного податкового обов`язку, а через здійснений таким органом неправильний розрахунок в цій частині.

(!!!) Крім того, суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суму податкового боргу, адже це є втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу.

Зокрема у постанові від 21.08.2019 у справі №2340/4023/18 Верховний Суд дійшов висновку, що у межах розгляду справи про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, натомість оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження податкового повідомлення-рішення. Саме такий спосіб захисту прав платника податків визначений положеннями статей 55, 56 Податкового кодексу України.

12 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/7345/20, адміністративне провадження № К/990/13569/22 вказав наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України).

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 вказаного Кодексу визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 Податкового кодексу України).

Отже нормами Податкового кодексу України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

У межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань.

Оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки платника податків, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 817/4186/13-а, від 21.08.2019 у справі №2340/4023/18, від 05.03.2020 у справі №804/8630/16 та інших.

ВИСНОВОК: Виходячи з протилежного - рішення контролюючого органу, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, адже контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, а суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суму податкового боргу, так як це є втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу.

 

Матеріал по темі: «Конкретизація змісту наказу на проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

 

Скасування рішення податкової про включення до переліку ризикових

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк звернення до суду про визнання протиправним і скасування рішення податкового органу про включення до переліку ризикових підприємств

Строк звернення до суду про визнання протиправним і скасування рішення податкового органу про включення до переліку ризикових підприємств є важливим оскільки, відповідно до п.п. 3 та 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160,161,172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту; прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.

Водночас необхідне звернути увагу, що Верховний Суд в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 520/3902/2020 (№К/9901/28475/20) зазначив, що строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішень податкового органу про включення до переліку ризикових підприємств, про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, визначається частиною 1статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правова позиція Верховного Суду в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 520/3902/2020 полягає перш за все у тому, що у справах цієї категорії застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а не Податковим кодексом України.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначено, що суди при вирішенні спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22 зазначила, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

ВИСНОВОК: Отже, частиною четвертою статті 122 КАС України встановлено, що інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду від 11.10.2019 року, викладеною у справі №640/20468/18 та від 16.12.2020 у справі № 520/3902/2020.

 

Матеріал по темі: «Дії платників податків у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та виключення з ризикових»

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Невмотивована відмова в реєстрації податкової накладної в ЄРПН

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність дій податкового органу по зупиненню реєстрації податкової накладної та обґрунтованість рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН

У рішеннях від 30.07.2019 у справі №200/14026/18-а та від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8693/18 Верховний Суд вказав, що первинним об`єктом судового дослідження у справі, предметом якої є визнання протиправним та скасування рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є обставини, за яких відповідач вчинив дії щодо зупинення реєстрації податкової накладної та приймав рішення про відмову у її реєстрації.

(!!!) Підставою для таких дій мають бути: чіткі критерії оцінки ступеня ризиків відповідних господарських операцій; конкретний перелік документів, встановлений податковим законодавством, який підлягав наданню контролюючому органу для дослідження при прийнятті ним оспорюваних рішень.

Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2020 року по справі № 819/330/18 зазначив, що для кожного критерію передбачений самостійний список документів, за умови подання якого, приймається рішення про реєстрацію податкової накладної. При цьому загальне посилання на вичерпний перелік документів контролюючим органом не є достатнім, а перелік документів, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення контролюючим органом, повинен бути конкретизований та чіткий. Дотримання вимоги чіткості і недвозначності щодо інформації, яка зазначена в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, є особливо важливим з огляду на специфіку податкового законодавства та наслідки недотримання платником податків вимог щодо подання неповного переліку документів. Недотримання принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкової накладної призвело до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у відповідача виникла можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Вказане, на думку суду, призвело до прояву суб`єктом владних повноважень негативного розсуду, внаслідок чого платник податків не зміг належним чином виконати свої обов`язки, мета яких - реєстрація податкової накладної. Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Наказом Міністерства фінансів України № 520 від 12 грудня 2019 року затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 520), яким визначено механізм прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку № 520 прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС (далі - комісія регіонального рівня).

Пунктом 3 Порядку № 520 визначено, що комісія регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 4 цього Порядку, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Кодексу.

Згідно п.4 Порядку № 520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі.

Відповідно до п.5 Порядку № 520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:

• договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
• договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
• первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
• розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
• документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

Згідно п.6 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складено на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображено однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП)).

Пунктом 7 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до п. п. 9-13 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 4 цього Порядку, розглядає комісія регіонального рівня.

Комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі за формою згідно з додатком до цього Порядку.

Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі:

• ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі;
• та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку;
• та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі набирає чинності в день прийняття відповідного рішення.

Рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.

Разом з тим, у пункті 6 Порядку № 1165 вказано, що інформація та копії документів подаються платником податку до ДПС в електронній формі засобами електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Мінфіном.

З урахуванням положень наведених норм, комісією регіонального рівня приймається рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі за результатами розгляду інформації та копій документів платника податку. Отже, контролюючий орган має зажадати від платника податку документів та пояснень на спростування наявних у органу ДПС сумнівів, пов`язаних з легальністю діяльності юридичної особи, вказавши які саме аспекти належить висвітлити платнику податків у своїх поясненнях.

Форма рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН визначена Порядком прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року № 520, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13 грудня 2019 року за № 1245/34216.

Форма такого рішення передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкресленими, тобто конкретно вказані. 

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 10.04.2020 у справі №819/330/18, недотримання органами ДПС принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкової накладної призводить до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у ДПС виникає можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Крім того, недотримання податковим органом вимог законодавства на етапі зупинення реєстрації податкової накладної щодо оформлення квитанції прямо вказує на те, що рішення, яке прийняте на наступному етапі, тобто рішення Комісії про відмову у реєстрації податкової накладної, теж не є законним.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що рішення комісії повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної.

ВИСНОВОК: Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 04 грудня 2018 року справі №821/1173/17 (ЄДРСРУ № 78326524).

 

P.s.  Cтрок, у який платник податку має право подати пояснення та документи на розблокування ПН/РК – подовжено на період дії воєнного стану, а отже призупиняється перебіг строку у 365 днів з дати складання ПН/РК.

 

Матеріал по темі: «Діїплатників податків у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та виключення зризикових»

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Хто такий «уповноважений представник» платника податків?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи вважається будь-який  співробітник платника податків «уповноваженою особою» на отримання документації від контролюючих органів?

13 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 808/1827/17, адміністративне провадження № К/9901/20873/18 (ЄДСРУ № 96866917) досліджував питання щодо уповноваженої особи платника податків на отримання чи ознайомлення з будь-якою документацією від третіх осіб, в тому числі від контролюючих органів.

Пунктами 80.1. та 80.2 статті 80 Податкового кодексу встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав визначених цим пунктом.

Відповідно до пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пункт 81.1. статті 81 Податкового кодексу України визначає перелік документів за умови пред`явлення або надіслання посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.

Цією ж нормою визначено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Стаття 80 Податкового кодексу України в частині проведення фактичних перевірок є спеціальною по відношенню до статті 81 цього Кодексу, з огляду те, що стаття 81 Кодексу регулює питання проведення, як документальної виїзної, так і фактичної перевірки, тоді як стаття 80 Кодексу регулює питання проведення лише фактичної перевірки.

Відтак аналіз зазначених норм свідчить про те, що фактичну перевірку можна провести за наявності двох обов`язкових умов:

- наявності рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки;

- наявності хоча б однієї з підстав визначених пунктом 80.2 Податкового кодексу України.

(!!!) При цьому податковим законодавством передбачений обов`язок вручення оформленого наказу перед проведенням перевірки уповноваженим особам, а саме:

- безпосередньо платнику податків;

- уповноваженому представнику;

- або особам, які фактично проводять розрахункові операції.

В даній справі судами встановлено, що керуюча магазином на момент проведення перевірки та вручення їй відповідних документів була працівником (службовою особою) Товариства, відповідно остання в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України  є уповноваженим представником Товариства на ознайомлення з направленням на перевірку та отримання копії наказу на проведення перевірки, що свідчить про те, що фактична перевірка позивача була здійснена з дотриманням вимог  Податкового законодавства України.

В той же час, Верховний Суд звертає увагу на тому, що уповноваженою особою Товариства може бути особа, уповноважена  платником податків  представляти його інтереси у контролюючих органах на підставі статутних документів, договору та виданої на виконання договору  довіреності, посадових інструкцій працівників цього Товариства. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 Цивільного кодексу України визначено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).

Більше того, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про перелік засновників та учасників (крім учасників громадських організацій, акціонерних товариств, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, благодійних фондів та політичних партій) юридичної особи.

В рамках даної справи не встановлено, яким чином, на підставі якого документа керуюча магазином набула статусу уповноваженої особи Товариства.

ВАЖЛИВО: Здійснення трудової діяльності (працюючи) у Товаристві не означає автоматичне набуття цією особою статусу уповноваженої особи Товариства в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України.

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №904/3935/19 суд вказав, що таке право могло б підтверджуватися доказами, які б дозволили встановити обсяг процесуальних повноважень посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

Відтак Верховний суд константує, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, про те, що керуюча магазином беззаперечно є уповноваженою особою Товариства в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України, тільки виходячи з того, що вона є його працівником.

Судами не досліджено ні посадову інструкцію керуючої магазином, ні будь-які інші документи, які б могли уповноважувати зазначену особу ознайомлюватися з направленням на перевірку та отримувати копію наказу податкового органу на проведення перевірки.

ВИСНОВОК: Таким чином, не з`ясування статусу «уповноваженого представника», призвело до не з`ясування дотримання двох обов`язкових умов, за наявності яких можна провести  фактичну перевірку, відповідно й ставиться під сумнів взагалі правомірність проведення податкової  перевірки.

Матеріал по темі: «Представництво юридичної особи перед контрагентами: межі відповідальності»

 

Теги: уповноважений представник, уполномоченный представитель, налоговая проверка, податкова перевірка, наказ на перевірку, вручення наказу керівнику, уповноважена особа, статут, довіреність, наказ, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Податкові спори: правильність заповнення реквізитів розрахункового документу

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВАСУ: відповідальність платника податку за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків, суми податкового зобов'язання і т.і.

14 грудня 2016 року Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/53919/13 (ЄДРСРУ № 63876516) дослідив питання щодо несвоєчасності сплати платником податку узгодженого податкового зобов’язання у зв’язку із помилкою у реквізитах розрахункового документу.

Фіскальний орган, як суд першої та другої інстанції одноголосно стверджували, що платник податків несе відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків, суми податкового зобов'язання і кодів бюджетної класифікації.

Однак, ВАСУ з таким висновком не погодився, виходячи з нижчевикладеного.

Так, пунктом 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

ВАЖЛИВО: За несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання.

Між тим, зарахування загальнодержавних податків та зборів, до яких згідно зі ст. 9 ПК України відносяться, зокрема, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість, до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 29 якого визначено, що податок на прибуток підприємств (крім податку, визначеного п. 2 ч.  1 ст. 69 цього Кодексу) та податок на додану вартість (крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України) належать до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Частиною 1 ст. 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

ВАЖЛИВО: Згідно із ч. 5 ст. 45 БК України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Отже, аналіз норм БК України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету; податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року № 2346-III передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вищенаведених правових норм не врахували, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету, а здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений  п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча і помилкова.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 16 червня 2015 (справа № 21-377а15) та у постанові від 02 грудня 2015 року (справа № 826/6059/13-а), згідно з якою дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених ст. 126 ПК України.

ВИСНОВОК: враховуючи положення п. 126.1 ст. 126 ПК України, згідно якого застосування штрафних (фінансових) санкцій залежить від сплаченої суми податкового зобов'язання та кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, суди дійшли передчасного висновку про правомірне застосування до позивача штрафної санкції за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки факт сплати цієї суми грошового зобов'язання до державного бюджету з простроченням встановленого законом строку в судовому процесі не встановлений.

P.s. Необхідно також враховувати, що Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/9365/16 (№ в ЄДРСРУ 59419594) ухвалою від 21 липня 2016 року також досліджував питання щодо правомірність накладення штрафу на платника податку за перевищення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань, внаслідок зміни податковим органом призначення платежу.

Зокрема ВАСУ вказав, що згідно з п.9 ст.87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Вказаною нормою Кодексу визначено обов'язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу.

ВАЖЛИВО: Зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 ПК України.

Таким чином, законодавець наділив правом податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у випадку сплати суми грошового зобов'язання, зазначеної в платіжному дорученні з затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 ПК України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Вказані норми визначають, які дії зі сплаченими коштами зобов'язані здійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу та не встановлюють відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказаних дій податковою службою.

Більше того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Теги: податкові спори, налоговые споры, податкова, налоговая, фіскальна служба, накладная, судебная практика, судова практика,  податковий борг, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  узгодження податкового зобов’язання, Адвокат Морозов