Повноваження суду самостійно розраховувати податковий борг для платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суму податкового боргу, адже вказаними повноваженнями наділений виключно контролюючий орган

22 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/16991/13-а, адміністративне провадження № К/9901/37767/18 (ЄДРСРУ № 117187706) досліджував питання щодо правової можливості суду самостійно розраховувати податковий борг для платника податків.

Відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06 наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Вказаний правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема у постановах від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 у справі № 804/4406/13-а та від 20.03.2023 у справі № 813/2689/17 та ін. 

Разом із тим, враховуючи практику Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі № 826/15139/16, від 17.04.2018 у справі № 2а-10031/12/2670 вбачається, що фактично спірне рішення податкового органу підлягає скасуванню не через відсутність у платника вказаного податкового обов`язку, а через здійснений таким органом неправильний розрахунок в цій частині.

(!!!) Крім того, суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суму податкового боргу, адже це є втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу.

Зокрема у постанові від 21.08.2019 у справі №2340/4023/18 Верховний Суд дійшов висновку, що у межах розгляду справи про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, натомість оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження податкового повідомлення-рішення. Саме такий спосіб захисту прав платника податків визначений положеннями статей 55, 56 Податкового кодексу України.

12 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/7345/20, адміністративне провадження № К/990/13569/22 вказав наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України).

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 вказаного Кодексу визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 Податкового кодексу України).

Отже нормами Податкового кодексу України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

У межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань.

Оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки платника податків, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 817/4186/13-а, від 21.08.2019 у справі №2340/4023/18, від 05.03.2020 у справі №804/8630/16 та інших.

ВИСНОВОК: Виходячи з протилежного - рішення контролюючого органу, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, адже контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, а суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суму податкового боргу, так як це є втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу.

 

Матеріал по темі: «Конкретизація змісту наказу на проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

 

Встановлення та оформлення підстав (направлення/наказ) на проведення податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення та оформлення підстав (направлення/наказ)  для проведення документальної планової чи позапланової виїзної податкової перевірки

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/1018/16, адміністративне провадження № К/9901/36476/18 (ЄДРСРУ № 115555679) досліджував питання щодо встановлення та оформлення підстав (направлення, наказ) на проведення податкової перевірки.

Згідно з правовою позицією, що висловлена колегією суддів у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18, провадження №К/9901/25669/19), оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Встановлене статтями 75-81 ПК України правове регулювання визначає певні обов`язкові умови, за наявності яких перевірка може вважатися такою, що проведена належним чином.

(!!!) З системного аналізу зазначених норм цього Кодексу випливає, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення:

1) встановлення підстав для проведення перевірки;

2) прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу;

3) допуск до перевірки; вивчення наданих платником податків документів та/або інших матеріалів;

4) оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає, що податкова перевірка відбулася як юридичний факт, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.

На таке застосування норми права Верховний Суд неодноразово звертав увагу в своїх судових рішеннях (постанова від 14.07.2022 у справі № 160/6980/20, постанова від 19.06.2023 у справі № 818/1319/16 (ЄДРСРУ № 111663146), але не виключно).

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом {підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України}.

Вичерпний перелік випадків, у яких контролюючий орган має право проводити документальну позапланову перевірку, встановлений пунктом 78.1 статті 78 ПК України.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка {підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України}.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

(!!!) Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу .

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

1) направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються:

дата видачі,

найменування контролюючого органу,

реквізити наказу про проведення відповідної перевірки,

найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться,

мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична),

підстави, дата початку та тривалість перевірки,

посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

2) копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються

дата видачі,

найменування контролюючого органу,

найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться,

мета,

вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка),

підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом,

дата початку і тривалість перевірки,

період діяльності, який буде перевірятися.

Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

3) службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки {абзац пункту 81.1 статті 81 ПК України}.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється { абзац шостий підпункту 81.1 цієї ж статті }.

Отже, проведення документальної планової чи позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки можливе лише за одночасної наявності правової та формальної підстав. Мова ідеться про наявність законних підстав для проведення перевірки та дотримання вимог щодо пред`явлення або надіслання належно оформлених наказу та направлення про проведення перевірки, а також надання службового посвідчення осіб, які вказані у такому направленні.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях висловлював таку правову позицію при вирішенні спорів цієї категорії, зокрема у постанові від 10.06.2021 у справі №808/881/16 (провадження №К/9901/27757/18), але не виключно.

ВИСНОВОК: Норми пункту 81.1 статті 81 ПК України забезпечують для платника податків правову визначеність щодо перевірки, яка проводиться стосовно нього.

Таке правове навантаження мають, зокрема положення абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо обов`язкового зазначення в наказі адреси об`єкта, перевірка якого проводиться (у разі проведення перевірки в іншому місці), мети, виду перевірки, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дати початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

 

P.s. Державна податкова служба України у 2024 році планує провести 3242 планові перевірки.

 

Матеріал по темі: «Внесення змін до плану-графіка проведення податкових перевірок»

«Алгоритм дій для платників податків щодо виключення з плану-графіку проведення документальних планових перевірок»

 

 

Теги: план_графік, податкові перевірки, ДПС, план перевірок платників, графіки документальних планових перевірок, ризикованість, несплата податків, ризики, наказ, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов 

Результат камеральної перевірки при розбіжностях між даними ЄРПН і у податкової декларації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збільшення грошових зобов`язань за наслідками камеральної перевірки, під час якої виявлено розбіжність даних податкової декларації та даних ЄРПН

16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/2547/22, адміністративне провадження №К/990/14594/23 (ЄДРСРУ № 116336355) досліджував питання щодо результату камеральної перевірки при  розбіжностях між даними ЄРПН і даними у податкової декларації.

Якщо систематизувати висновки Верховного Суду з питання правового значення і суті камеральної перевірки, вони полягають в тому, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій (відповідно до абзацу першого підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК зі змінами, внесеними Законами №2628-VІІІ та №129-ІХ).

Тобто, якщо під час камеральної перевірки контролюючий орган на підставі саме інформаційних баз даних виявить, що платник податків занизив податкові зобов`язання з відповідного податку, це може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням суми занижених зобов`язань.

Однак, у випадку, якщо для висновку про заниження податкових зобов`язань необхідним є дослідження безпосередньо первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, питання достовірності, повноти нарахування і сплати податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Як встановлено у цій справі, підставою для збільшення позивачеві грошових зобов`язань став висновок контролюючого органу, що дані ЄРПН не відповідають даним, зазначеним у податковій декларації. Тобто, висновок контролюючого органу хоча і ґрунтується виключно на даних інформаційних систем, однак, не є достатнім для висновку саме про заниження позивачем податкових зобов`язань, зокрема, у відповідному звітному періоді, оскільки для такого висновку необхідною є перевірка обставин та змісту відповідних господарських операцій.

(!!!) Безпосередньо у пункті 201.10 статті 201 ПК України міститься пряма норма про те, що виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

На переконання Верховного суду, така вимога податкового законодавства ґрунтується на тому, що виникнення обов`язку зі сплати податкових зобов`язань пов`язане саме із фактом виникнення бази оподаткування відповідним податком, зокрема, вчинення платником податків оподатковуваної операції.

Саме такий підхід і викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 804/2535/16 (пункт 13 постанови) - Закон встановлює обов`язок продавця при здійсненні операцій з постачання товарів, у день виникнення податкових зобов`язань, скласти, зареєструвати в ЄРПН та надати покупцю податкову накладну. Разом з тим, у разі відсутності факту реєстрації платником податку (продавцем товарів) податкових накладних у ЄРПН, у продавця наявний обов`язок включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 200/12345/18-а виклав висновок про те, що за нормами чинного законодавства, саме на дату виникнення податкових зобов`язань складається податкова накладна, яка має бути зареєстрована в ЄРПН, натомість, законодавством не передбачено підстав для реєстрації податкової накладної, якщо податкові зобов`язання не виникали, відповідно, не визначено й наслідків такої реєстрації. Висновок, що внаслідок реєстрації податкової накладної у платника податків виникли податкові зобов`язання і, відповідно, обов`язок з їх сплати, суперечить засадам встановлених податків і зборів, визначених статтею 7 ПК України.

Отже, саме факт здійснення оподатковуваної операції є підставою для виникнення податкових зобов`язань, суми податку за якими в обов`язковому порядку мають бути задекларовані в податковій декларації і сплачені протягом встановленого законодавством строку. Підставою для висновку про заниження платником податків податкових зобов`язань з ПДВ може слугувати виявлений контролюючим органом факт здійснення платником податків оподатковуваної операції, за наслідками якої не задекларовані і не сплачені податкові зобов`язання в повному розмірі.

Відповідно контролюючий орган, виявивши розбіжність між даними ЄРПН і даними, які зазначені у податковій декларації, повинен був перевірити, чи виникли у спірному періоді у позивача податкові зобов`язання, тобто, чи вчинялися ним оподатковувані операції у спірний період, що є можливим під час проведення документальної перевірки, оскільки передбачає здійснення аналізу первинних документів.

ВИСНОВОК: Відповідно, контролюючий орган не має правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення грошових зобов`язань за наслідками камеральної перевірки, під час якої виявлено розбіжність даних податкової декларації та даних ЄРПН.

 

 

Матеріал по темі: «Подання уточнюючих розрахунків до податкової звітності після камеральної перевірки»

 

 

 

 

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

 

Подання уточнюючих розрахунків до податкової звітності після камеральної перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Уточнення до податкової декларації після отримання акта камеральної перевірки, але до прийняття податкового повідомлення-рішення

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/3164/17-а, адміністративне провадження № К/9901/49114/18, №К/9901/49112/18  (ЄДРСРУ № 116242102) досліджував питання щодо подання уточнюючих розрахунків до податкової звітності після камеральної перевірки.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України  передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно із пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

(!!!) Отже камеральна перевірка є окремим самостійним видом перевірок і не належить ні до планових, ні до позапланових.

У постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 640/7643/21 Верховний Суд вказав, що у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати повноту нарахування і сплати позивачем податків, оскільки камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності, у зв`язку з чим перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки.

У цьому аспекті важливо відзначити, що камеральна перевірка є способом контролю за належним здійсненням реєстраційно-облікової функції органу податкового контролю, у той час, як винятково за наслідками документальної перевірки здійснюється безпосередньо визначення правильності й донарахування усіх видів податкових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена 29 листопада 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/12406/19, адміністративне провадження № К/990/24979/23   (ЄДРСРУ № 115315726).

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Зазначена норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Пунктом 50.2 статті 50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Наведене узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених норм права, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 22 квітня 2021 року (справа №360/3701/19), від 12 лютого 2021 року (справа №808/537/16), від 22 грудня 2020 року (справа №640/15334/19), від 03 вересня 2020 року (справа №808/2156/17), від 31 серпня 2020 року (справа №820/6771/16), від 12 серпня 2020 року (справа № 805/2408/16-а), від 19 вересня 2019 року (справа №815/4013/14) висловлював позицію, що у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації у період після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

До того ж згідно з положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Нормами пункту 49.9 встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв`язку).

Отже прийняття податкової декларації передбачає мінімальний рівень податкового контролю, який обмежено перевіркою наявності та достовірності заповнення платником податків усіх обов`язкових реквізитів, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 ПК України. Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

Доказів заповнення Підприємством поданої уточненої звітності з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України матеріали справи не містять і суди таких обставин не встановили.

ВИСНОВОК: У випадках отримання акту камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації у період після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки.

 

 

Матеріал по темі: «Обмеження щодо проведення камеральних перевірок»

 

 

 

 

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

Вилучення оригіналу виконавчого документа на підставі ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тимчасовий доступ до оригіналів документів виконавчого провадження з подальшим вилученням, в тому числі і оригіналу виконавчого документа

23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 718/1161/16-ц, провадження № 61-5826св22 (ЄДРСРУ № 107533407) досліджував питання щодо вилучення оригіналу виконавчого документа на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно зі статтею 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Відповідно до частини першої статті 165 КПК України особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов`язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (частина перша статті 166 КПК України).

Врахувавши наведені положення КПК України, суд зробив обґрунтований висновок про те, що виконавець зобов`язаний виконати ухвалу слідчого судді  та надати тимчасовий доступ до оригіналів документів виконавчого провадження з подальшим їх вилученням.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Також у пункті 1 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, зазначено, що примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Отже, судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, що здійснюється саме на підставі виконавчого документа, зокрема виконавчого листа.

(!!!) З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що виконавець повинен виконувати судове рішення навіть за відсутності у нього оригіналу виконавчого листа, оскільки такі твердження заявника фактично зводяться до помилкового тлумачення норм права.

За таких обставин Верховний Суд погоджується, що без оригіналу зазначеного виконавчого листа  виконавець не може вчиняти виконавчі дії, тобто здійснювати примусове виконання рішення суду.

Верховний Суд також врахував, що у Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до § 51-53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, який видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата, яка унеможливлює його виконання.

Отже, видача дубліката виконавчого документа зумовлена необхідністю виконання ухваленого судом рішення, яке набрало законної сили, проте не було виконане боржником.

ВИСНОВОК: За обставин вилучення слідчим у виконавця оригіналу виконавчого листа стягувач, з метою реалізації принципу обов`язковості судового рішення, має право на звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа та подальшого пред`явлення його до виконання, оскільки оригінал виконавчого листа хоч фактично не втрачено, проте юридично він є частиною кримінального провадження, що унеможливлює вчинення виконавцем дій з його примусового виконання.

 

Матеріал по темі: «Підстави для видачі судом дубліката виконавчого документу»

 

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, вилучення документів, дублікат, слідчий суддя, тимчасовий доступ,   на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Спори з Держпродспоживслужбою: ідентифікація особи постачальника продукції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спори з Держпродспоживслужбою:  ідентифікація особи постачальника продукції – позиція Верховного суду

Держпродспоживслужба

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667, Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) щодо безпечності та окремих показників якості харчових продуктів у межах повноважень, передбачених законодавством.

Підстави для здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) визначаються статтею 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»

Відповідно до постанови КМУ від 31.10.2018 № 896 «Деякі питання здійснення планових заходів державного контролю Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» періодичність визначається на підставі ризикоорієнтованого підходу.

Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові і засвідчується печаткою.

У разі проведення позапланової перевірки за зверненням фізичної особи про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт перевірки.

У разі необхідності вжиття заходів реагування на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, орган державного нагляду (контролю) протягом п’яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Галузевим законодавством не встановлена тривалість проведення заходу контролю. Разом з тим Законом № 877 передбачено, що строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – двох робочих днів.

МОРАТОРІЙ НА ПЕРЕВІРКИ БІЗНЕСУ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ - роз’яснення МІНЕКОНОМІКИ.

COVID-19: Кабінет Міністрів України постановою від 23.02.2022 р. № 229 вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 із 31 березня до 31 травня 2022 р.

Правова основа діяльності

Рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 встановлено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

ВАЖЛИВО: Оскільки предметом оскарження є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності суд повинен перевірити законність та обґрунтованість винесення постанови та дослідити, чи було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, чи не пропущено строки, встановлені для розгляду справи та накладення адміністративного стягнення, чи виконано вимоги закону щодо обов`язкової присутності особи при розгляді її справи та своєчасного повідомлення цієї особи про місце та дату розгляду справи, та інше.

Примітка: Відповідно до вимог до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може, бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

13 квітня 2022 року Верховний Суд у справі № 1440/2024/18 (адміністративне провадження № К/9901/32284/19) у спорі щодо способу ідентифікації особи постачальника продукції вказав, що розповсюджувач може бути визнаний особою, яка ввела продукцію в обіг лише у випадку ненадання ним документації, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або постачальника цієї продукції, тобто лише у випадку неможливості ідентифікації органом ринкового нагляду такої особи.

У разі надання розповсюджувачем інформації щодо виробника або особи, яка постачила йому продукцію, орган ринкового нагляду зобов’язаний перевірити таку інформацію з метою ідентифікації цієї особи.

Верховний суд, проаналізувавши норми Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105, дійшов висновку, що наявність інформації щодо торговельного місця продавця на ринку дає можливість ідентифікувати органом ринкового нагляду таку особу.

Матеріал по темі: «Повноваження Держпродспоживслужби в частині перевірок марок акцизного податку»

 Теги: Держпродспоживслужба, Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів, наказ, направлення, перевірка, Акт, припис, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов