Спецконфіскація майна що перебуває у спільній власності подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування спеціальної конфіскації майна, яке є знаряддям злочину, однак перебуває у спільній власності подружжя

21 серпня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 669/338/24, провадження № 51-5214км24 (ЄДРСРУ № 129778675) передав справу на розгляд на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (ОП ККС ВС) щодо застосування спеціальної конфіскації майна, яке є знаряддям злочину, однак перебуває у спільній власності подружжя.

Так у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 листопада 2024 року (справа № 448/1440/22, провадження 51-5931км23) та постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2024 року (справа № 676/2111/20, провадження № 51-635км22) зазначено, що один лиш факт перебування у шлюбі не свідчить про те, що майно, яке має спеціальний порядок набуття права власності, перебуває у спільній власності подружжя, і тому не підлягає спеціальній конфіскації.

Також вказано, що застосовуючи положення ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Указані юридичні факти підлягають встановленню за визначеною законом процедурою в порядку цивільного судочинства, що не передбачено положеннями КПК України.

Враховуючи наведене, Суд прийшов до переконання, що предмети, які підлягали спеціальній конфіскації (були знаряддям злочину) підлягали вилученню незважаючи на доводи сторони захисту про розповсюдження на них правового режиму спільної сумісної власності подружжя.

У постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26 січня 2023 року (справа № 676/2111/20, провадження № 51-635км22) міститься дещо інший підхід, відповідно до якого за релевантних обставин суд повинен був оцінити знаряддя скоєння злочину та, відповідно до положень ч. 2 ст. 96 КК України, ухвалити рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

Водночас, у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 травня 2025 року (справа № 164/265/24, провадження № 51-4515км24) та постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2020 року (справа № 520/16693/15-к, провадження № 51-4647км20) вказується про те, що за аналогічних обставин, вірним процесуальним рішенням є: не застосовувати спеціальну конфіскацію до майна, яке було знаряддям злочину і набуте у шлюбі. При цьому, у наведених справах Суд не брав до уваги ту обставину, що оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, то суди повинні встановлювати, з яких саме передбачених законом підстав і у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на певний об`єкт.

Отже, зі змісту наведених постанов Верховного Суду вбачається, що різні колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду фактично дійшли різних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується із правовою позицією, яка міститься у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 листопада 2024 року (справа № 448/1440/22, провадження 51-5931км23) та постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2024 року (справа № 676/2111/20, провадження № 51-635км22) та вважає, що майно, яке було предметом вчинення злочину, безальтернативно підлягає стягненню на користь держави як передбачено імперативними приписами КПК України. Та обставина, що таке могло або було набуте у шлюбі і на нього розповсюджується правовий режим спільної сумісної власності є юридичним фактом, що підлягає встановленню за визначеною законом процедурою в порядку цивільного судочинства.

…

На думку автора, слід враховувати, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) та ряду постановах Верховного суду, зокрема від 11 вересня 2019 року у справі № 154/2747/16, провадження № 61-29120св18 (ЄДРСРУ № 84182714) акцентується увага на тому, що аналіз статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

(!) Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Спецконфіскаціяавтомобіля як знаряддя вчинення злочину»

 

 

#спецконфіскація, #авто, #транспортний_засіб, #судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

 

 

Строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є обов`язковим встановлений Методичними рекомендаціями № 470 тридцятиденний строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство?

05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/4882/23, адміністративне провадження №К/990/43707/23 (ЄДРСРУ № 119628316) досліджував питання: «Чи є обов`язковим і присічним встановлений Методичними рекомендаціями № 470 тридцятиденний строк для організації і проведення перевірки, як наслідок, чи тягне за собою пропуск такого строку наслідок у вигляді втрати контролюючим органом права на проведення відповідної перевірки»?

Податковий кодекс України не встановлює конкретного строку задля реалізації контролюючим органом права на проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України після виникнення відповідної підстави. Натомість, позивач доводить, що право на проведення документальної позапланової перевірки на цій підставі може бути реалізоване виключно в межах 30-ти денного строку з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки це встановлено Порядком № 1588 і Методичними рекомендаціями № 470.

Надаючи правову оцінку таким доводам, Верховний суд виходить з того, що дійсно в останньому абзаці підпункту 2.1.6 пункту 2.1 розділу ІІ Методичних рекомендацій № 470 (в редакції, чинній до 27 жовтня 2023 року) зазначено, що з метою того, щоб вимоги щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють органи ДПС, були сформовані й отримані особою, відповідальною за погашення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків, не пізніше строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, територіальним органом ДПС вживаються заходи, спрямовані на забезпечення організації та проведення документальних позапланових перевірок таких платників податків, протягом 30 робочих днів від дня отримання органом ДПС інформації щодо прийняття рішення про реорганізацію (крім перетворення), ліквідацію (зняття з обліку) платника податків, або щодо порушення провадження у справі про банкрутство. За результатами проведення перевірки підрозділ, що здійснював (очолював) таку перевірку, забезпечує внесення до ІТС «Податковий блок» (підсистема «Податковий аудит» / Інформація / Припинення ПП) інформації про її результати.

Однак, безпосередньо у Методичних рекомендаціях №470 зазначено, що вони мають рекомендаційний характер та не містять нових правових норм щодо організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків. Методичні рекомендації не є вичерпними і можуть змінюватись та/або доповнюватись у випадках, якщо такі зміни чи доповнення затверджуються відповідними наказами ДПС.

Відповідно, підстави вважати, що саме Методичні рекомендації № 470 встановили для контролюючого органу строк для прийняття наказу про проведення перевірки і його реалізацію, який має обов`язковий і присічний характер, відсутні. Тим більш, зазначені Методичні рекомендації не проходили процедуру реєстрації в Міністерстві юстиції України, а на офіційному сайті Верховної Ради України розміщені під видом «Наказ, Рекомендації, Зразок, Форма типового документа, Повідомлення, Запит, Акт, Інформація». Отже, Методичні рекомендації №470 можуть враховуватися органами ДПС, однак, підстави вважати їх обов`язковими відсутні, як і відсутні підстави вважати, що їх недотримання має наслідком визнання дій контролюючого органу незаконними.

Згідно з пунктами 11.6 і 11.8 Порядку № 1588 при проведенні заходів податкового контролю, пов`язаних з ліквідацією або реорганізацією платника податків, контролюючі органи організовують та планують їх таким чином, щоб вимоги щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють контролюючі органи, були сформовані і отримані особою, відповідальною за погашення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків, не пізніше строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог. За результатами проведення відповідних заходів у зв`язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків, але не пізніше дня закінчення строку заявлення кредиторами своїх вимог відповідальні працівники таких підрозділів (органів) вносять до Єдиного банку даних юридичних осіб або підтверджують інформацію щодо наявності/відсутності заборгованості зі сплати податків і зборів.

Відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Верховний суд погоджується, що дотримання контролюючим органом визначеного у зазначених нормах строку забезпечило б більшу оперативність у виявленні кредиторських вимог до юридичної особи, щодо якої порушено провадження у справі про банкрутство. Однак, сукупний аналіз наведених норм у взаємозв`язку із положеннями податкового законодавства не дають підстав вважати, що сплив такого строку тягне за собою наслідки у вигляді визнання наказу контролюючого органу про проведення перевірки незаконним і його скасування.

ВИСНОВОК:  Встановлені у Порядку № 1588 і Методичних рекомендаціях № 470 приписи щодо строку проведення перевірки, враховуючи відсутність таких у нормах ПК України, не можуть сприйматися як такі, що забороняють контролюючому органу проводити перевірку на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України після їх спливу.

  

 

 

Матеріал по темі: «Податкова перевірка на стадії ліквідаційної процедури боржника»

 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов