Погашення податкового боргу в разі банкрутства-ліквідації платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення коштів з банківського рахунку банкрута на якому акумулюються кошти підприємства що ліквідується та обробка запиту податкового органу

03 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/224/18-а, касаційне провадження № К/9901/58259/18  (ЄДРСРУ № 123481354) досліджував питання щодо погашення податкового боргу в разі ліквідації платника податків.

Згідно із частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За приписами статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього     Кодексу     призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України ліквідація юридичної особи відбувається, зокрема за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням власника (власників) визначено статтями  111,  112 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому   статтею 112 цього Кодексу.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому  статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 112 ЦК України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів). Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Згідно із частиною третьою статті 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Погашення грошових зобов`язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством, врегульоване у статті 97 ПК України.

Відповідно до пункту  97.1  статті  97 ПК України у цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрація у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Згідно із пунктом  97.2  статті 97 ПК України у разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов`язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

Тобто, положення статті 97 ПК України  є спеціальними, які встановлюють особливості погашення податкового боргу у разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством.

ВИСНОВОК: Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд вказує, що стягнення коштів з банківського рахунку, на якому акумулюються кошти підприємства, що ліквідується, призводить до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої  статтею 112 ЦК України, що, в свою чергу, порушує приписи  статті 97 ПК України, оскільки стягнення коштів з банківських рахунків відбувається негайно після направлення податковим органом до банківської установи платіжної вимоги, без дотримання порядку черговості задоволення кредиторських вимог.

 

 

 

Матеріал по темі: «Строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство»
 

 

 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов

Вид документальної позапланової перевірки: виїзна чи невиїзна у процедурі банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вид документальної позапланової перевірки відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України: виїзна чи невиїзна у процедурі банкрутства боржника-платника податків

05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/4882/23, адміністративне провадження №К/990/43707/23 (ЄДРСРУ № 119628316) досліджував питання: «Який вид документальної позапланової перевірки мав бути проведений щодо ТОВ відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України: виїзна чи невиїзна»?

Особою, уповноваженою на прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, є керівник контролюючого органу (його заступник або уповноважена особа), що випливає з вимог пункту 78.4 статті 78 ПК України.

Слід зазначити, що стаття 78 ПК України встановлює порядок і підстави для проведення документальних позапланових перевірок, не розділяючи їх на виїзні чи невиїзні.

Пунктом 78.5 статті 78 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 79.5 статті 79 ПК України за наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка. Ця норма знаходиться у статті 79 ПК України, яка визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

(!!!) ПК України не встановлює особливостей проведення перевірки відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України як-от, що така може бути тільки невиїзною або ж тільки виїзною. Не встановлює ПК України і такого порядку проведення документальних позапланових перевірок, як спочатку призначення невиїзної перевірки, а тільки після отримання письмового звернення платника податків - виїзної.

На переконання Верховного суду, встановлене у ПК України правове регулювання слід тлумачити так, що за наявності визначених у статті 78 ПК України підстав, контролюючий орган може провести або документальну позапланову виїзну перевірку, або ж документальну позапланову невиїзну перевірку. Зазначене свідчить про наявність у контролюючого органу певної свободи розсуду.

У судовій практиці Верховного Суду (зокрема, постанова від 23 серпня 2023 року у справі № 420/1369/22) висловлено таку позицію. Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Також слід звернути увагу на оприлюднений Верховним Судом 11 квітня 2018 року «Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», відповідно до якого дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи бездіяти. Якщо діяти - у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження з кимось обраного варіанта.

Вибір варіанту передбачає встановлення фактичних обставин справи й надання їм юридичної оцінки; пошук відповідної норми права та перевірку її дії або вирішення питання щодо застосування аналогії (закону); з`ясування змісту норми права (тлумачення правової норми); здійснення вибору оптимального варіанту рішення, вчинення дій, утримання від дій. Таке право органу виконавчої влади (посадової особи) обумовлене певною свободою, тобто, адміністративним розсудом, в оцінюванні, діях або утриманні від дій (бездіяльність), а якщо у діях - то у виборі одного з варіантів рішень (дій) чи правових наслідків. Це вибір лише однієї із законних альтернатив. Вибір може здійснюватися між двома й більше альтернативами. При цьому, вибір може бути обмеженим, коли всі альтернативи, з яких слід вибирати, вичерпно передбачені законом (закритий перелік альтернатив). Крім того, вибір може здійснюватися з невизначеної кількості альтернатив, тобто вибір може бути необмеженим (так званий відкритий перелік альтернатив).

ВИСНОВОК: Оскільки у статті 78 ПК України законодавець не встановив конкретного виду документальної позапланової перевірки (виїзної або невиїзної), який має бути проведений за наявності підстав, вказаних у цій нормі, то такий вибір є виключною компетенцією контролюючого органу і ані платник податків, ані суд не має повноважень в таку втручатися. Водночас у випадку якщо після призначення невиїзної перевірки від платника податків надійшло письмове звернення замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.

З урахуванням наведеного вбачається, що  призначення виїзної документальної позапланової перевірки платника_банкрута відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України не може вважатися проявом незаконних дій контролюючого органу, які тягнуть за собою незаконність наказу про призначення перевірки.

  

 

 

Матеріал по темі: «Строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство»
 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов