Оскарження рішення ДВС по виконанню вироку в частині конфіскації майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби по виконавчому листу, що  був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна

13 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 357/2157/23, провадження № 61-11393св23 (ЄДРСРУ № 115680966) досліджував питання щодо оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби по виконавчому листу, що  був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна.

Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).

Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).

Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).

Порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

(!!!) Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові  від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження№ 14-479цс19).

Статтею 537 КПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.

Крім того, положеннями КПК України (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

ВИСНОВОК: Отже, оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби по виконавчому листу, що  був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна відбувається до адміністративного суду.

 

Матеріал по темі: «Статус виконавчого провадження при частковій зміні виконавчого документа»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Статус виконавчого провадження при частковій зміні виконавчого документа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Закінчення виконавчого провадження при частковому визнанні таким, що не підлягає виконанню виконавчого документу

29 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2320/3560/12, провадження № 61-13306св23 (ЄДРСРУ 115409153) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження при частковій зміні виконавчого документа.

Пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» унормовує питання закінчення виконавчого провадження лише у разі (1) скасування або (2) визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або (3) у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Будь-яких інших підстав наведена норма не містить.

Вимоги закону допускають закінчення виконавчого провадження за пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише в разі повного визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тоді як у разі часткового його визнання та залишення без змін рішення суду в стягненні певної частини боргу відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження за вказаною нормою.

Подібний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 липня 2019 року у справі № 910/15888/17.

ВИСНОВОК: Враховуючи те, що визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ лише в частині про примусове стягнення заборгованості, а інша частина заборгованості залишена в силі, тому у виконавця були відсутні правові підстави для закриття виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

 

 

Матеріал по темі: «Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на оскарження судового рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Відшкодування витрат приватного виконавця під час розгляду скарги на його дії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватним виконавцем під час розгляду скарги на дії приватного виконавця

09 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/357/20 (ЄДРСРУ №114834805) досліджував питання щодо відшкодування витрат, понесених приватним виконавцем під час розгляду скарги на дії приватного виконавця,  а саме, витрат на професійну правничу допомогу.

Частина перша статті 45 ГПК України прямо визначає осіб, які  є сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами.

Стаття 41 ГПК України («Склад учасників справи») визначає, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Частиною третьої статті 41 ГПК України також унормовано, що у справах  можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 62 ГПК України встановлює склад інших учасників судового процесу. Так, частиною першою названої статті передбачено, що учасниками судового процесу, крім учасників справи та їх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач спеціаліст.

Таким чином, приватний виконавець згідно з приписами статей  41, 45 ГПК України не є стороною в судовому процесі та не входить до складу як безпосередніх учасників справи позовного провадження, так і інших учасників судового процесу.

Отже, правовідносини в контексті застосування приписів статті 11 ГПК України не є подібними та в спірних правовідносинах має бути взята до уваги спеціальна правоздатність виконавця, яка, в тому числі, означає, що він здатен мати права й обов`язки у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Виконавче провадження є окремо визначеною завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень, має окремий суб`єктний склад, обсяг прав та обов`язків учасників та регламентується спеціальними нормами законодавства, зокрема  Законом України «Про виконавче провадження» (у тому числі, нормами щодо фінансування витрат виконавчого провадження їх складу, розподілу тощо), Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідними нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, у тому числі, й наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, який регламентує склад, види та розміри витрат виконавчого провадження тощо.

При цьому стаття 194 ГПК України визначає завданням розгляду справи по суті - розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні  матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 232 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Таким чином, стаття 129 ГПК України регламентує правила розподілу судових витрат, але виключно пов`язаних з розглядом справи. Водночас стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, а, отже, витрати виконавчого провадження не є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124,126,129, 130 ГПК України.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Верховний суд вважає, що приватний виконавець не є стороною, на користь якої ухвалене судове рішення у справі. Факт розгляду скарги по суті в порядку 344 ГПК України, як передумова для покладення витрат пов`язаних з розглядом скарги  на заявника, теж відсутній.

Таким чином, розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, здійснюється з особливостями, визначеними у статті 344 ГПК України. Виконавець є учасником виконавчого провадження і має право на відшкодування витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, у разі відмови в задоволенні скарги на його рішення, дії чи бездіяльність.

Водночас наявна й інша правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.07.2023 у справі  № 921/171/17-г/16.

Оскільки колегія суддів у справі, що розглядається вважає, що розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, здійснюється з особливостями, визначеними у статті 344 ГПК України, а тому вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування статті 130 ГПК України до спірних правовідносин, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі справи  № 921/171/17-г/16 шляхом його (висновку) конкретизації (уточнення).

ВИСНОВОК: З метою забезпечення єдності та сталості судової практики, Суд вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.07.2023 у справі № 921/171/17-г/16 шляхом конкретизації (уточнення тощо) та передати справу № 921/357/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізособи»

Правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізичної особи 

11 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 523/2357/20, провадження № 14-11цс22 (ЄДРСРУ № 114757808) досліджував питання щодо можливості процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізичної особи.

Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання (частина п`ята статті 124 у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; стаття 129-1 у редакції, що набрала чинності 30 вересня 2016 року). Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (частини друга та третя стаття 129-1 Основного Закону у редакції, що набрала чинності 30 вересня 2016 року).

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 18 ЦПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічні положення були у частинах першій і другій статті 14 ЦПК України у редакції, що діяла до 14 грудня 2017 року включно.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII)). Близьке за змістом визначення виконавчого провадження було і у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, що був чинним до 05 січня 2017 року (далі - Закон № 606-XIV).

Отже, виконання судового рішення є заключним етапом цивільного процесу щодо захисту порушеного права чи законного інтересу особи, що звернулась до суду за захистом.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу (частина перша статті 37 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно).

Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року (статті 378 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно). Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. За змістом пункту 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

(!!!) Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказаними нормами права, виходячи з їх системного тлумачення, передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником.

У свою чергу відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема, обов`язок з відшкодування шкоди, що належав спадкодавцю за життя. Цей обов`язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати.

При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 101)).

У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункти 78-79)).

ВИСНОВОК: Відтак процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим.

 

Матеріал по темі: «Повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника та вплив процедур банкрутства на виконавче провадження 

05 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/2199/20 (905/1152/16) досліджував питання щодо особливостей повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника та вплив процедур банкрутства на виконавче провадження 

Суть справи: Стягувач звернувся до виконавчої служби із заявою про повернення йому виконавчого документу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", але отримав відмову на підставі того, що існує заборона вчиняти виконавчі дії до закінчення строку дії обставин, які зумовили зупинення виконавчого провадження. 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Тобто, стягувач, на власний розсуд має право як пред`явити виконавчий документ для примусового виконання (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження") в межах встановленого законом строку, так і наділений правом просити повернути виконавчий документ за свою заявою, якому кореспондується обов`язок виконавця його повернути .

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження", не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону України "Про виконавче провадження"). 

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі №    916/922/16 наведено висновок про те, що чинна редакція Закону України "Про виконавче провадження" жодним чином не пов`язує повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження з процедурами банкрутства боржника. 

(!!!) Вплив процедур банкрутства на виконавче провадження виявляється у таких процесуальних діях: 

1) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 цього Закону); 

2) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) (пункт 4 частини першої статті 34 цього Закону); 

3) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стягувач включений до плану санації (пункт 8 частини першої статті 34 цього Закону). 

Верховний Суд дійшов висновку, що повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, є його безумовним правом, яке лежить у межах власного розсуду кредитора щодо розпорядження своїми правами та можливість здійснення якого не перебуває у залежності від стану виконавчого провадження. 

Разом з тим, на думку колегії суддів, повернення виконавчого документа не є в розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання рішення, оскільки не передбачає вчинення виконавцем "активних" виконавчих дій з метою задоволення вимог стягувача. 

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не матиме наслідком зловживання стягувачем своїми правами відносно боржника шляхом пред`явлення наказу до виконання, наприклад, іншому виконавцю, оскільки (1) виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо боржника визнано банкрутом (п. 3 ч. 4 ст. 4) або (2) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію (п. 4 ч. 1 ст. 34). 

При цьому права боржника, у такому випадку захищені також нормами законодавства про банкрутство. 

Так, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах (ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства). 

Разом з тим, за висновком колегії суддів, повернення виконавчого документа не є в розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання рішення, оскільки не має на увазі вчинення виконавцем "активних" виконавчих дій з метою задоволення вимог стягувача. 

ВИСНОВОК: Повернення стягувачу виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не ставиться в залежність від стану виконавчого провадження та є безумовним правом стягувача, отже  така заява стягувача має бути задоволена, а виконавчий документ - повернутий.

 

 

Матеріал по темі: «Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на оскарження судового рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на оскарження судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення на підставі якого видано виконавчий документ

18 серпня 2023 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/90/22 (ЄДРСРУ № 112967145) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження під час поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення на підставі якого видано виконавчий документ.

Неоднозначність у застосуванні норм ГПК та Закону № 1404-VIII, для вирішення якої слід вдатися до аналізу положень, які регламентують дії виконавця під час здійснення виконавчого провадження, а також визначають права та обов`язки учасників виконавчого провадження.

Так, за статтею 38 Закону № 1404-VIII виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

Також за частиною четвертою статті Закону № 1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Звідси Верховний Суд висновує, що у випадку, коли виконавець відкрив виконавче провадження, діючи у відповідності до вимог законодавства та Інструкції, на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що у належному порядку спростовують таку вказівку, то у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду виконавець зупиняє розпочате виконавче провадження. Підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі відсутні.

У разі, коли за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд залишить рішення без змін, виконавче провадження поновлюється.

В іншому випадку виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, а стягнуті на його виконання суми - поверненню в порядку повороту виконання судового рішення.

ВИСНОВОК: У випадку поновлення строку або апеляційного оскарження судового рішення в рамках якого видано виконавчий документ, то підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні:

1) судове рішення без змін – виконавче провадження поновлюється;

2) скасування рішення – повернення сторін в порядку повороту виконання судового рішення.

 

Матеріал по темі: «Контроль за виконанням судового рішення шляхом ухвалення іншого рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Звернення стягнення на не зареєстроване нерухоме майно боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на нерухоме майно боржника яке не зареєстроване в установленому законом порядку

07 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-2727/11, провадження № 61-8007св23 (ЄДРСРУ № 112058444) досліджував питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій реалізації права на доступ до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За змістом частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірку, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстроване в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність державної реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 року (справа № 5023/197/12) зазначено, що звертаючись з відповідною заявою, державний виконавець (приватний виконавець) повинен надати докази на підтвердження того, що вказане право власності на нерухоме майно належить боржнику, але не зареєстроване в установленому законом порядку.

Відтак, питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

Крім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначала, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року міститься посилання на вимоги статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження» щодо процедури звернення стягнення на майно боржника, тому на практиці об`єктивно можуть виникнути питання щодо застосування висновків Великої Палати і до положень статті 366 ЦК України, яка, по суті, регулює ті самі питання, а саме звернення кредитором стягнення на частку боржника у майні, що є у спільній частковій власності.

Разом з тим, виділ частки у майні - це позов кредитора про виділ частки у майні в натурі для звернення стягнення на неї (частина 1 статті 366 ЦК). Відтак, частина перша статті 366 ЦК України регулює виділ частки із спільного майна в натурі, а не визначення часток у спільному майні (так звані ідеальні частки).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529 цс 19) вказала, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.

Таким чином, частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути, зокрема, об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна, та неї може бути звернуто стягнення як на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

ВИСНОВОК: Встановивши, що боржник не має грошових коштів та іншого майна, на яке виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду, суд дійшов правильного висновку про задоволення подання виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

 

Матеріал по темі: «Бездіяльність виконавця по виявленню майна та коштів боржника»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підсудність спору по виконавчому провадженні яке виведене зі зведеного

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору по оскарженню дій виконавця у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження

05 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/7095/21, провадження № 61-14587св21 (ЄДРСРУ № 110054875) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності  по оскарженню дій виконавця у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, таку скаргу розглядає відповідний суд, який ухвалив таке рішення за правилами цивільного судочинства.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

(!!!) Законодавством України не врегульовано порядок розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Відповідно до частини п`ятої статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто, частина п`ята статті 287 КАС України встановлено загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019   року у справі № 808/2265/16.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

Так, оскаржувані судові рішення, якими закрито провадження за скаргою на дії державного виконавця, мотивовано тим, що стягувач оскаржує дії державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що предмет скарги на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження, яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження.

Будь-які дії в межах зведеного виконавчого провадження чи дії державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження зі зведеного виконавчого провадження не оскаржуються. Тобто скарга не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження.

Отже, скарга щодо винесення державним виконавцем постанови про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ЦПК України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, в яких оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження та обрахування виконавчого збору відповідно, що унеможливлює розгляд цих справ у порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), з урахуванням уточнення, висновку, викладеного у пункті 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), зазначено, що: «при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням

Але висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19), передбачають, що оскільки предмет скарги стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження, то вона підлягає розгляду за правилами господарського (цивільного) судочинства.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи при оскаржені рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов