Верховний суд: підставою для стягнення виконавчого збору є
здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами ДВС.
18 квітня 2018
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 761/11524/15-ц,
провадження № 61-1788св17 (ЄДРСРУ № 73565829) в черговий раз досліджував
питання стягнення виконавчого збору.
Суд вказав, що статтею 1 Закону України «Про виконавче
провадження» (далі - Закону) передбачено, що виконавче провадження як
завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та
рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі
органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на
підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України,
цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими
відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону
підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 5 Закону зазначено, що примусове
виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних
виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців,
правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України
«Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень
інших органів».
Відповідно до статті 40, 42 Закону передбачено порядок винесення
постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону
унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави,
передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, державний
виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого
документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в
порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною 4 статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих
з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення
виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з
боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону
відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх
стягнення.
Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону виконавчий
збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове
виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника
до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично
стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом.
ВАЖЛИВО: Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах
виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним
виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої
служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків
від фактично стягнутої суми.
У даній справі з матеріалів виконавчого провадження встановлено,
що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення
суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за
виконавчим листом.
Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні
підстави для стягнення виконавчого збору.
На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд
першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги на дії
старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Висновок апеляційного суду про те, що частини перша та друга
статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не містить конкретних
вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним
виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів вважає необґрунтованим з
огляду на таке.
Окрім цього 15 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1587/13 (ЄДРСРУ
№ 72403101) вказав, що у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України
"Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність
органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників
виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до
статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий
збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не
виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане
примусово.
Таким чином, доводи представника відділу ДВС про те, що для
стягнення виконавчого збору необхідною є умова фактичного виконання та
виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення
коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, суд
визнає помилковими. Для стягнення виконавчого збору державний
виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову, що
відповідає положенням ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів».
ВАЖЛИВО: Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче
провадження» дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення
виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття
державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко
визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір
виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою
державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за
умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації
примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України
від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження,
повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа
до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням
на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску,
який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого
провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою
статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого
документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його
видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію
виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку,
у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення
виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок
нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума
стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного
виконавця.
Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення
виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму,
яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму
стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий
збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
ВИСНОВОК: При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті
40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення
виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення
з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального
виконання рішення суду, а отже Верховний суд вважає, що за таких обставин апеляційний
суд дійшов помилкового висновку про те, що виконавчий збір стягується незалежно
того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.
Теги:
исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя,
подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба,
оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова
практика, судебная практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар