Законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника
у залежність від стану податкового обліку його контрагентів
25 лютого 2021 року Верховний Суд
у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/3515/19, адміністративне провадження №
К/9901/17585/20 (ЄДРСРУ № 95139271) досліджував питання виникнення податкових
зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його
контрагентів.
Законодавство не ставить умовою
виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового
обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та
наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.
Тому, платник не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом
своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері
податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового
обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.
Отже, чинне законодавство не
зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх
осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог
податкового законодавства.
Так, Верховний Суд у постанові
від 28 листопада 2018 року у справі №816/1959/17
вказав на те, що доводи податкового органу щодо непідтвердження руху товару по
ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових
накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах
постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі,
за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем
податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою
для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.
Окрім цього, висновки Верховного
суду, викладені в постановах від 27.04.2020 у справі №360/1050/19 та від
18.06.2020 у справі №824/245/19 вказують,
що здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків
коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом,
спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за
операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені
платником податків копіями документів, які складені з порушенням законодавства.
Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення
податкових перевірок, як способу реалізації владних управлінських функцій
податкового органу.
В постанові від 4 грудня 2018
року у справі №802/851/18-а Верховний Суд
висловив правову позицію, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання,
так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни,
допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з
контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх
підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами
формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю
повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові
правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності,
та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом
індивідуальної відповідальності платника податків.
В постанові від 24 квітня 2018
року у справі №813/8500/13-а Верховний Суд
висловив правову позицію, що норми податкового законодавства не ставлять у
залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від
дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник
(покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними
постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового
законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою
для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо
формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець
товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у
вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну
діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які
свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та
злагодженість дій між ними.
Аналогічний правовий висновок
викладений в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року №808/1543/17.
Верховний Суд погоджується, що
відсутність трудових та матеріальних ресурсів самостійно не є безумовною
підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій
за умови наявності у платника первинних документів, які спростовують такі
доводи.
Верховний Суд вважає необхідним
зазначити й те, що ступінь деталізації опису господарської операції у
первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального
підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити
висновок, що витрати фактично понесені.
Аналогічна правова позиція
висловлена Верховним Судом в постановах від 10.05.2018 р. по справі №820/1763/16, від 29.01.2019 року по справі №824/392/17-а, і від 28.11.2018 року по справі №816/1959/17.
На підставі оцінки наданих
сторонами доказів та аналізу встановлених обставин справи суди попередніх
інстанцій правильно вказали на те, що посилання фіскального органу на
фіктивність господарських відносин між платником податків та його
контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання
доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності
таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій
таким суб`єктом господарювання.
Окрім цього, платник не наділений
повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на
податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання
контрагентом податкових зобов`язань.
За умови не встановлення
компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла
свідчити про узгодженість дій платника та його контрагентів для одержання
платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати
негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами
його впливу.
Більше того, податкове
законодавство не містить положень, які б дозволяли контролюючому органу
оцінювати витрати суб`єкта господарювання з точки зору їх доцільності,
раціональності та ефективності, платник здійснює фінансово-господарську
діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність
та доцільність (20 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №
640/16152/19, адміністративне провадження №К/9901/24919/20 (ЄДРСРУ №
94264468).
І на останок, до винесення вироку
в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового
розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення
окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному
судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати
виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.
Аналогічні висновки викладені
Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26 червня 2018 у справі №808/2360/17 та Верховним Судом України у
постановах від 12 квітня 2016 року у справі №826/17617/13,
від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11
та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14.
І навіть після цього, суд не може
робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з
контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що
підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також
якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору,
тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.
Аналогічна позиція викладена в
постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №
808/2459/17, від 12.04.2018 у справі №
826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11,
від 08 листопада 2018 року у справі №826/15028/17
(24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
280/1911/19, адміністративне провадження № К/9901/26430/20 (ЄДРСРУ №
93792485).
Матеріал по темі: «(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі»
Теги: протокол допиту, фіктивний
директор, ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво, акт перевірки,
податкова перевірка, допит свідка, кримінальне провадження , Верховний суд,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар