Представництво по довіреності: повноваження та обов'язки повіреного

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: представництво по довіреності повноваження довірителя та права і обов'язки повіреного

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 458/229/18, провадження № 61-5932сво22 (ЄДРСРУ № 118109072) досліджував питання щодо представництва по довіреності, а також повноваження довірителя та права і обов'язки повіреного.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (частина перша статті 1000 ЦК України).

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006ЦК України).

Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша статті 1007ЦК України).

Аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави для наступних висновків:

- традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України);

- довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов`язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво;

- глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов`язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;

- з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

- видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

Отже, положення ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, тому на такі правовідносини поширюються положення статей 1000-1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно.

При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права (Глави 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, провадження № 61-16849св19, та від 30 червня 2021 року у справі № 761/34272/18, провадження № 61-10820св20.

ВИСНОВКИ про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлює такі висновки про застосування норм права:

- «Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі;

- з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

- видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

 

Матеріал по темі: «Виникнення повноважень представника: довіреність або договір доручення»

 

 

Теги: довіреність, доручення, договір доручення, повірений, нотаріус, генеральна довіреність, передача майна, отримання коштів, повноваження представника, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Витяг з держреєстру не є належним доказом самопредставництва в суді для юрособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є належним доказом самопредставництва в суді для юридичної особи

22 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/9301/23, адміністративне провадження № К/990/43836/23 (ЄДРСРУ № 117187469) досліджував питання щодо належного підтвердження самопредставництва в суді для юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Згідно з частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України.

Частина третя статті 55 КАС України у редакції Закону № 390-ІХ передбачає за правилами самопредставництва можливість участі юридичної особи у справі через її працівника. Він має бути уповноваженим діяти від імені цієї особи або за законом, або за статутом чи положенням, або за трудовим договором (контрактом). При цьому, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні, статуті (як установчому документі) чи трудовому договорі (контракті) було визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) в порядку самопредставництва.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 зазначила, що згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту № 2261 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді» від 15 жовтня 2019 року, який 18 грудня 2019 року ухвалили як Закон № 390-IX, право юридичної особи на особисте представництво у судах штатними працівниками скасувала реформа трьох процесуальних законів 2017 року, що негативно вплинуло на можливість юридичної особи здійснювати самопредставництво. Крім того, у кримінальному процесі зберіглася можливість реалізації права на самопредставництво юридичної особи її працівником (частина друга статті 58 Кримінального процесуального кодексу України). Тому, ухвалюючи Закон № 390-IX, парламент поширив інститут самопредставництва юридичної особи в суді не тільки на її керівника або члена виконавчого органу, як це було, починаючи з 15 грудня 2017 року, але й на будь-яку іншу особу, уповноважену на це за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).

Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

У зв`язку з цим, для підтвердження повноважень самопредставництва юридична особа має надати статут, положення чи трудовий договір (контракт), у яких чітко визначене право відповідної особи діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

ВИСНОВОК: Витяг з Єдиного державного реєстру не може самостійно підтверджувати повноваження особи діяти за правилами самопредставництва без надання відповідних документів, з яких підтверджується, що у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи).

 

Післямова: Між тим, 28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/23910/15, адміністративне провадження №К/990/25304/22 (ЄДРСРУ № 108146556) досліджував питання щодо достатності Витягу з державного реєстру на підтвердження повноважень особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва та дійшов наступних висновків: «Верховний Суд у своїх постановах притримується єдиної і послідовної позиції щодо належності і достатності як доказу наявності повноважень у особи діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва Витягу з державного реєстру, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ».

 

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Виникнення повноважень представника: довіреність або договір доручення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: виникнення повноважень у представника відбувається на підставі договору доручення або достатньо видачі довіреності на повіреного

17 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 458/229/18, провадження № 61-5932св22 (ЄДРСРУ № 115308544) досліджував питання щодо виникнення повноважень у представника відбувається на підставі договору доручення або достатньо видачі довіреності на повіреного.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування норм глави 17 та 66 ЦК України:

1) перший підхід: у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі №320/4274/16-ц заначено що «тлумачення частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України дозволяє зробити висновок, що у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України». Аналогічну правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 726/2211/18, та постанові від 01 липня 2020 року у справі № 313/558/17.

2) другий підхід - згідно позицію Верховного Суду, викладеної в постанові від 30 червня 2021 року в справі № 761/34272/18, де зазначено про те, що довіреність, видана на ім`я відповідача на підставі усної домовленості, не свідчить про укладення між сторонами договору доручення, оскільки лише підтверджує повноваження відповідача діяти від імені позивача, визначає перелік прав, якими останній наділяється у зв`язку з цим та не містить переліку юридичних дій, які відповідач зобов`язаний вчинити на користь позивача. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.

(!!!) Касаційний суд акцентує, що вказані приклади судової практики Касаційного цивільного суду підтверджують наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування норм глави 17 та 66 ЦК України. Навряд чи таке застосування та тлумачення норм глави 17 та 66 ЦК України дозволяє зробити вирішення справи прогнозованим.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (частина перша статті 1000 ЦК України).

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006ЦК України).

Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша статті 1007ЦК України).

Обміркувавши викладене, Верховний суд зауважує, що:

• традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України);
• довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов`язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво;
• глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов`язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;
• з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;
• видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (глава 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі № 761/34272/18 (провадження № 61-10820св20), та зробити ВИСНОВОК:

• «глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі;
• з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;
• видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив: передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

 

Матеріал по темі: ««Купівля – продаж» автомобіля на підставі «генеральної» довіреності»

«Ризик укладання договору позики по довіреності з представником»

 

Теги: довіреність, доручення, договір доручення, повірений, нотаріус, генеральна довіреність, передача майна, отримання коштів, повноваження представника, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Витяг на підтвердження повноважень особи діяти в порядку самопредставництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Достатність Витягу з державного реєстру на підтвердження повноважень особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва

28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/23910/15, адміністративне провадження №К/990/25304/22 (ЄДРСРУ № 108146556) досліджував питання щодо достатності Витягу з державного реєстру на підтвердження повноважень особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва.

Це питання було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, який у постановах від 22 липня 2021 року у справі №280/6557/20, від 09 вересня 2021 року у справі №200/11717/20-а дійшов висновку, що дія статті 59 КАС України не поширюється на випадки самопредставництва юридичної особи. Інші норми вказаного Кодексу також не вимагають додавання, зокрема до апеляційної скарги, заяви, документів, що підтверджують повноваження відповідного керівника чи іншої особи у випадку самопредставництва юридичної особи. Більш того, правом підпису апеляційної скарги поданої юридичною особою, суб`єктом владних повноважень, який не є юридичною особою, наділений керівник, уповноважений член виконавчого органу або представник, повноваження якого повинні бути визначені у відповідному документі, що посвідчує такі повноваження.

Одночасно, згідно з пунктом 13 частини другої статті 9 Закону № 755-IV у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Встановивши, що згідно з відомостями у державному реєстрі, особа, яка підписала скаргу, має повноваження вчиняти дії від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, суд дійшов висновку, що такі відомості на підтвердження повноважень підписанта є достатнім та належним доказом.

Верховний суд також звернув увагу, що вказана інформація є доступною і, у випадку сумніву щодо процесуальної дієздатності особи, яка підписала позов/ скаргу, суд має можливість скористатися безкоштовним запитом про отримання відомостей з державного реєстру на офіційному сайті Міністерства юстиції України.

Про те, що витяг з державного реєстру, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ (позовну заяву та/або апеляційну скаргу), як таку, яка може вчиняти дії від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, є належним і достатнім доказом підтвердження таких повноважень зазначав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 16 вересня 2021 року у справі №280/8728/20, від 28 квітня 2022 року у справі №160/9003/21, від 04 серпня 2022 року у справі №640/12628/21.

При цьому у постанові від 04 серпня 2022 року у справі №640/12628/21 Верховний Суд також зауважував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Також у постанові від 28 квітня 2022 року у справі №160/9003/21 Верховний Суд зауважував, що апеляційної скарги з підстав незазначення у ній посадового становища особи, яка підписала апеляційну скаргу, є проявом надмірного формалізму.

У постанові від 03 жовтня 2022 року у справі № 520/12336/2020 Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції під час розгляду у відкритому судовому засіданні заяви позивача про закриття апеляційного провадження не перевірив (не витребував) чи були відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату подання апеляційної скарги про особу, яка діє в порядку самопредставництва.

ВИСНОВОК: Верховний Суд у своїх постановах притримується єдиної і послідовної позиції щодо належності і достатності як доказу наявності повноважень у особи діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва Витягу з державного реєстру, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ.

 

Матеріал по темі: «Самопредставництво юридичної особи»

 

 

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підтвердження повноважень прокурора в цивільному процесі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прокурор в цивільному процесі підтверджує свої повноваження службовим посвідченням, а не довіреністю?

17 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 704/1233/17, провадження № 61-37850св18 (ЄДРСРУ № 88265209) досліджував питання підтвердження повноважень прокурора в цивільному процесі.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України органи прокурату здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статус прокурора визначено у статті 15 вказаного вище Закону України «Про прокуратуру», частиною другою якої передбачено також, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Отже, прокурор діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави.

З матеріалів справи вбачається, що справа призначалась до слухання кілька разів і кожного разу в судове засідання з`являвся прокурор , який, відповідно до службового посвідчення займає відповідну посаду прокурора місцевої прокуратури.

Відповідно до Положення про службове посвідчення прокурора, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 134 від 05 квітня 2016 року, службове посвідчення прокурора є офіційним документом, який засвідчує належність посадової особи до системи прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.

Верховний суд наголошує, що Законом України «Про прокуратуру» не встановлено необхідності підтвердження довіреністю повноважень осіб, зазначених у статті 15 Закону України «Про прокуратуру», як представників у цивільному процесі, які діють у межах своєї компетенції. Такі особи підтверджують свої повноваження службовим посвідченням.

P.s. Між тим, відповідно до п. 1.2. Наказу Генеральної прокуратури від 07.08.2019 р.   № 153 «Про порядок здійснення представництва в суді органів прокуратури, їхніх посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури» участь у розгляді справ в адміністративному, господарському, цивільному судочинстві в порядку представництва органів прокуратури, посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури, що є стороною або третьою особою, здійснювати прокурорам за довіреністю.

Матеріал по темі: «Представництво прокурором інтересів держави за відсутністю уповноваженого органу»

Теги: представництво інтересів держави прокурором, підтвердження повноважень, довіреність, службове посвідчення прокурора, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов

Засвідчення адвокатом копії довіреності, виданої на його ім'я

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість засвідчення адвокатом копії довіреності, виданої на його ім'я.

04 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0840/4087/18, адміністративне провадження №К/9901/4008/19 (ЄДРСРУ № 80980223) досліджував питання щодо можливості засвідчення адвокатом копії довіреності, виданої на його ім'я.

За змістом пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 13 КАС України, яка визначає основні засади (принципи) адміністративного судочинства.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007).

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у встановлені законом шляхи.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина 5 статті 5 КАС України).

Так, частиною 1 статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведеною нормою передбачено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстави позову.

Відповідно до частини 10 статті 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

За змістом пункту 1 частини 4 статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Водночас статтею 55 КАС України передбачено право сторони, третьої особи в адміністративній справі, а також особі, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 60 КАС України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.

Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року №1401-VIII, яким Конституцію України доповнено статтею 131-2, в силу положень якої представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення здійснюється виключно адвокатами.

Наведене кореспондується з положеннями статті 57 КАС України, в частині 1 якої закріплено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із частинами 1 та 3 статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи - юридичних осіб мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи, яка від її імені видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 59 КАС України, повноваження адвоката, як представника сторони у справі, підтверджуватися довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», надання інших документів чинна редакція  КАС України  не вимагає.

ВАЖЛИВО: 24 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 822/1734/18, адміністративне провадження №К/9901/55943/18 (ЄДРСРУ № 79409801) зазначив, що адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Аналогічна позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №П/9901/736/18 (провадження №11-989заі18, ЄДРСРУ № 78378934).

Необхідно також відмітити, що повноваження адвоката як представника сторони мають бути підтверджені оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або її копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії довіреності, а відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 20 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 308/8995/17, адміністративне провадження №К/9901/63565/18 (ЄДРСРУ № 78626691)).

В той же час, повноваження представника юридичної особи, в тому числі суб'єкта владних повноважень, можуть підтверджуватись: довіреністю, яка видана від її імені та підписана особою, уповноваженою на це законом або установчими документами; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»; копіями цих документів, засвідченими у встановленому законом порядку чи підписом судді.

Матеріал по темі: «Верховний суд: підтвердження повноважень представника юридичної особи»

Окремо необхідно вказати, що 13 лютого 2019 року Верховний Суд  в рамках справи №911/739/15 (ЄДРСРУ № 80036305) вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що у тексті довіреності, на підставі якої адвокат здійснює представництво у суді, обов'язково повинно бути вказано, що її видано саме адвокату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі №  908/1101/17, якою було відступлено від висновку Верховного Суду, здійсненому в раніше постанові від 24.04.2018 у справі № 914/2414/17.

(!!!) Тобто жодна норма ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює, що в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи - адвоката, обов'язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом.

Статтею 26 Закону №5076 (зокрема, її частинами 1 та 2) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В той же час пунктом 9 частини 1 статті 20 Закону №5076 передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.

ВИСНОВОК: Вищенаведені законодавчі норми та судова практика Верховного суду  не містять жодних застережень щодо неможливості засвідчення адвокатом копії довіреності, виданої на його ім'я.

Матеріал по темі: «Підтвердження повноважень адвоката на підписання апеляційної/касаційної скарги», «Підтвердження повноважень захисника-адвоката: ордер та/або договір»

Теги: адвокат, довіреність, ордер, засвідчення адвокатом копії довіреності, договір про надання правової допомоги, витяг, судова практика, Адвокат Морозов

Підтвердження повноважень адвоката на підписання апеляційної/касаційної скарги

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належні докази підтвердження повноважень адвоката на підписання апеляційної або касаційної скарги.

8 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 811/1507/18, адміністративне провадження №К/9901/61152/18 (ЄДРСРУ № 77251966) досліджував питання належності доказів щодо підтвердження повноважень адвоката на підписання апеляційної та/або касаційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду та повертається заявнику в разі, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Частиною 1 ст. 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто та (або) через представника.

(!!!) Відповідно до ч. 1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною 4 ст. 59 КАС України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно ч.  1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Згідно із ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 4, 5, 14, 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року №  36, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням. В Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України.

(!!!) Ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній або керівник адвокатського об'єднання (бюро) зобов'язані вказати на звороті ордера.

Ордер містить наступні реквізити: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об'єднання та його місцезнаходження); адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, яке видає ордер; дату видачі ордера; підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); підпис адвоката, який правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (у графі «Адвокат»); підпис керівника адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, відтиск печатки адвокатського бюро / адвокатського об'єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро / адвокатським об'єднанням.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/23346/16 від 14.03.2018 року (ЄДРСРУ № 72909638) чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних  прав кваліфікованою особою,  функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу та не є обмеженням права на доступ до суду.

Тобто, реалізація права на звернення із скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва (для юридичних осіб їх органами, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством чи статутом) або її процесуальним представником.

ВИСНОВОК: Отже, при відсутності довіреності з вичерпним переліком повноважень, правомочність адвоката, як представника щодо підписання скарги, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Матеріал по темі: «Самопредставництво юридичних осіб в судах»

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, повноваження адвоката, перелік повноважень, довіреність, представництво інтересів, ордер, судова практика, Адвокат Морозов