Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: виникнення повноважень у представника
відбувається на підставі договору доручення або достатньо видачі довіреності на
повіреного
17 листопада
2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи № 458/229/18, провадження № 61-5932св22 (ЄДРСРУ
№ 115308544) досліджував питання щодо виникнення повноважень у представника
відбувається на підставі договору доручення або достатньо видачі довіреності на
повіреного.
Аналіз Єдиного
державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного
цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування норм глави 17 та 66
ЦК України:
1) перший підхід: у постанові Верховного
Суду від 10 січня 2019 року в справі №320/4274/16-ц заначено що «тлумачення частини другої статті
530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України дозволяє зробити висновок, що у разі відсутності домовленості між
повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного
у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно.
При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного
у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006
ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК
України». Аналогічну правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 16
лютого 2021 року у справі №
726/2211/18, та постанові від 01 липня 2020 року у справі № 313/558/17.
2) другий підхід - згідно позицію
Верховного Суду, викладеної в постанові від 30 червня 2021 року в справі № 761/34272/18, де
зазначено про те, що довіреність,
видана на ім`я відповідача на підставі усної домовленості, не свідчить про
укладення між сторонами договору доручення, оскільки лише підтверджує
повноваження відповідача діяти від імені позивача, визначає перелік прав, якими
останній наділяється у зв`язку з цим та не містить переліку юридичних дій, які
відповідач зобов`язаний вчинити на користь позивача. Подібних висновків дійшов
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.
(!!!) Касаційний суд акцентує, що вказані приклади судової
практики Касаційного цивільного суду підтверджують наявність по суті двох
взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування норм глави 17 та 66 ЦК
України. Навряд чи таке застосування та тлумачення норм глави 17 та 66 ЦК
України дозволяє зробити вирішення справи прогнозованим.
Представництвом
є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право
вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша
статті 237 ЦК України).
Згідно з
частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке
ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є
письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва
перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може
бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій
особі.
За договором
доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за
рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (частина перша статті
1000 ЦК України).
У договорі
доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко
визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить
вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними
(стаття 1003 ЦК України).
Повірений
зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина
перша статті 1004 ЦК України).
Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти
довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2)
після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його
виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився,
і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це
вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати
довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006ЦК
України).
Довіритель
зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій,
передбачених договором доручення (частина перша статті 1007ЦК України).
Обміркувавши
викладене, Верховний суд зауважує,
що:
- традиційно в доктрині
приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що
виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення
(глава 68 ЦК України);
- довіреність видається однією
особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином.
Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору
доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття
1003 ЦК України), при чому це робиться обов`язково (частина перша статті
1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про
договірне представництво;
- глава 68 ЦК України не містить
спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі.
Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність
правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може
бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК
України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що
вона є обов`язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі,
й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;
- з урахуванням змісту статті 244
ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що
видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми
особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні
для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки
представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче
конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення
довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на
власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного
представництва;
- видача довіреності на підставі
усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і
очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті
1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та
довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у
зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При
цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу
одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини
першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною
другою статті 530 ЦК України.
З урахуванням
викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо
застосування норм права (глава 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах,
викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі №
360/1742/18 (провадження № 61-16849св19), у постанові Верховного Суду у складі
колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня
2021 року в справі № 761/34272/18 (провадження № 61-10820св20), та зробити ВИСНОВОК:
- «глава 68 ЦК України не містить
спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі;
- з урахуванням змісту статті 244
ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що
видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми
особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні
для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки
представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче
конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість
вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися
коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції
цивілістичного представництва;
- видача довіреності на підставі усного договору доручення є
підтвердженням укладання договору доручення, і
очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті
1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та
довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у
зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При
цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу
одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини
першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною
другою статті 530 ЦК України».
Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ухвалив: передати
справу на розгляд Об`єднаної палати
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Матеріал по темі: ««Купівля – продаж» автомобіля на
підставі «генеральної» довіреності»
«Ризик укладання договору позики по
довіреності з представником»
Теги:
довіреність, доручення, договір доручення, повірений, нотаріус, генеральна
довіреність, передача майна, отримання коштів, повноваження представника,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар