Боргова розписка … не завжди договір позики

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: підтвердження отримання грошових коштів не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання…

13 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/3591/21, провадження № 61-7591св23 (ЄДРСРУ № 113454646)  та від 30 серпня 2023 року у справі № 201/15760/16-ц, провадження № 61-5076св23 (ЄДРСРУ № 113156381) досліджував питання щодо особливостей стягнення заборгованості за борговими розписками.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), вирішуючи подібний спір, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що зі змісту дослідженої судами розписки не вбачалося отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг й не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу.

Верховний Суд також зазначає, що саме сторони правочину несуть відповідальність за належне оформлення договірних правовідносин, зрозумілого змісту правочину. У разі різночитання вони не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про тлумачення правочину відповідно до положень статті 213 ЦК України. Суд з власної ініціативи вирішувати вказане правове питання не може (частина друга статті 213 ЦК України, частина перша статті 13 ЦПК України).

Таким чином в даному спорі перевірка справжньої правової природи правочину (боргової розписки) не дала суду підстав вважати цю розписку договором позики, з чим Верховний Суд погоджується. 

ВИСНОВОК: Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення і дати отримання/повернення  коштів.

 

Матеріал по темі: «Стягнення коштів за борговою розпискою, яка не підписана позичальником»

 

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості стягнення заборгованості за договором позики

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості та судова практика стягнення заборгованості за договором позики

23 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/9028/20, провадження № 61-1897св23 (ЄДРСРУ № 111772379) досліджував питання щодо стягнення заборгованості за договором позики.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду тривалий час неодноразово наголошували на тому, що, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Це, зокрема, постанови Верховного Суду України: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16; постанови Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, провадження № 14-465цс18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, провадження № 14-360цс19; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16, провадження № 61-24543св18, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052св21 та багато інших. 

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком повернення (див.: постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження  № 61-14052св21 та від 07 червня 2023 року у справі № 522/19653/21, провадження № 61-10376св22 (ЄДРСРУ № 111524412).

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).

Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/29816/19, провадження № 61-2519св23 (ЄДРСРУ № 111192393).

 

Матеріал по темі: «Верховний суд: стягнення боргу та штрафних санкцій за договором позики»

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

Стягнення коштів за борговою розпискою, яка не підписана позичальником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість стягнення грошових коштів за борговою розпискою, яка не підписана позичальником

12 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/14871/20, провадження № 61-5726св22 (ЄДРСРУ № 111078314) досліджував питання щодо стягнення коштів за борговою розпискою, яка не підписана позичальником.

Спершу необхідно вказати, що у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 750/12/20 (провадження № 61-9508св22) вказано, що «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15». У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18). У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавство може пов`язувати з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення, - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

(!) Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 638/5333/19 (ЄДРСРУ № 109211277) зазначено, що: «Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Згідно з частиною першою цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини».

Окрім цього, 09 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/1096/17 (ЄДРСРУ № 77044237) вказав, що договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.

ВИСНОВОК: Відсутність у борговій розписці підпису позичальника, як невід`ємного елементу письмової форми договору, який підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, дає підстави для висновку про недоведеність: 1) як укладення договору позики, так і 2) виконання договору позики, а отже, й 3) обов`язку позивальника щодо повернення грошових коштів.

 

Матеріал по темі: «Верховний суд: стягнення боргу та штрафних санкцій за договором позики»

 

 

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

«Безгрошовий» договір позики або «безгрошова» боргова розписка

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки укладання договору позики без фактичної передачі грошових коштів або інших предметів визначених родовими ознаками

06 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 464/5314/17, провадження № 61-10789св18 (ЄДРСРУ № 88706934) досліджував питання щодо наслідків укладання договору позики без фактичної передачі грошових коштів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Наведене відповідає правовій природі реального договору, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 640 ЦК.

Частина 2 статті 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Момент виникнення права власності на предмет за договором позики залежить від того, що саме передається позичальникові. Право власності на готівкові кошти виникає у позичальника в момент їх фактичної передачі. В разі безготівкових розрахунків воно виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника. Якщо предметом є речі, право власності виникає в момент фактичної передачі.

Так, відповідно до цієї правової норми для укладення договору необхідно передання майна або вчинення іншої дії, яка свідчить про перехід права власності на річ. При цьому, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Отже, договір позики є реальним з усіма притаманними таким договорам речовими ознаками.

Матеріал по темі: «Боргова розписка & договір позики: судова практика»

Отже,  права і обов’язки сторін за договором позики не можуть виникнути до моменту реального його виконання, тобто до моменту передачі грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Форма договору позики регламентована ст. 1047 ЦК, відповідно до ч.1 якої  договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Також згідно з ч. 2 цієї статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ВАЖЛИВО: Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові  від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 (ЄДРСРУ № 84229784).

Матеріал по темі: «Позика: форма договору, порядок передачі коштів, виплати процентів»

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

(!!!) В свою чергу, позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У постанові від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення і дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов.

Постановою від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц (ЄДРСРУ № 83836261) Верховний суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми.

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи договори, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів роботи відповідні правові висновки.

ВИСНОВОК: З урахуванням вищевказаного вбачається, що навіть нотаріально посвідчений договір позики слід вважати укладеним лише у випадку, якщо такий договір позики містить в собі застереження про фактично завершене передання грошей (речей) позичальнику. За відсутності такого застереження, або іншого факту реальної передачі коштів позичальнику позикодавцем (наприклад, боргової розписки) нотаріальне посвідчення цього правочину не свідчить про його укладення сторонами.

P.s. Статтею 545 ЦК України  визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник  видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 року у справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 року при розгляді справи №707/2606/16-ц.

Матеріал по темі: «Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора: наслідки для боржника»

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов