Верховний суд: особливості та судова практика стягнення заборгованості за
договором позики
23 червня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 756/9028/20,
провадження № 61-1897св23 (ЄДРСРУ № 111772379) досліджував питання щодо
стягнення заборгованості за договором позики.
Статтею 1046 ЦК
України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає
у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі,
визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути
позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість
речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту
передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики
укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів
перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від
суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути
представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання
йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей
(стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до
частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути
позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені
родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої
якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що
встановлені договором.
Отже, за своїми
правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки,
укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення
дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором,
набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на
підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не
лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми
позичальнику.
Вказані
висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019
року у справі № 464/3790/16-ц (провадження №
14-465цс18).
У постанові
Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа №
520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що
«тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка
про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник
(позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як
його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від
кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України
позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій
самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого
самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк
та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк
повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика
має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення
позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана
за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником
достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в
момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або
зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».
Вказаний
висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у
справі № 705/3275/18 (провадження №
61-12851св21).
Верховний Суд
України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних
справ, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду тривалий час неодноразово
наголошували на тому, що, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди
повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору,
незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати,
робити відповідні правові висновки.
Це, зокрема,
постанови Верховного Суду України: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16; постанови Великої Палати Верховного
Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16,
провадження № 14-465цс18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, провадження № 14-360цс19; постанови
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у
справі № 308/3824/16, провадження №
61-24543св18, від 26 квітня 2022 року у справі №
753/1349/20, провадження № 61-14052св21 та багато інших.
При цьому, факт
отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка
про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача
певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком
повернення (див.: постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052св21 та
від 07 червня 2023 року у справі № 522/19653/21,
провадження № 61-10376св22 (ЄДРСРУ № 111524412).
З метою захисту
майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі
статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій
підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від
позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину
стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить
та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні
судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей,
визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо
договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може
ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді
не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій
кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до
випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної
домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої
обставини.
Вказаний
висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у
справі № 559/2587/19 (провадження №
61-1059св22).
Згідно з
частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту
вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися
письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення
суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (24 травня 2023 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 947/29816/19, провадження №
61-2519св23 (ЄДРСРУ № 111192393).
Матеріал по
темі: «Верховний суд: стягнення боргу та
штрафних санкцій за договором позики»
Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу,
іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг,
курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу,
позика, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар