Правомірність одностороннього розірвання договору Банком з Клієнтом з
підстав неприйнятно високого рівня ризику останнього
28 грудня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 757/57487/20,
провадження № 61-4962св22 (ЄДРСРУ № 108260316) досліджував питання щодо
правомірності розірвання Банком в односторонньому порядку договору з Клієнтом з
підстав неприйнятно високого рівня ризику останнього.
За частинами
першою та третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається
лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі
односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право
на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно
розірваним або зміненим.
Згідно з
пунктами 3 та 4 частини другої статті 1075 ЦК України (тут і надалі у редакції,
чинній на час виникнення спірних правовідносин) банк має право вимагати
розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, у випадках,
передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,
фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до
частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору
банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за
рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів
на цьому рахунку; за наявності підстав, передбачених Законом № 361-ІХ. Залишок
грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Згідно із
пунктом 39 частини першої статті 1 Закону № 361-ІХ (тут і надалі в редакції,
чинній на момент виникнення спірних відносин) неприйнятно високий ризик
- це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного
фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань
фінансового моніторингу.
Відповідно до
пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 361-ІХ суб`єктами первинного
фінансового моніторингу, зокрема, є банки.
За частиною
шостою статті 11 Закону № 361-ІХ суб`єкт первинного фінансового моніторингу має
право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію
(офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки,
а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших
вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.
Згідно з
частиною першою статті 15 Закону № 361-ІХ суб`єкт первинного фінансового
моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових
відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі
шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення
фінансової операції у разі:
- якщо
здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення
даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим
або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно
того, що особа виступає від власного імені;
- встановлення
клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для
здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;
- подання
клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу
недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману
суб`єкта первинного фінансового моніторингу;
- виявлення у
порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового
моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені
кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує
кореспондентські відносини з банком-оболонкою;
- якщо
здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться
фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або
вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
Тобто банк
зобов`язаний відмовитися від підтримання ділових відносин, у тому числі шляхом
розірвання ділових відносин, закриття рахунка у разі встановлення клієнту
неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення
належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
Водночас
вказана стаття не свідчить про те, що наявність однієї з підстав розірвання
ділових відносин - ненадання документів, виключає існування іншої -
встановлення неприйнятно високого рівня ризику.
Аналогічний за змістом
висновок міститься в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року
в справі № 757/35987/20-ц (провадження №
61-1659св22, ЄДРСРУ № 107510096).
При цьому
Законом № 361-ІХ чітко передбачено випадки, коли факт ненадання документів
зумовлює обов`язок суб`єкта первинного фінансового моніторингу встановити
клієнту неприйнятно високий рівень ризику, зокрема, за приписами частини шостої
статті 7 Закону № 361-ІХ суб`єкт первинного фінансового моніторингу
зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової
операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:
неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати
виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності
обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що
така діяльність може бути фіктивною.
Отже, в силу
вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк
наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин
з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання
договорів.
Матеріал по
темі: «Моніторинг Держаудитслужбою публічних
закупівель»
Водночас, право
банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних
відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення
клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику
не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених
обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту
такої категорії ризику.
Аналогічні за
змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року
у справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022
року у справі № 910/18504/20.
Між тим у
постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 761/28762/18 зазначено, що за відсутності
обставин, які б свідчили про те, що банком при встановлені позивачу неприйнятно
високого рівня ризику було дотримано процедури, встановлені законодавством
та/або внутрішніми документами банку, що підтверджується відповідними доказами,
розірвання договорів є неправомірним.
За змістом
положень статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті
10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення» (у редакції, чинній до 28 квітня 2021
року) банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових
відносин з клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику за
результатами оцінки чи переоцінки ризику (пункт 30 постанови Верховного Суду
від 19 липня 2021 року у справі № 910/13595/20).
Разом з тим
право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від
договірних відносин шляхом розірвання договорів з вказаних підстав не
може бути необмеженим, у зв`язку із чим необхідним є дослідження підстав та
обґрунтованості встановлення клієнту відповідної категорії ризику, виходячи
з обставин кожної конкретної справи.
Наведене
відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 березня
2020 року у справі № 910/7161/19, від 25
квітня 2019 року у справі № 910/1555/18, від
16 жовтня 2018 року у справі № 910/21320/17.
Приписи статті
15 Закону 361-ІХ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних
правовідносин, наділяли банк правом відмовитися в односторонньому порядку від
ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, зокрема шляхом
розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим
моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого
власне і відсилає пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України.
ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що Закон № 361-ІХ наділяли банк правом
відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з
неприйнятно високим ризиком, але акцентує увагу на обов`язку банку
підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно
високого ризику, шляхом надання відповідних та належних доказів.
Матеріал по
темі: «Моніторинг податкових накладних не
повинен підміняти податкову перевірку»
Теги:
моніторинг, фінансовий моніторинг, банк, легалізація доходів, злочинним шляхом,
розірвання договору, цінні папери, докази, оскарження, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
