Відкрита відмова виконати наказ начальника з мотивів неприйняття присяги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Момент з якого настає відповідальність за ст. 402 КК України при відмові виконати наказ начальника 

Відповідно до п. 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років (ч.1 ст. 402 КК України).

Слід вказати, що протиправні дії військовослужбовця можуть бути кваліфіковані лише за спеціальним розділом Кримінального кодексу України «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (05 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 233/514/16-к, провадження № 51-368 км 17 (ЄДРСРУ № 79745329).

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, є встановлений у Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях України порядок підлеглості в управлінні військами з метою забезпечення їхньої постійної боєготовності та боєздатності, нормального виконання військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Додатковим факультативним об`єктом можуть бути безпека держави, власність, довкілля.

(!!!) Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.

Так, відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, полягає у вчиненні діяння у вигляді відкритої відмови виконати законний наказ начальника (непокора), коли підлеглий відкрито та категорично заявляє, що не виконуватиме наказ, або у вчиненні іншого умисного невиконання наказу.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним, тобто закінченим його слід вважати з моменту вчинення діяння, а саме з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту умисного його невиконання.

Суб`єктивна сторона непокори характеризується виною у формі прямого умислу. Умисел на невиконання наказу може виникнути у винної особи як у момент отримання наказу, так і пізніше. Ставлення винного до наслідків непокори (ч. 2 ст. 402 КК) характеризуються, зокрема, і необережністю. Мотиви можуть бути різними і для кваліфікації цього кримінального правопорушення значення не мають.

В той же час, саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи ( 15 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 216/1675/22, провадження № 51-1363км23 (ЄДРСРУ № 122579334).

ВИСНОВОК: З огляду на приписи ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закон не пов`язує факт прийняття військової присяги з початком проходження військової служби.

Для обвинуваченого, як для громадянина, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК (15 січня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи №  233/2667/23, провадження № 51-4715км24 (ЄДРСРУ № 124487676).

  

 

Матеріал по темі: «Військова службова особа»

 

Оскарження ухвали щодо заміни сторони у справі окремо від рішення суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційне оскарження ухвали щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) окремо від рішення суду

23 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 683/1861/19, провадження № 61-8220св23 (ЄДРСРУ № 113121934) досліджував питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвали щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) окремо від рішення суду.

У частині першій статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Зокрема, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження (пункт 28 частини першої статті 353 ЦПК України).

Питання процесуального правонаступництва врегульовано в статті 55 ЦПК України, згідно з частиною першою якої в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Такі висновки Верховного Суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) та Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 679/48/16-ц (провадження № 61-4361св21), від 27 серпня 2020 року у справі № 522/22205/17 (провадження № 61-4481св19), від 04 травня 2022 року у справі № 638/10464/18 (провадження № 61-14850св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 323/946/21 (провадження № 61-20596св21).

ВИСНОВОК: Пункт 28 частини першої статті 353 ЦПК України у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду першої інстанції, як про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження, так і про відмову у заміні сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду18 січня 2023 року в рамках справи № 761/5866/19, провадження № 61-9707св22 (ЄДРСРУ № 108582651).

 

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження протокольних ухвал та про заміну сторони у справі»

 

Теги: протокольні ухвали, заміна сторони, процесуальне правонаступництво, відмова у заміні сторони, апеляційне оскарження, ухвала суду, виконавче провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов