Особливості перереєстрації заставного майна

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Держреєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження

18 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 202/5584/18, провадження № 61-18857св19 (ЄДРСРУ № 88546258) досліджував питання щодо сили застави рухомого майна у часі та просторі.

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого заставою.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли в установленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

ВАЖЛИВО: Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави.

(!!!) У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України: від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14 та у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2019 року у справі №463/3582/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 619/4033/18 та підтриманий 05.02.2020 р. у справі № 761/3615/19 (ЄДРСРУ № 87732920).

Згідно зі статтею 42 Закону № 1255-IV держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.

Частиною четвертою статті 43 Закону № 1255-IV передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону № 1255-IV записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п`яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах: від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 757/17150/17-ц (провадження № 64-45097св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 619/4033/18 (провадження № 61-16542св19). 

ВИСНОВОК: Реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи і на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2020 року у справі № 191/1770/18, провадження № 61-12840 св19 (ЄДРСРУ № 89130559), від 08 квітня 2020 року у справі № 660/512/17, провадження № 61-471св18 (ЄДРСРУ № 88833505), Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2020 року у справі №  761/48585/18, провадження № 61-19810св19 (ЄДРСРУ № 88667208), Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 359/1762/17, провадження № 61-11191св19 (ЄДРСРУ № 88322334) та ін.

Матеріал по темі: «Застава: відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача»

Теги: застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на предмет застави

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави не може бути здійснений на підставі судового рішення.

19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/11743/15-ц, провадження № 61-14673св18 (ЄДРСРУ № 82797944) досліджував питання щодо звернення стягнення на предмет застави.

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).

(!!!) Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

ВАЖЛИВО: За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14.

Тобто, у разі відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача, обтяження рухомого майна, що є предметом обтяження, зберігає свою силу для нового власника (покупця) в разі, якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Матеріал по темі: «Застава: відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача»

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 523/8653/15-ц (касаційне провадження № 61-43889св18).

Між тим ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Умови укладеного між сторонами договору є обов`язковими для його сторін та їх правонаступників.

В даній справі пункт договору містить застереження про позасудове задоволення вимог заставодержателя: «заставодержатель має право на власний розсуд обрати будь-який із передбачених позасудових способів звернення стягнення на предмет застави, зокрема передачу заставодавцем у власність заставодержателю предмета застави в рахунок виконання забезпеченого зобов`язання.»

ВИСНОВОК: Отже, якщо сторони у договорі визначили  відповідний спосіб звернення стягнення на заставне майно як позасудовий, то в судовому порядку такі вимоги задоволенню не підлягають.

Вказана правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року у справі № 404/2557/16-ц, провадження № 61-31323св18 (ЄДРСРУ № 83203365).

Матеріал по темі: «Визнання права власності на заставлене майно за рішенням суду»

Теги: признание право собственности на залоговое имущество, залог, застава, банк, кредитор, кредитный договор, обеспечение обязательств, предмет застави, позасудовий спосіб, звернення стягнення, судова практика, Адвокат Морозов

Пріоритетність обтяжень при податковій заставі майна платника податків

Адвокат Морозов (судовий захист)

Погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку, яке знаходиться в податковій заставі та пріоритетність обтяжень майна.

16 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 809/654/18, адміністративне провадження №К/9901/14436/19 (ЄДРСРУ № 83041551) досліджував питання пріоритетності  обтяжень при податковій заставі майна платника податків.

Відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Як зазначено в пункті 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

В силу пункту 88.1 статті 88 Податкового кодексу України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Згідно вимог пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття  контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

(!!!) Податковий кодекс України не покладає на податковий орган обов`язок перевіряти, чи накладено на майно інші обтяження, та не ставить можливість звернення до суду у залежність від наявності (чи відсутності) інших обтяжень.

У разі надходження позовних заяв про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку суди вимагають у позивача письмові докази:

- постанову суду про стягнення коштів;

- документи, що свідчать про відсутність коштів на рахунках;

- витяг з Єдиного реєстру застав про перебування майна в податковій заставі;

- акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави;

- рішення керівника органу податкового органу про опис майна.

Доказів відсутності інших обтяжень майна у податкового органу не вимагають.

Посилання суду апеляційної інстанції на пріоритетність обтяжень Суд вважає недоречним, з огляду на наступне.

Поняття пріоритету в розрізі обтяжень встановлено статтею 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" № 1255-IV від 18 листопада 2003 року, відповідно до якої пріоритет - переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Тобто, вказаний Закон регулює правовий режим виключно рухомого майна, а як зазначено у актах опису майна в податкову заставу передано об`єкти як рухомого так і нерухомого майна.

В той же час, статтею 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що податкова застава належить до публічних обтяжень.

Згідно зі статтею 11 цього Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі  в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною третьою статті 12 Закону визначено, що на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 38 Закону якщо рухоме майно,  яке є предметом публічного  обтяження,  є також  предметом  інших  обтяжень,  задоволення прав обтяжувача за публічним  обтяженням  або  особи,  на  користь  якої  встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.

Пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Зареєстровані публічні обтяження не мають пріоритету над обтяженнями того ж рухомого майна, які були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження, а також обтяженнями, які мають вищий пріоритет згідно з правилами, встановленими розділом III цього Закону (частина друга статті 39 Закону).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 06.03.2018 року по справі №813/4672/16 (провадження №К/9901/2051/17 К/9901/32681/18).

Окремо необхідно вказати, що 07 лютого 2019 року в рамках справи № 813/4551/17, адміністративне провадження №К/9901/59536/18 (ЄДРСРУ № 79671363) Верховний суд наголосив, що за наявності декількох зареєстрованих обтяжень одного і того ж рухомого майна, пріоритет має те обтяження, яке зареєстроване раніше.

Статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено поняття застави, а саме в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частинами 1, 2 статті 574 Цивільного кодексу України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частин 1-3 статті 588 Цивільного кодексу України наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 вказаною статті встановлено особливості щодо застави рухомого майна - якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

У випадку, якщо предметом застави є нерухоме майно, вимоги заставодержателів задовольняються у порядку черговості виникнення права застави.

Але, для того, щоб податковий орган мав можливість скористатись своїм правом на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна потрібно рішення суду, як це передбачено статтею 95 Податкового кодексу України.

Між тим, пунктом 87.3. Податкового кодексу України визначено коло майна, яке не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків. Не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави (підпункт 87.3.1. Податкового кодексу України).

Відтак, пріоритет на задоволення вимог іпотекодержателя, право на яке виникло відповідно до іпотечного договору та зареєстроване у передбаченому законом порядку раніше, є вищим відносно пріоритету податкової застави, що виникла пізніше.

Детальніше: «Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (іпотеки)»

Теги: пріоритет, застава, податкова застава, інші обтяження, іпотека, операцій із заставленим майном, припинення податкової застави, адміністративний арешт майна, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки відсутності дозволу органу опіки на укладення договору іпотеки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення – іпотека недійсна.

06 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 643/10210/15-ц, провадження № 61-3983св18 (ЄДРСРУ № 80304897) досліджував питання правових наслідків відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки.

Одразу ж необхідно зауважити на усталену позицію судів вищих інстанцій, що факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки за недоведеності належними доказами факту порушення майнових прав позивача внаслідок укладення цього договору не є безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. 

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло. 

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

(!!!) При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку:

• перевіряти у дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
• враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
• з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Окрім цього, власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналогічне положення викладене в постановах Верховного Суду України по справі №6-589цс16 від 06 квітня 2016 року та по справі №6-1002цс17 від 10 липня 2017 року, а також в постановах Верховного суду від 25 квітня 2018 року по справі № 640/1332/15-ц, провадження № 61-8582св18 (ЄДРСРУ № 73660626), від 5 березня 2018 року по справі № 343/774/15-ц,провадження № 61-4268св18 (ЄДРСРУ № 72641842), від 10 грудня 2018 року по справі № 760/17168/15-ц, провадження № 61-30св18 (ЄДРСРУ № 78589287).

ВИСНОВОК: Судова практика залишається незмінною - факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки за недоведеності належними доказами факту порушення майнових прав позивача внаслідок укладення цього договору не є безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Матеріал по темі: «Іпотека без дозволу органу опіки: позов прокурора в інтересах дитини»

Теги: ипотека, припинення іпотеки, прекращение ипотечных обязательств, застава,  залог, іпотека, стягнення, іпотекодержатель, банк, кредит, кошти, виконавчий напис нотаріуса, суд, продаж, прилюдні торги, закон, право власності, судова практика, мораторій, заборона, виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (іпотеки)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пріоритет податкової застави щодо пріоритету іпотечних обтяжень. Черговість задоволення вимог стягувачів.

05 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/1662/13-а, адміністративне провадження №К/9901/19211/18 (ЄДРСРУ № 79616343) досліджував питання відносно пріоритету податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень.

Пунктом 88.1 статті 88 Податкового кодексу України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пункту 89.3. статті 89 Податкового кодексу України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Положення наведеного пункту узгоджуються з Розділом ІІ «Опис майна, на яке поширюється право податкової застави» Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів" № 572, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 жовтня 2013 року (далі - Порядок № 572).

Статтею 95 Податкового кодексу України регламентовано порядок продажу майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

ВАЖЛИВО: Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 87.2. Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пунктом 87.3. Податкового кодексу України визначено коло майна, яке не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків. Не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави (підпункт 87.3.1. Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Іпотеку» пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно. Вищий пріоритет - пріоритет встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна. Нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого інше пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна.

Пунктом 90.1 статті 90 Податкового кодексу України визначено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

ВИСНОВОК: Відтак, пріоритет на задоволення вимог іпотекодержателя, право на яке виникло відповідно до іпотечного договору та зареєстроване у передбаченому законом порядку раніше, є вищим відносно пріоритету податкової застави, що виникла пізніше.

Матеріал по темі: «Податкова застава або погашення податкового боргу за рахунок заставного майна»

Теги: пріоритет, застава, податкова застава, інші обтяження, іпотека, операцій із заставленим майном, припинення податкової застави, адміністративний арешт майна, судова практика, Адвокат Морозов

Іпотека & застава: можливість припинення забезпечувальних зобов’язань

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова (НЕ) можливість припинення забезпечувальних зобов’язань: іпотека, застава.

20 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/11172/15-ц, провадження № 61-37968св18 (ЄДРСРУ № 76615289) досліджував питання припинення забезпечувальних зобов’язань.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення статті 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання, насамперед інтересів кредитора, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання.

За змістом частини першої статті 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави.

Ураховуючи, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то у кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку, встановленого договором для виконання зобов'язання, оскільки боржник може добровільно виконати зобов'язання.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року № 6-1840цс16.

Стосовно строків позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. 

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

ВАЖЛИВО: Отже, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Так само сплив визначеного статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги, а не припинення зобов'язання. 

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі у справі № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18 (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/1548/16-ц, провадження № 61-18754св18 (ЄДРСРУ № 75215479) та колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 квітня 2018 року у справі  №  921/247/17-г/16 (ЄДРСРУ № 73334975)).

Окрім цього сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16-ц, провадження № 61-35327св18, ЄДРСРУ № 75424387).

ВИСНОВОК: Аксіомою судових рішень вищої судової ланки є те, що зобов'язання припиняється належним виконанням, а отже право вимоги у кредитора залишається навіть після спливу строку, встановленого договором для виконання зобов'язання, оскільки, на думку суду, боржник може добровільно виконати зобов'язання.

Окрім цього, Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

 P.s. зобов’язання не припиняється навіть після смерті заставо-, іпотекодавця, однак єдине що кредитор повинен зробити - заявити вимогу до спадкоємців…, а навіть якщо і не заявить… забезпечувальне зобов’язання залишається в силі.

Матеріал по темі: «Порука не може бути припинена після рішення суду про стягнення коштів»

ТЕГИ: іпотека, ипотека, застава, примусове стягнення, припинення іпотеки, исполнительное производство, виконавче провадження, припинення застави, прекращение обязательств, , судебная практика, Верховний Суд, Адвокат Морозов