Звуження обсягу існуючих
майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини,
зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення –
іпотека недійсна.
06
березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
643/10210/15-ц, провадження № 61-3983св18 (ЄДРСРУ № 80304897)
досліджував питання правових наслідків відсутності дозволу органу опіки та
піклування на укладення договору іпотеки.
Одразу
ж необхідно зауважити на усталену позицію судів вищих інстанцій, що факт
відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки за
недоведеності належними доказами факту порушення майнових прав позивача
внаслідок укладення цього договору не є безумовною підставою для визнання
договору іпотеки недійсним.
За
статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених
законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо
недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так,
відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
Недійсним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У
цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина
друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена
законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний
судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Оспорюваний
правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість
визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої
заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено
наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку,
передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим,
породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції
правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо
не буде визнаний судом недійсним.
Таким
чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину
підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які
передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного
права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про
спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише
наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й
визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач
звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення,
оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права,
якщо воно мало місце.
За
змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону
дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна
дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого
державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю
з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи
заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її
майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно
з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та
піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого
майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину
буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За
змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України
правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та
інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути
визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За
таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за
відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену
статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним
підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин
може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього
дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в
інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових
прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення
або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно
зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в
розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись
предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не
встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України
«Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів
сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в
іпотеку.
(!!!) При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей
про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному
випадку:
- перевіряти
у дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент
укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного
проживання;
- враховувати
добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права
дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного
договору;
- з'ясовувати,
чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення
договору іпотеки.
Окрім
цього, власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої
або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини,
повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має
право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є
одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про
відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути
підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали
своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші
передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та
піклування.
Аналогічне
положення викладене в постановах Верховного Суду України по справі №6-589цс16 від 06 квітня 2016 року та по справі №6-1002цс17 від 10 липня 2017 року, а також в
постановах Верховного суду від 25 квітня 2018 року по справі № 640/1332/15-ц, провадження № 61-8582св18 (ЄДРСРУ
№ 73660626), від 5 березня 2018 року по справі №
343/774/15-ц,провадження № 61-4268св18 (ЄДРСРУ № 72641842), від 10
грудня 2018 року по справі № 760/17168/15-ц,
провадження № 61-30св18 (ЄДРСРУ № 78589287).
ВИСНОВОК: Судова практика залишається незмінною -
факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору
іпотеки за недоведеності належними доказами факту порушення майнових прав
позивача внаслідок укладення цього договору не є безумовною підставою для
визнання договору іпотеки недійсним.
Теги: ипотека, припинення іпотеки, прекращение
ипотечных обязательств, застава, залог, іпотека, стягнення,
іпотекодержатель, банк, кредит, кошти, виконавчий напис нотаріуса, суд, продаж,
прилюдні торги, закон, право власності, судова практика, мораторій, заборона,
виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов
