Адвокат Морозов (судовий захист)
Правова
(НЕ) можливість припинення забезпечувальних зобов’язань: іпотека, застава.
20 вересня 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 308/11172/15-ц, провадження
№ 61-37968св18 (ЄДРСРУ № 76615289) досліджував питання припинення
забезпечувальних зобов’язань.
Відповідно
до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями
статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у
повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення
зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках,
встановлених договором або законом.
Зобов'язання
припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно
зі статтею 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення статті 1 Закону
України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у
разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого
заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед
іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право
застави).
Інститут
забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій
забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання, насамперед інтересів кредитора,
належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків
неналежного виконання зобов'язання.
За
змістом частини першої статті 589 ЦК України правовим наслідком невиконання
зобов'язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права
звернення стягнення на предмет застави.
Ураховуючи,
що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то у
кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не
звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть
після спливу строку, встановленого договором для виконання зобов'язання,
оскільки боржник може добровільно виконати зобов'язання.
Зазначена
правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України: від 15 травня
2017 року № 6-786цс17, від 05 липня 2017
року № 6-1840цс16.
Стосовно строків позовної давності
Відповідно
до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або
інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності
до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової
вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки
спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно
з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної
давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у
момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист
цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від
спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою
сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності,
про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у
позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності,
порушене право підлягає захисту.
Таким
чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права
особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж
установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за
загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в
судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив
позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового
виконання проти волі зобов'язаної особи.
ВАЖЛИВО: Отже, за загальним правилом ЦК України зі
спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в
позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.
Так
само сплив визначеного статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором
вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги, а не
припинення зобов'язання.
Зазначена
правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17
квітня 2018 року у справі у справі № 522/407/15-ц,
провадження № 14-53цс18 (Постанова Верховного Суду у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня
2018 року у справі № 569/1548/16-ц, провадження № 61-18754св18 (ЄДРСРУ №
75215479) та колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 квітня 2018
року у справі № 921/247/17-г/16 (ЄДРСРУ № 73334975)).
Окрім
цього сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про
стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет
іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з
підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного
зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою
для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону
України «Про іпотеку».
Так,
згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного
зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про
іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для
припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог
кредитора за основним зобов'язанням. (Постанова
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16-ц, провадження №
61-35327св18, ЄДРСРУ № 75424387).
ВИСНОВОК: Аксіомою судових рішень вищої судової
ланки є те, що зобов'язання припиняється належним виконанням, а отже право
вимоги у кредитора залишається навіть після спливу строку, встановленого
договором для виконання зобов'язання, оскільки, на думку суду, боржник може
добровільно виконати зобов'язання.
Окрім
цього, Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою
підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу
позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову
підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника
вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга
статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або
законом окремо.
Таким
чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про
відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не
припиняється.
P.s.
зобов’язання не припиняється навіть після смерті заставо-, іпотекодавця, однак
єдине що кредитор повинен зробити - заявити вимогу до спадкоємців…, а навіть
якщо і не заявить… забезпечувальне зобов’язання залишається в силі.
ТЕГИ:
іпотека, ипотека, застава, примусове стягнення, припинення іпотеки,
исполнительное производство, виконавче провадження, припинення застави,
прекращение обязательств, , судебная практика, Верховний Суд, Адвокат Морозов
