Позасудовий спосіб
звернення стягнення на предмет застави не може бути здійснений на підставі
судового рішення.
19
червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
758/11743/15-ц, провадження № 61-14673св18 (ЄДРСРУ № 82797944)
досліджував питання щодо звернення стягнення на предмет застави.
Застава
є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель)
має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання,
забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено
законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК
України).
(!!!)
Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України «Про заставу»
заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі,
якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою,
воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Згідно
із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання,
забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на
предмет застави.
Відповідно
до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією
з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет
застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у
випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка
заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення
боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Зазначені
норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення
вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим
регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення
виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і
фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно
до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів
та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване
обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є
предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на
відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження
належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході
проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з
купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Відповідно
до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на
підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і
боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено
законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у
відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі
відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах
між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми
особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
ВАЖЛИВО: За таких обставин реалізація майна, що є
предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава
зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої
особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених
статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію
обтяжень».
Викладене
узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у
постановах від 03 квітня 2013 року у справі №
6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі №
6-168цс14.
Тобто,
у разі відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача, обтяження
рухомого майна, що є предметом обтяження, зберігає свою силу для нового
власника (покупця) в разі, якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі
обтяжень рухомого майна.
Матеріал по темі: «Застава:
відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача»
Згідно
з пунктом 4 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про
звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду
зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом
проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур,
передбачених статтею 26 цього Закону.
Відповідно
до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів
та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із
таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального
обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального
обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням
зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем
предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу
з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу
права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом
забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу
відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі,
якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові
кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація
заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Аналогічний
висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі
№ 523/8653/15-ц (касаційне провадження №
61-43889св18).
Між
тим ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади
цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та
формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.
Відповідно
до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або
більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав
та обов`язків.
Частина
1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови
(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є
обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи
зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода
договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні
договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Умови
укладеного між сторонами договору є обов`язковими для його сторін та їх
правонаступників.
В
даній справі пункт договору містить застереження про позасудове задоволення
вимог заставодержателя: «заставодержатель має право на власний розсуд обрати
будь-який із передбачених позасудових способів звернення стягнення на предмет
застави, зокрема передачу заставодавцем у власність заставодержателю предмета
застави в рахунок виконання забезпеченого зобов`язання.»
ВИСНОВОК: Отже, якщо сторони у договорі визначили
відповідний спосіб звернення стягнення на заставне майно як позасудовий,
то в судовому порядку такі вимоги задоволенню не підлягають.
Вказана
правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року у
справі № 404/2557/16-ц, провадження №
61-31323св18 (ЄДРСРУ № 83203365).
Матеріал по темі: «Визнання
права власності на заставлене майно за рішенням суду»
Теги:
признание право собственности на залоговое имущество, залог, застава, банк,
кредитор, кредитный договор, обеспечение обязательств, предмет застави,
позасудовий спосіб, звернення стягнення, судова практика, Адвокат Морозов
