Трансформація товарного зобов’язання у грошове за непоставлений товар

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Трансформація негрошового (товарного) зобов’язання у грошове у випадку повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3574/23 (ЄДРСРУ № 136318523) досліджував питання щодо трансформації негрошового (товарного) зобов’язання у грошове у випадку повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право:  1) вимагати передання оплаченого товару або 2) повернення суми попередньої оплати.

Отже, у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, тобто можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23, від 24.04.2025 у справі №910/3690/24).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 05.02.2025 у справі №917/892/23).

У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами скаржника про те, що прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати пов`язано також із датою закінчення строку дії контракту, оскільки немає підстав ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати, а згідно з положеннями контракту останній в частині невиконаних зобов`язань діє до їх повного виконання сторонами. Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також підтвердила виникнення у відповідача (постачальника, продавця) зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

У постанові від 24.04.2025 у справі № 910/3690/24 Верховний Суд виснував про відсутність обмежень в реалізації скаржником передбаченого частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України права або вимагати передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати шляхом подання позову до суду. За висновком Верховного Суду у справі № 910/3690/24, реалізація цього права позивачем у спірних правовідносинах призвела до зміни товарних зобов`язань відповідача на грошові, що узгоджується з приписами статті 653 Цивільного кодексу України. Водночас, зважаючи на встановлені судами обставини продовження виконання договору після першої вимоги про повернення попередньої оплати, Суд відхилив посилання на повторність такої вимоги та зазначив, що волевиявлення сторони за частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України має бути однозначним.

Крім того, застосування приписів статей 651,653 ЦК України має універсальний характер незалежно від правової природи правочину, якого стосується спір.

ВИСНОВОК: Повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар в силу приписів частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, здійснюється в такому порядку: 1) отримання листа, претензії, тощо; 2) припинення зобов`язання з поставки товару (негрошове/товарне) 3) виникнення зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати (грошове)

   

Матеріал по темі: «Непідписання замовником актів приймання виконаних робіт чи наданих послуг»

 

 

 

Теги: істотні умови договору, существенные условия, істотне порушення умов договору, критерії істотності, неможливість досягнення цілей, укладеність, договір, визнання договору неукладеним, недійсним, сторони, оспорюваний договір, порушення умов, істотне порушення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спадкування самочинно збудованого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду щодо спадкування самочинно збудованого майна

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/2002/23, провадження № 61-8130св25 (ЄДРСРУ № 136318716) досліджував питання щодо спадкування самочинно збудованого майна.

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) зауважив, що недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

У главі 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5) свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визначено порядок видачі свідоцтв про право на спадщину.

Так підпунктом 1.2 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти (підпункт 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5).

Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 року у справі № 369/6355/15-ц виснував наступне: «ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, тому виключає це майно із цивільного обороту».

Самочинно збудоване майно не підлягає легалізації через правову процедуру спадкування (подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17).

Належним способом є визнання за позивачем права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складається самочинно реконструйований  будинок.

Такий спосіб захисту як визнання права, передбачений положеннями ст.ст.16, 376 ЦК України і може застосовуватися тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2025 року у справі № 715/1486/22, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17.

При цьому, спір щодо самочинного будівництва не стосується прав і обов`язків інших спадкоємців, позивачу належить право в цілому, що виключає необхідність з`ясування переліку будівельних матеріалів, використаних будівництві.

ВИСНОВОК: Отже, якщо нотаріусом, при поданні спадкоємцями документів, буде встановлено, що нерухоме майно містить ознаки самочинного будівництва ( незаконні добудови/прибудови, збільшення площі і т.і.) останній відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю спадкову масу, оскільки самочинне будівництво не може входити до складу спадщини.

 

Матеріал по темі: «Особливості спадкування самочинного будівництва»

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, самочинне будівництво, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Непідписання замовником актів приймання виконаних робіт чи наданих послуг

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання

07 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/680/23 (ЄДРСРУ № 136318550) досліджував питання щодо непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання.

Цивільний кодекс України не визначає критеріїв та умов щодо обґрунтованості відмови від підписання акта приймання-передачі робіт, а відтак, обґрунтованість відмови замовника є оціночним поняттям та в кожному конкретному випадку повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та спірних правовідносин сторін.

За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 10.08.2023 у справі № 914/11/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та / або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

У постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18 викладено правовий висновок стосовно того, що якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи з викладеного, для здійснення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт за договором, позивач (підрядник) повинен був направити замовнику визначені умовами договору документи, зокрема, акти виконаних робіт, а замовник повинен був їх підписати та/або надати вмотивовану відмову від їх підписання.

(!) Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Водночас у цьому випадку підписання актів приймання-передачі виконаних робіт є формальною необхідністю, яка не змінює суті виконаних робіт та не може ставити під сумнів їх виконання за умови доведення реальності господарської операції іншими належними та допустимими доказами, що не було враховано судом.

При цьому виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника.

Відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

ВИСНОВОК:  Отже, законодавець встановив обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних виконавцем (підрядником) робіт/наданих послуг, при цьому відсутність підписаного сторонами акта виконаних робіт/послуг не може бути підставою для нездійснення замовником розрахунку за фактично виконані роботи.

 

 

P.s. абз. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. 

Таким чином, якщо сторони «передбачили договором, укладеним у письмовій формі, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення», можна обійтися без акту приймання-передачі робіт/послуг, окрім документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання договору у разі істотногопорушення договору другою стороною»

 

 

Теги: акт приймання-передачі, роботи послуги, відмови від підписання акту, господарські операції, оплата послуг, замовник, виконавець, бухгалтерський облік, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відшкодування витрат на навчання у ВНЗ курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі курсанта в разі дострокового розірвання контракту

 

Щодо строків звернення до адміністративного суду

Пунктами 7-8 Порядку №964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.

Так, відповідно дія ч. 10 ст. 25 Закону №2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб - на курсантів, які достроково розривають контракт, та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. Обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу було звільнено з військової служби.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року по справі №1.380.2019.002683.

30 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/27185/21, адміністративне провадження № К/990/19000/24 (ЄДРСРУ № 130629013) вказав, що з урахуванням вимог частини десятої статті 25 Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) та пункту 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964) право на звернення до суду у позивача може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19 та від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19.

Так, Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2024 р. у справі №160/20365/23 та від 18 жовтня 2024 р. у справі № 160/19633/23, дійшов висновку, що "не зазначення у довідках - розрахунках строку, в якій особа має відшкодувати витрати на навчання, пасивна поведінка академії у здійсненні захисту своїх прав та невжиття нею жодних активних дій для дотримання місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для поновлення строку звернення до суду, за умови відсутності об`єктивно непереборних та незалежних від волевиявлення академії обставин".

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 року по справі № 620/13591/23 у пункті 31 прийшов до висновку що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби, у даному випадку, необхідно обчислювати з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування.

Таким чином, якщо позивачем – ВНЗ не надані докази відмови відповідача - курсанта від добровільного відшкодування витрат на його утримання в академії, у позивача відсутні підстави для звернення з адміністративним позовом про стягнення таких витрат в судовому порядку. 

ВИСНОВОК № 1: Правильне вирішення спору у аналогічних справах залежить від того, чи ознайомлено курсанта з розрахунком витрат, пов’язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, при цьому право на звернення до суду у вищого навчального закладу у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

 

 

Щодо наявності у відповідача, як учасника бойових дій, пільг

Згідно з частиною сімнадцятою статті 44 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) передбачено, що держава забезпечує особам, зокрема, учасниками бойових дій державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, які навчаються у державних або комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладах визначають Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 (далі - Порядок №975).

Разом з тим, положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 975 не містять відомостей про те, що державна цільова підтримка поширюється на утримання у закладах вищої освіти курсантів та осіб офіцерського складу або ж покриває його подальше відшкодування. Зокрема, норми чинного законодавства не передбачають того, що державна цільова підтримка розповсюджується на грошове, продовольче, медичне забезпечення, комунальні послуги, вартість спожитих енергоносіїв та вартість речового майна.

ВИСНОВОК № 2: Статус учасника бойових дій та гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не звільняють курсанта від обов`язку відшкодовувати витрати державі, пов`язані з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту.

  

Матеріал по темі: «Відшкодування витрат на навчання курсанта, який достроково звільнився зі служби»

 

 

 

 

Теги: освіта, студенти, курсанти, відшкодування витрат на навчання, державне замовлення, стягнення витрат, курсанти МВС, обов’язкове відпрацювання, стягнення вартості навчання, контракт, судова практика, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Визнання неукладеним договором найму (оренди) у разі відсутності підпису сторони

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості визнання неукладеним договором найму (оренди) в судовому порядку у разі відсутності підпису сторони

04 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/21132/24, провадження № 61-15128св25 (ЄДРСРУ № 136197077) досліджував питання щодо особливостей визнання неукладеним договором найму (оренди) в судовому порядку у разі відсутності підпису сторони.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зазначала, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 23.06.2022 у справі № 917/1951/19, 29.05.2024 у справі № 910/6103/23, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Отже, для визнання договору неукладеним слід встановити відсутність волевиявлення учасника договору на його укладення.

Слід звернути увагу, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595 св 18)).

ВИСНОВОК: У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним неукладеного (не вчиненого) договору»

 

 

 

Теги: визнання договору неукладеним, неукладеність договору, незаключенный договор, наслідки неукладеного договору, виконання умов, відсутність підпису, підробка підпису, нотаріальна форма, нотаріальне посвідчення договору, судова практика, Адвокат Морозов

 

Закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: процесуальне питання щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/7426/24, провадження № 61-780св26 (ЄДРСРУ № 136114131) досліджував питання щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

При цьому підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Як уже зазначалося, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, в яких закривалося провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору: від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19; від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17, провадження № 12-5гс22, а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2024 року у cправі № 916/1042/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21, від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23 та інших.

У зазначених судових рішеннях Верховного Суду зазначалося, що закриття провадження в справі в зв`язку з відсутністю предмета спору можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

ВИСНОВОК: Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а отже справа підлягає закриттю навіть коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

  

Матеріал по темі: «Закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч.1  ст. 255 ЦПК України»

 

 

Теги: предмет позову, підстави позову, одночасна зміна предмета і підстав, закриття провадження, сторони спору, зміна предмету, зміна підстав позову, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов