Особливості оскарження електронних торгів та договору про відступлення права вимоги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: належний спосіб захисту при оскарженні електронних торгів та договору про відступлення права вимоги

15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (ЄДРСРУ № 106558719) досліджувала питання щодо належного способу захисту при оскарженні електронних торгів та договору про відступлення права вимоги. 

Щодо вимог про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону

Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 45-47).

ВИСНОВОК № 1: Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

Щодо неможливості вчинення державним реєстратором дій, спрямованих на позбавлення позивача права власності на майно

Вчинення державної реєстрації права власності на майно позивача шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону «Про іпотеку») або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону «Про іпотеку») можливе лише за заявою іпотекодержателя, тобто особи, за якою зареєстроване право іпотеки на це майно.

Якщо в Державному реєстрі зареєстроване припинення права іпотеки, то повторна реєстрація права іпотеки на підставі договору іпотеки без згоди власника майна є протиправною. За загальним правилом частини першої статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання майном належать саме власнику. Укладаючи договір іпотеки, власник фактично надає згоду і на державну реєстрацію права іпотеки на підставі договору іпотеки, але така згода стосується саме первісної реєстрації, а не наступної реєстрації після реєстрації припинення іпотеки.

(!!!) Отже, за відсутності згоди власника майна на повторну державну реєстрацію права іпотеки її можна здійснити тільки на підставі судового рішення.

Якщо в Державному реєстрі є відомості про первинну державну реєстрацію права іпотеки на підставі відповідного договору та про припинення такого права, то повторна державна реєстрація права іпотеки на підставі такого договору суперечить зазначеним відомостям. Така суперечність наявна і тоді, коли кредитор (іпотекодержатель) уклав договір про відступлення права вимоги та прав за іпотечним договором.

Отже, державний реєстратор за таких умов повинен відмовити у повторній державній реєстрації права іпотеки.

ВИСНОВОК № 2: З викладеного слідує, що державний реєстратор (у тому числі нотаріус) не може вчинити дії щодо повторної державної реєстрації права іпотеки без згоди власника предмета іпотеки. Наведені висновки застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним.

Щодо способу належного захисту власника  іпотечного майна

У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

• кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
• особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

ВИСНОВОК № 3: Отже власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним.

Щодо питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

З огляду на мотиви, викладені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 02.02.2021 у справах № 904/5976/19, № 904/6248/19, від 26.07.2021 у справі № 904/43/20 дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем наявності в нього як заінтересованої особи правових підстав щодо оспорювання правочинів з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки укладення договору, зміст якого ставить під сумнів припинення забезпечення виконання кредитного договору, ставить його у положення правової невизначеності. При цьому в зазначених постановах Верховний Суд вважав належними та ефективними способи захисту інтересу у правовій визначеності, які опосередковуються позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону та договору, спрямованого на передання майнових прав (прав вимоги).

ВИСНОВОК № 4: Оскільки ці висновки не відповідають висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та про відступлення права вимоги (у разі незгоди з розміром заборгованості) не є належними та ефективними способами захисту, а отже підлягають відхиленню, оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на майна боржника шляхом примусової реалізації на електронних торгах»

 

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Преюдиція не працює або звільнення від доказування не має абсолютного характеру

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від доказування  не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні

13 квітня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 759/6909/18, провадження № К/9901/28677/19 (ЄДРСРУ № 103946131) досліджував питання щодо підстав звільнення від доказування.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

(!!!) Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (ЄДРСРУ № 106558719)).

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

Колегія суддів також зазначає, що звільнення від доказування, закріплене у частині четвертій статті 78 КАС України, не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин.

Водночас, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ (16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2486/19, адміністративне провадження №К/9901/34161/19 (ЄДРСРУ № 93595184).

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року (справа №6-327цс15), та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа №234/1116/16-а), від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16, від 6 березня 2019 року (справа №813/4924/13-а), від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, від 15 листопада 2019 року (справа №826/198/16).

ВИСНОВОК: Звільнення від доказування  не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні

Постанова, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, а встановлені в ній обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (22 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-0870/658/11, адміністративне провадження № К/9901/224/19 (ЄДРСРУ № 93749250).

 

Матеріал по темі: «Преюдиція в судових спорах з фіскальним органам: ухвала &  вирок»

 

 

Теги: преюдиція, звільнення від доказування, спростування обставин, рішення суду, обставини справи, докази, факти, подання нових доказів , судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

 

Відправлення судом процесуальних документів стороні по справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість відправлення судом процесуальних документів електронними засобами зв`язку сторонам у справі

18 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3337/21 (ЄДРСРУ № 107475988) досліджував питання щодо відправлення судом процесуальних документів електронними засобами зв`язку сторонам у справі.

З першу необхідно вказати, що 22 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1808/21 (ЄДРСРУ № 107461108) досліджуючи питання щодо подання до суду документів електронною поштою та обов’язок їх реєстрації, суд зробив висновок про обов`язок працівників суду перевіряти електронну пошту на наявність повідомлень та передавати їх для реєстрації в АСДС (автоматизовану систему документообігу суду), якщо вони відповідають вимогам процесуального законодавства та скріпленні електронним цифровим підписом учасника справи.

З 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд" підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Згідно з п. 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі Положення) засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом п`ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Тобто чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 906/184/21.

Днем вручення стороні процесуального документу є день отримання судом повідомлення про доставлення його копії на офіційну електронну адресу особи.

Вказані висновки викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 02.11.2022 у справі № 910/14088/21 (ЄДРСРУ № 107111838), в ухвалах від 20.10.2022 у справі № 910/4490/22, від 03.11.2022 у справі № 910/18646/19 тощо.

ВИСНОВОК: Процесуальним законодавством передбачено два способи належного відправлення судом процесуальних документів:

• шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення;
• в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС.

 

Матеріал по темі: «Подання до суду документів електронною поштою та обов’язок їх реєстрації»

 

 

Теги: електронний позов, электронный иск, ЕЦП, електронно-цифровий підпис, подання позову через електронний суд, електронний суд, єдина судова інформаційна (автоматизована) система, ЄСІТС, судова практика, Адвокат Морозов

Залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків (ГПК України)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Механізм залишення апеляційної скарги без руху для забезпечення скаржнику можливості у встановлений судом строк усунути недоліки апеляційної скарги

17 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/1570/21 (ЄДРСРУ № 107461099) досліджував питання щодо механізму залишення апеляційної скарги без руху для забезпечення скаржнику можливості у встановлений судом строк усунути недоліки апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

При цьому, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (див. постанови Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 205/1129/19, від 02.08.2021 у справі № 914/1191/20).

Згідно з ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

За ч. ч. 6, 7 ст. 260 ГПК України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Також, згідно з ч. 3 ст. 262 ГПК України питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу.

Тобто, положеннями статей 174, 260 ГПК України законодавець передбачив механізм залишення апеляційної скарги без руху для забезпечення скаржнику можливості у встановлений судом строк усунути недоліки апеляційної скарги, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом апеляційної інстанції до розгляду.

Більше того, після закінчення строку на усунення недоліків, встановленого в ухвалі про залишення тієї чи іншої заяви без руху, досліджується, зокрема, обставини виконання заявником вимог суду щодо усунення недоліків та встановлюється той факт, чи надав він документи/докази, вимоги щодо надання яких містила ухвала про залишення заяви без руху (близька за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2021 у справі № 910/7184/20 (ЄДРСРУ № 100610529); Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №15/238-б (ЄДРСРУ № 104603042), від 19.09.2022 у справі №917/80/22 (ЄДРСРУ № 106304015)).

Разом з цим, суд, надаючи строк на усунення недоліків позову/апеляційної, касаційної скарги має враховувати строк на поштове пересилання процесуальних документів (12 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 159/2134/19, адміністративне провадження № К/9901/7221/20 (ЄДРСРУ № 95492905)).

Без встановлення цих обставин у апеляційного суду відсутні підстави вирішувати питання щодо пропуску/дотримання строку на усунення недоліків та застосовувати за результатами встановлених обставин відповідні процесуальні наслідки, зокрема передбачені статтями 118, 119, частинами четвертою, шостою статті 174, частиною шостою статті 260, частиною третьою статті 262 ГПК України (повертати, відмовляти у прийнятті апеляційної скарги, відкривати апеляційне провадження).

ВИСНОВОК: Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.

 

Матеріал по темі: «Особливості поштового пересилання процесуальних документів»

 

 

Теги: відправлення документів в суд поштою, пересилання процесуальних документів, пошта, рекомендоване, опис вкладення, строки пересилання пошти, повернення заяви, ухвала суду про повернення, залишення без руху, усунення недоліків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Наслідки не залучення співвідповідача при вирішенні судового спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальні наслідки не залучення співвідповідача або іншої зацікавленої особи при вирішенні судового спору

21 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/16978/21, провадження № 61-10309ск22 (ЄДРСРУ № 107429045) досліджував питання процесуальних наслідків не залучення співвідповідача або іншої зацікавленої особи при вирішенні судового спору.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

(!!!) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

ВИСНОВОК: Якщо предмет позову стосується іншої особи, окрім визначеного стороною відповідача,  то незалучення останнього та/або розгляд справи та прийняття судового рішення, яке зачіпає права та інтереси іншої зацікавленої особи є процесуальною підставою для відмови в позові та/або скасуванні судового рішення без дослідження правильності та аргументованості його прийняття.

 

Матеріал по темі: «Наслідки незалучення зацікавленої особи в судовому спорі»

 

 

Теги: співвідповідач, залучення третіх осіб, зацікавлена особа, заінтересована особа, сторона у справі, наслідки незалучення, ухвала суду, клопотання про залучення, судова практика, Адвокат Морозов

Подання до суду документів електронною поштою та обов’язок їх реєстрації

Адвокат Морозов (судовий захист)

Приймання та передавання документів електронними засобами зв`язку до суду та обов’язок їх реєстрації

22 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1808/21 (ЄДРСРУ № 107461108) досліджував питання щодо подання до суду документів електронною поштою та обов’язок їх реєстрації.

Порядок використання для обміну документами електронної пошти встановлено Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу.

Використання електронного підпису врегульоване Законом України «Про електронні довірчі послуги», який набрав чинності 07 листопада 2018 року.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає, зокрема, надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Крім того, згідно з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20), альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документу через електронний кабінет.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 226/1863/18 зазначено: якщо апеляційна скарга надійшла на офіційну електронну поштову скриньку суду, підписана кваліфікованим електронним підписом, про що у матеріалах справи міститься довідка суду, то вона вважається підписаною відповідно до вимог статті 43 ЦПК України.

Отже, чинне процесуальне законодавство не забороняє учаснику справи звернутися з процесуальними документами до суду шляхом направлення їх на офіційну електронну адресу суду з обов`язковим скріпленням їх власним електронним цифровим підписом учасника справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № 530/544/16, постанова Верховного Суду від 3 травня 2022 року у справі № 205/5252/19 (провадження № 61-1125св22) ЄДРСРУ № 104282885).

Пункт 10 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України визначає, що приймання та передавання документів електронними засобами зв`язку здійснюється відповідно до Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, затвердженого наказом ДСА України від 04.12.2013 № 164, та Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами, затвердженого наказом ДСА України від 15.11.2016 № 231.

Відповідно до п.8.2.21 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції користувач зобов`язаний перевіряти електронну поштову скриньку не менше 2 разів на день (на початку першої та другої половини робочого дня).

При цьому, згідно з пунктом 8.2.22 вказаного положення  після отримання нових повідомлень електронною поштою користувач:

- перевіряє на повноту та відповідність реєстраційних реквізитів, вказаних в темі і приєднаних файлах, а також коректність змісту приєднаних файлів;

- у разі отримання електронного листа, який містить комп`ютерні віруси, надсилає відправнику повідомлення про наявність у листі комп`ютерних вірусів та необхідність відправки нового листа і вилучає інфікований електронний лист із папки "Вхідні", після чого очищує папку "Вилучені";

- надсилає електронною поштою підтвердження про отримання повідомлення відправнику (якщо про це є повідомлення в листі) або повідомлення про проблеми з читанням отриманого листа, з накладанням на нього електронного цифрового підпису.

Пунктом 22 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами також встановлено порядок дій працівника суду в разі отримання електронного листа. Після отримання нових листів електронною поштою відповідальна особа:

1) перевіряє на легітимність ключ електронного цифрового підпису, яким засвідчено електронний лист;

2) у разі якщо електронний лист не засвідчений відповідним ключем електронного цифрового підпису, надсилає відправнику повідомлення про необхідність відправки нового листа, підписаного належним чином;

3) перевіряє на повноту та відповідність реєстраційних реквізитів, указаних в темі і приєднаних файлах, а також коректність змісту приєднаних файлів;

4) у разі отримання електронного листа, що містить комп`ютерні віруси, після його перевірки антивірусним засобом надсилає відправнику повідомлення про наявність у листі комп`ютерних вірусів та необхідність відправки нового листа і вилучає інфікований електронний лист із папки "Вхідні", після чого очищує папку "Вилучені";

5) надсилає електронною поштою відправнику підтвердження про отримання листа або повідомлення про невідповідність листа встановленим вимогам (проблеми з читанням отриманого листа, відсутність електронного цифрового підпису тощо);

6) у разі надходження офіційного листа на паперовому носії після його отримання електронною поштою, на зворотньому боці останньої сторінки паперової копії цього листа зазначається відмітка про прізвище, ім`я, по батькові, дату, час посадової особи, яка здійснила отримання цього листа в електронному вигляді.

(!!!) Електронну пошту відповідальна особа повинна перевіряти не рідше одного разу на годину протягом робочого дня (пункт 24 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами).

ВИСНОВОК: Наведене свідчить про обов`язок працівників суду перевіряти електронну пошту на наявність повідомлень та передавати їх для реєстрації в АСДС (автоматизовану систему документообігу суду), якщо вони відповідають вимогам викладеним вище та скріпленні електронним цифровим підписом учасника справи.

 

Матеріал по темі: «Звернення особи до суду в електронному вигляді без використання ЄСІТС»

 

 

Теги: електронний позов, электронный иск, ЕЦП, електронно-цифровий підпис, подання позову через електронний суд, електронний суд, єдина судова інформаційна (автоматизована) система, ЄСІТС, судова практика, Адвокат Морозов