Зарахування зустрічних вимог за зовнішньоекономічним договором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог

08 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/1764/18, касаційне провадження № К/9901/67459/18 (ЄДРСРУ № 105179130) досліджував питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли у сторін.

Відповідно до  ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»  всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Положеннями ст. 601 Цивільного кодексу України  передбачено можливість припинення зобов`язання зарахуванням. Так, вказана норма права передбачає, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Такі ж положення містяться в ч. 3  ст. 203 Господарського кодексу України, згідно якої, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

Із цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (постанова від 31.01.2020 у справі № 1340/3649/18; постанова від 16.04.2019 у справі № 911/483/18; постанова від 21.11.2018 у справі № 755/9929/15-ц).

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює правила обліку зобов`язань між резидентом і нерезидентом лише у разі їх припинення шляхом виконання.

Натомість цей Закон не визначає особливостей обліку зовнішньоекономічних операцій у випадку припинення зобов`язань між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в інші способи ніж шляхом їх виконання.

Одночасно Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не містить в собі приписів, які б забороняли припинення зобов`язань, у тому числі щодо поставки товару на митну територію України, за який внесено передплату, в інший спосіб ніж шляхом виконання.

За висновком Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18 резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених  ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого  Конституцією України  права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

У постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15 також закріплено правовий висновок, відповідно до якого у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами  Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»  для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

Отже, чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента. Так само, законодавство не пов`язує застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів як обов`язковою умовою припинення зобов`язання у такий спосіб, крім випадків, коли зарахування не допускається.

ВИСНОВОК: З урахуванням наведеного сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, мають обґрунтовано виходити з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог та таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

 

Матеріал по темі: «Обрив ланцюга постачання, фіктивний директор – індивідуальна відповідальністьплатника»

 

 

Теги: зарахування, зустрічні вимоги, зед, зовнішньоекономічні договори, взаємозалік, зарахування зустрічних однорідних вимог, податкові спори, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

 

Зобов`язання балансоутримувача передати документацію на будинок створеному ОСББ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зобов`язання колишнього балансоутримувача багатоквартирного будинку передати документацію на будинок створеному ОСББ

30 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/1699/20 (ЄДРСРУ № 105034174) досліджував питання про наявність або відсутність підстав для зобов`язання колишнього балансоутримувача багатоквартирного будинку передати документацію на цей будинок створеному у ньому об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку.

Суд відзначає, що за приписами статей 316, 319, 322 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносини, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 5 цього Закону замовник будівництва або попередній власник будинку зобов`язаний передати паспорт об`єкта будівництва та один примірник технічної документації на будинок згідно з переліком, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства, співвласникам в особі їх об`єднання або особі, уповноваженій співвласниками у передбаченому цим Законом порядку. У разі якщо об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не створено та уповноважену особу не визначено, паспорт об`єкта будівництва та примірник технічної документації на будинок передаються управителю, якщо його обрано відповідно до закону. У разі зміни форми управління багатоквартирним будинком особа, яка здійснювала управління, повинна передати наявну в неї технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок особі, визначеній співвласниками такого будинку. У разі зміни управителя попередній управитель повинен передати наявну в нього технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок новому управителю.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Частиною першою статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що державна реєстрація об`єднання (асоціації) проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Об`єднання (асоціація) вважається утвореним з дня його державної реєстрації.

За приписами частин вісімнадцятої, дев`ятнадцятої статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об`єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об`єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж. У разі відсутності документації на багатоквартирний будинок колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об`єднання, протягом півроку з дня державної реєстрації об`єднання відновлює її за власний рахунок.

Правовий аналіз положень частини вісімнадцятої статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" дозволяє дійти висновку про те, що передбачений зазначеною нормою обов`язок попереднього балансоутримувача будинку з передачі документації на будинок об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку виникає у нього з дня державної реєстрації об`єднання та не залежить від прийняття об`єднанням рішення про передачу йому функцій з управління будинком та про прийняття будинку на баланс, оскільки будь-яких інших умов, крім державної реєстрації об`єднання, для передачі документації від попереднього балансоутримувача Законом не визначено.

Відповідно до п. 1.2 наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" до складу технічної документації постійного зберігання включаються зокрема:

• технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок;
• проектно-кошторисна документація зі схемами влаштування внутрішньо будинкових мереж водопостачання, каналізації, центрального опалення, тепло-, газо-, електропостачання тощо;
• акти державної комісії про приймання жилого будинку в експлуатацію; паспорти котельного господарства, котлові книги, у разі наявності вбудованих та прибудованих котелень;
• паспорти ліфтового господарства.

Відповідно до п. п. 2.2 і 2.3 Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 № 13 (були чинними на час виникнення спірних правовідносин) при передачі об`єкта в управління попередній балансоутримувач чи особа, що здійснювала управління будинком, надає замовнику, а замовник передає особі, що буде здійснювати управління будинком, оригінали або належним чином завірені копії документів (у разі зберігання оригіналів документів у місцевих архівах): щодо технічного стану об`єкта, у тому числі: план земельної ділянки з усіма будинками та спорудами, що на ній розташовані; паспорт об`єкта та земельної ділянки; проектно-кошторисну документацію та виконавчі креслення на кожний будинок та споруду об`єкта; акт технічного стану об`єкта на момент приймання-передачі; схеми внутрішньобудинкових мереж централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізованого опалення тощо; виконавчі креслення контурів заземлення (для споруд, які мають заземлення); паспорти котельного господарства, котлові книги; паспорти ліфтового господарства; кошториси, описи робіт з поточного та капітального ремонту; акти технічного огляду; журнали заявок мешканців об`єкта; протоколи виміру опору ізоляції електромереж; протоколи огляду системи вентиляції; щодо бухгалтерського обліку та передбаченої законодавством звітності за об`єктом; обліку мешканців об`єкта, а також власників, співвласників окремих приміщень об`єкта, які у ньому не мешкають; правовідносин попереднього балансоутримувача чи особи, що здійснювала управління будинком, з юридичними або фізичними особами у сфері надання та оплати житлово-комунальних послуг, найму, оренди та користування приміщеннями об`єкта; планових заходів за попередній та на поточний роки, необхідних для утримання об`єкта відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил та для збереження належного технічного стану будівельних елементів, конструкцій та мереж об`єкта. У разі відсутності документів, передбачених цим пунктом, відмітка про це робиться у акті приймання-передачі об`єкта. Відсутні документи виготовляються чи відновлюються за рахунок попереднього балансоутримувача чи особи, що здійснювала управління будинком, протягом одного місяця з моменту складення акта приймання-передачі об`єкта та передаються ним особі, що буде здійснювати управління будинком, з оформленням додатку до акту приймання-передачі (15 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/6882/21 (ЄДРСРУ № 104827561).

Водночас, згідно з п. 66 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 №712 не пізніше дня, що настає за днем припинення дії договору управління, управитель здійснює огляд технічного стану багатоквартирного будинку та його прибудинкової території, про що складає відповідний акт. Уповноважена особа співвласників може брати участь в такому огляді. Копія відповідного акта передається уповноваженій особі співвласників.

Пунктом 67 цих Правил визначено, що не пізніше дня, що настає за днем припинення дії договору управління, управитель передає новому управителю багатоквартирного будинку чи особі, уповноваженій співвласниками, або об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку:

• наявну технічну документацію на такий будинок;
• інформацію про виконані роботи з технічного обслуговування і ремонту конструктивних елементів багатоквартирного будинку та інженерних систем протягом строку дії договору управління, але не більше ніж три останні роки;
• інформацію про виникнення аварійних ситуацій і технічних несправностей у розрізі конструктивних елементів та інженерних систем за строк дії договору управління, але не більше ніж три останні роки;
• дані бухгалтерського обліку доходів та витрат на утримання багатоквартирного будинку протягом строку дії договору управління, але не більше ніж три останні роки;
• майно, передане управителю багатоквартирного будинку за рішенням співвласників (15 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/629/21 (ЄДРСРУ № 104942146).

При цьому обставини фактичної наявності або відсутності такої документації у відповідача не мають істотного значення для вирішення цієї категорії спорів, оскільки відповідно до частини п`ятої   статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"   така документація повинна була бути передана замовником будівництва або попереднім власником будинку відповідачу, а у випадку відсутності документації на багатоквартирний будинок він відповідно до вимог частини дев`ятнадцятої статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" зобов`язаний відновити її за власний рахунок (висновок викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/6167/18). 

ВИСНОВОК: Таким чином обов`язок попереднього балансоутримувача будинку з передачі документації на будинок об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку виникає у нього з дня державної реєстрації об`єднання та не залежить від прийняття об`єднанням рішення про передачу йому функцій з управління будинком та про прийняття будинку на баланс, оскільки будь-яких інших умов, крім державної реєстрації об`єднання, для передачі документації від попереднього балансоутримувача Законом не визначено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 16 червня 2022 року в рамках справи №  925/522/21 (ЄДРСРУ № 104849248).

 

Матеріал по темі: «Розмір внесків в ОСББ для утримання багатоквартирного будинку»

 

 

Теги: осбб, передача документації на будинок, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, технічна документацію на будинок, технічне обслуговування, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перебування нерухомого майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям

06 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-5015/10, провадження № 61-11878св21 (ЄДРСРУ № 105148727)

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини, що виникають із іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

(!!!) Водночас положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19, від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17, від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Проведений аналіз норм законодавства свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 139/730/19 та від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (ЄДРСРУ № 93505324), у якій вказано, зокрема, що рішенням про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя права та інтереси іпотекодержателя не порушено, оскільки банк не позбавлений можливості, пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ВИСНОВОК: Перебування нерухомого майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, поділ майна подружжя не вважається розпорядженням цим майном, а тому відсутні підстави вважати, що рішенням суду буде вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки іпотекодержателя, оскільки останній не позбавлений права пред`явити вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Матеріал по темі: «Фіктивний договір позики задля ухилення від повернення боргу кредитору»

 

 

Теги: звернення стягнення на предмет іпотеки, у позасудовому порядку, в період мораторію, ипотека, іпотека, мораторій на стягнення іпотеки, предмет іпотеки, відстрочення виконання рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

Поновлення строків при оскарженні постанов ВДВС: кому можна, а кому ні?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різні підходи Верховного суду на поновлення строків для оскарження постанов ВДВС

23 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2265/20 (ЄДРСРУ № 104896222) досліджував питання щодо особливостей поновлення строків на оскарження постанов ВДВС: суб’єктний критерій.

Так, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).

Отже дотримання строку звернення скаржника зі скаргою є однією з умов реалізації права на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Порядок примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, зокрема врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями статті 18 вказаного Закону визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (виконавця), а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі N 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі  № 24/260-23/52-б).

За відсутності в матеріалах справи підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, яка повернулася до державної виконавчої служби у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Більше того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г.

Втім, не все так однозначно….

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/539/16 (ЄДРСРУ № 105127784) за подібних обставин вказав наступне.

Разом з тим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г вказала, що позивач у цій справі не порушував питання про поновлення процесуального строку для звернення зі скаргою у виконавчому провадженні за правилами частини другої статті 341 Господарського процесуального кодексу України.

В даній справі, на обґрунтування пропуску десятиденного строку прокурор зазначив, що про закінчення виконавчого провадження стало відомо тільки у ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується довідкою за результатами ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження підписаною начальником ВДВС та прокурором!!!

Суд зазначає, що поновлення пропущеного строку для подання скарги відбувається виходячи із поважності причин його пропуску. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду.

Зі змісту статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром.

Між тим, положення Правил та Регламенту (в редакції станом на дату винесення постанови) передбачають, що на виконання приписів частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 8 розділу ІІІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 та пункту 5 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1126/29256, а саме щодо відправки відповідальною особою органу державної виконавчої служби постанови про закінчення виконавчого провадження протягом 24 годин з моменту формування журналу реєстрації вихідної кореспонденції мають бути надані відомості про поштові відправлення, оформлені працівником органу поштового зв`язку з проставленням підпису останнього та відбитком календарного штемпеля, які повернуті відправнику.

Тому, наданий ВДВС витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, не спростовує твердження прокурора про неотримання прокурором примірника постанови про закінчення виконавчого провадження, а отже відсутність доказів направлення ВДВС постанови про закінчення виконавчого провадження  свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню її прав та охоронюваних законом інтересів.

ВИСНОВОК: Таким чином, незважаючи на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням, однак журнал відправлень ВДВС не містить підпису працівника органу поштового зв`язку та відбитку календарного штемпеля, які повернуті відправнику, то можна припустити «про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню її прав та охоронюваних законом інтересів», а отже права на поновлення процесуальних строків на оскарження постанов ВДВС.

Dura lex sed lex….

Матеріал по темі: «Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, зупинення виконавчих дій, заборона заміни стягувача, видаткові операції з арештованих рахунків, припинення звернення стягнення на ЗП, зупинення строків, Верховна Рада, закон, Адвокат Морозов

Належність вручення процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок направлення копій судового рішення та інших процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/4298/21-а, адміністративне провадження № К/990/281/22 (ЄДРСРУ № 105138995) досліджував питання щодо належності вручення процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси.

Відповідно до підпункту 15.1 пункту 15 частини 1 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до підпункту 15.3 пункту 15 частини 1 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі.

Згідно з підпунктом 15.15 пункту 15 частини 1 зазначеного розділу КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі. Пунктом 16 цього розділу встановлено, що до дня реєстрації суб`єкта владних повноважень в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та отримання ним офіційної електронної адреси надсилання судом суб`єкту владних повноважень текстів повісток, копій судових рішень здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою    статті 18 КАС України    суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (далі - Положення), встановлено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Окрім цього, за змістом підпункту 15.15 підпункту 15 пункту 1 розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

При цьому, відповідно до підпункту 15.14 підпункту 15 пункту 1 розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі.

Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (частина шоста статті 272 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 2 та 6 розділу 2 Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСУ) від 07 листопада 2016 року № 227 (далі - Тимчасовий регламент), документи можуть буди надіслані користувачеві судом в електронному вигляді лише після реєстрації в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу, кримінального провадження (далі - Система). Реєстрація користувача відбувається шляхом заповнення відповідної реєстраційної форми, із зазначенням певних відомостей для отримання процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства, після реєстрації в Системі і генерації адреси електронної пошти користувач повинен подати до суду заявку, згідно з шаблоном, розміщеним на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

Суд після виготовлення та підписання процесуального документа паралельно з порядком, визначеним процесуальним законодавством, надсилає електронні копії процесуального документа, скріплені електронним цифровим підписом судді (судді-доповідача, головуючого судді), електронною поштою на поштову скриньку учасника судового процесу, кримінального провадження, якщо такий учасник зареєстрований у Системі як користувач (пункт 1 розділу 4 Тимчасового регламенту).

Згідно підпункту 1 пункту 2 розділу 1 Тимчасового регламенту електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені «mail.gov.ua».

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21), від 15 червня 2022 року у справі № 125/1209/21, провадження № 61-4699св22 (ЄДРСРУ № 104794152) та  23 червня 2022 року у справі № 127/9596/21, провадження № 61-3652св22 (ЄДРСРУ № 105036473).

(!!!) Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 червня 2022 року у справі № 761/21436/20 (ЄДРСРУ № 104975502).

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, у розумінні статті    251 КАС України    врученим належим чином є судове рішення, яке було доставлено на офіційну електронну адресу особи, а якщо така адреса в учасника справи відсутня - в день доставки рекомендованого поштового відправлення з паперовою копією судового рішення.

Крім того, згідно з частиною одинадцятою статті 251 КАС України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що питання належності вручення процесуальних документів учасникам справи було предметом неодноразового аналізу Верховним Судом. Так, зокрема у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/22516/18, від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 9 квітня 2021 року у справі №500/90/19, від 17 червня 2021 року у справі № 420/2097/20, від 1 липня 2021 року у справі №802/118/17-а, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21 та від 26 січня 2022 року у справі № 240/12515/20 Верховний Суд зазначив про необхідність застосування саме положень підпункту 15.15 пункту 15 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України та вручення судових рішень судами в паперовій формі.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що аналіз викладених вище приписів процесуального законодавства, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Подібна за змістом правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 120/2583/21-а та від 09 червня 2022 року у справі № 320/11945/20.

 

Матеріал по темі: «Судова повістка на ОФІЦІЙНУ електронну адресу, куди це?»

 

 

Теги: офіційна електронна адреса, вручення судового рішення, направлення повістки на емайл, електрона пошта учасника, електронний документообіг, судовий процес, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Забезпечення права громадян на оскарження судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення права громадян на апеляційне оскарження та касаційний перегляд судового рішення

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/4298/21-а, адміністративне провадження № К/990/281/22 (ЄДРСРУ № 105138995), від 25 травня 2022 року у справі № 380/8038/21, адміністративне провадження № К/9901/47394/21 (ЄДРСРУ № 104467132) та від 26 січня 2022 року у справі №206/2965/21, адміністративне провадження № К/9901/45466/21  досліджували питання щодо забезпечення права громадян на апеляційне оскарження судового рішення.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

У справі №1718/2-а-834/11 (постанова від 5 січня 2021 року) суд касаційної інстанції зазначив, що Конституція України як закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012 та пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Конституційний Суд України вважає, що право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень (абзац дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

Аналогічний висновок    міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №826/562/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18, від 12 червня 2019 року у справі № 381/2198/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19, від 12 грудня 2019 року у справі №819/748/17, від 21 травня 2020 року у справі №344/10095/16-а, від 19 серпня 2020 року у справі № 461/7577/16-а, від 28 квітня 2021 року у справі №640/3096/20, від 21 травня 2021 року у справі №1.380.2019.00610, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19, від 05 липня 2021 у справі № 160/9902/19, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 802/1794/18-а, від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20, від 17 грудня 2021 року у справі № 460/713/21, від 01 лютого 2022 року у справі № 160/12705/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21 та від 18 лютого 2022 року у справі № 380/893/20.

В той же час, згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (пункт 8 частини третьої статті 129), однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (речення перше і друге абзацу першого, абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

ВИСНОВОК: Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України у справі від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

 

Матеріал по темі: «Право на апеляційне оскарження судовогорішення не учасником провадження»

 

Теги: право на апеляційне оскарження, рішення суду, не учасником справи, провадження, відкриття апеляційного провадження, оскарження судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов