Неправомірна зустрічна звірка платника податку: юридичні наслідки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо контролюючим органом зустрічна звірка проводилась неправомірно, то відображені в Акті відомості не можуть привести до законних і об’єктивних наслідків. 

Фабула справи: Суди встановили, що ДПІ здійснила заходи із проведення зустрічної звірки ТОВ щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за певний під час якої не встановила реально здійснених господарських операцій ТОВ з контрагентами, свідченням чого стали відсутність ТОВ за податковою адресою та відсутність в управлінні податкового аудиту первинних документів на підтвердження його фінансово-господарської діяльності.

Відомості Акта ДПІ внесла до АІС «Податковий блок», у зв’язку з чим ТОВ змінило показники податкових зобов’язань та податкового кредиту.

Платник податку не погодився мотивуючи вимоги тим, що ДПІ порушила законодавчо встановлені порядок та спосіб проведення зустрічної звірки, а також порядок оформлення її результатів, передбачені пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України (далі – ПК), Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232, Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженими наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року № 236.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 ПК з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

ВАЖЛИВО: Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається акт, який надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що акт, який є відображенням дій працівників податкових органів, а так само висновки, що зазначені в такому акті не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушують його прав.

Внесена до інформаційних систем інформація на підставі акту використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Наведене відповідає правовій позиції, що викладена в постановах Верховного Суду України від 03.11.2015 № 21-99а15, від 11.11.2015 справа № 21-778а15, від 17.11.2015 справа № 21-1852а15, від 17.11.2015 справа № 21-2944а15, від 01.12.2015 № 21-3133а15, від 03 лютого 2016 року у справі №826/11720/14  – ( Ухвала ВАСУ  від "30" листопада 2016 р. по справі № К/800/2628/15 (ЄДРСРУ № 63257435).

Однак, 11.04.2017 р. в аспекті розгляду справи № 21-2313а16 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про нижчевикладене.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій насамперед у тому, що зустрічна звірка проводилась неправомірно, оскільки не було дотримано законодавчо встановленого порядку її проведення.

ВИСНОВОК: Оскільки відображені в Акті відомості стали результатами такої звірки, вони не можуть привести до законних і об’єктивних наслідків, достатніх для того, щоб з ініціативи податкових органів в інформаційних базах змінювати відомості, задекларовані ТОВ у податкових деклараціях, тому не можна визнати законним і правомірним вилучення з АІС «Податковий блок» показників податкових зобов’язань та податкового кредиту, наданих ТОВ, та коригування цих відомостей податковими органами на підставі результатів нелегітимної (процедурно неспроможної) зустрічної звірки.

Матеріал по темі: 1. «ПОДАТКОВІ СПОРИ: ПРОВЕДЕННЯ ЗУСТРІЧНИХ ЗВІРОК-ВІДПОВІДНІ ВИСНОВКИ ДФС» 

2. «ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ КОНТРОЛЮЮЧОГО ОРГАНУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ЗУСТРІЧНОЇ ЗВІРКИ» 

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Рішення про передачу землі у власність/оренду: приватно-правовий спір

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спори з приводу визнання неправомірними рішень про надання у власність земельної ділянки є приватно-правовими і не підлягають розгляду в адміністративних судах. 

27.04.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-2111а16 в черговий раз вирішувала питання щодо підвідомчості судових проваджень щодо  визнання неправомірними рішень органів місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки.

Предметом спору у вказаній вище справі були розпорядчі дії районного органу державної влади з надання земельної ділянки у власність, до складу якої входить земельна ділянка, що у часі раніше була передана у власність.

(!!!) Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

Спірна земельна ділянка неодноразово була предметом спору щодо права користування нею.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, про законність розпорядчих дій, ґрунтується на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого і поза зв’язком з яким не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з безоплатною передачею землі у власність. Позаяк це рішення, як і рішення судів попередніх інстанцій, помилково було розглянуте в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.

Необхідно також вказати нещодавно, а саме 29.03.2017 року у справі № 21-3412а16 та  24.01.2017 р. судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-1559а16 підтримала правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 лютого та 10 березня 2015 року (справи №№ 21-34а15, 21-547а14 відповідно) щодо підвідомчості судових спорів з суб’єктом владних повноважень відносно рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду.

ВИСНОВОК: у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Матеріал по темі: «Підвідомчість судових справ що виникають з земельних правовідносин» 

  

Теги: підвідомчість судових справ що виникають з земельних правовідносин, речове право на землю, земельна ділянка, оренда,  державна реєстрація, право приватної власності, свідоцтва про право власності, Адвокат Морозов

Використання земельної ділянки без правового оформлення: орендна плата

Адвокат Морозов (судебная защита)

Правомірність задоволення позовних вимог про стягнення суми несплаченої орендної плати внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

12.04.2017 р. забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права щодо правомірності задоволення позовних вимог «про стягнення суми несплаченої орендної плати внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів», Верховний Суд України розглядаючи справу № 3-1345гс16 виходив з нижчевикладеного. 

Правовий механізм переходу прав на землю, пов’язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

ВАЖЛИВО: Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Однак, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості (Постанова ВСУ від 11.02.2015 року по справі № 6-2цс15 (№ в ЄДРСРУ 42763573).

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що  з моменту виникнення права власності на  нерухоме майно у власника виникає обов’язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією  будівлею.

Так, 12.10.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2225цс16 підтвердив раніше висловлену позицію та серед іншого вказав, що за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

У даній справі ФОП набувши право власності на об’єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформила правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

ВАЖЛИВО:  Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі – ПК; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

У  цій справі міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212–1214 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення суми, зауважила, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за відповідний, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

(!!!) Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов’язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат – він зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов’язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди  за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

ВИСНОВОК: якщо «фактичний орендар земельної ділянки» не вчинив дій спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою він не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).

Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов’язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов’язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігав у себе майно – кошти за оренду землі.

Ураховуючи викладене Верховний суд України чітко вказав, що помилковими є висновки суду касаційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог міської ради про стягнення коштів на підставі статей 1212–1214 ЦК з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідача було розраховано міською радою, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

           

Матеріал по темі: «Орендна плата за землю: підстава для припинення договору» 

Теги: перехід права власності на земельну ділянку,  земельна ділянка,  кадастровий номер земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру, істотна умова купівлі-продажу, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, розпорядження, відчуження нерухомості, будівля, споруди, будинок, юрист, судова практика, Адвокат Морозов

Договір оренди землі: момент набрання чинності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд України в черговий раз дослідив питання щодо визначення моменту набрання договором оренди землі чинності: з моменти його підписання або державної реєстрації.

27.04.2017 р. Верховним судом України розглядалася справа № 6-422цс17 у якій вирішувалось питання щодо неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Так суд вказав, що у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 міститься правовий висновок про те, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, а отже починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

(!!!) Між тим необхідно вказати, що предмет дослідження зовсім не новий… так у постанові Верховного суду України від 13.06.2016 року по справі № 6-643цс16, ЄДРСРУ № 58434343 передбачено, що цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації, а виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ВАЖЛИВО: Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Більше того, відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

ВИСНОВОК: Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. 

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Теги: договір оренди землі, момент набрання чинності, державна реєстрація договору оренди землі, аренда земли, заклюючение договора, государственная регистрация, судебная практика, Адвокат Морозов

Контрагент з ознаками фіктивності…що робити платнику податків???

Адвокат Морозов (судовий захист)

Що робити добросовісному платнику податків якщо за ланцюгом контрагентів є «фіктарь» (контрагент з ознаками фіктивності або щодо якого є вирок суду або ухвала про закриття провадження за нереабілітуючими обставинами)???

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, який міститься у його постанові від 19.04.2016 (у справі справа № 21-4985а15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Гранд Галерея» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення), статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Також відомо, що 14.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 21-2239а16 в черговий раз прийшов до висновку, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів.

Аналогічний висновок Верховного суду України міститься у постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 826/11397/14 (ЄДРСРУ № 63283712).

Постає питання: що робити добросовісному платнику податків якщо за ланцюгом контрагентів є «фіктарь» (контрагент з ознаками фіктивності або щодо якого є вирок суду або ухвала про закриття провадження за нереабілітуючими обставинами)???

Приведу приклад…

Фабула справи: «…контролюючим органом отримано копії матеріалів по кримінальному провадженню №ХХХ, а саме: протоколи допиту свідків, повідомлення про підозру, обвинувальний акт, угода про визнання винуватості, вирок суду.

Так, вироком іменем України по справі №ХХХ судом визнано ОСОБА_6 («фіктивного директора») винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона – примітка) та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в обвинувальному акті відображено здійснення господарських відносин з ТОВ  у грудні 2013 року, які не спричинили настання реальних наслідків, а були спрямовані на надання вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності, що у свою чергу визнано ОСОБА_6 в угоді про визнання винуватості і встановлено обвинувальним актом та затверджено вироком суду (21.05.2015р. Київський апеляційний адміністративний суд, справа №  826/18925/14, ЄДРСРУ №  44429334). 

Питання: яка доля судового провадження в суді касаційної інстанції…вгадайте???

… не вгадали…

Стосовно встановлення та зафіксованості у вироку суду,  здійснення господарських відносин ТОВ з його контрагентом - ТОВ у грудні 2013 року, які не спричинили настання реальних наслідків, а були спрямовані на надання вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності: «Щодо вироку суду, який міститься у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача (!!!) щодо відсутності у ньому відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ, а тому таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення позивачем вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням - рішенням.

ВАЖЛИВО: Крім того, встановлення факту фіктивності підприємства - контрагента позивача саме по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій….і за таких обставин касаційна скарга позивача підлягає задоволенню а, рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції» (Вищий адміністративний суд України від 30.09.2015р. справа № № К/800/26005/15, К/800/26375/15, ЄДРСРУ № 52079620).

Питання: яка доля судового провадження в Верховному суді України…вгадайте???

… не вгадали…

…ЄДРСРУ № 66119015#

Підсумовуючи зазначене вбачається, що не потрібно опускати руки, навпаки потрібно шукати та отримувати докази, які спростовують твердження податкового управління (наприклад, але не вичерпно…):

1. Намагатись зупинити провадження до моменту оголошення вироку по кримінальній справі контрагента:  (правова підстава - п. 3.ч. 1 ст. 156 КАСУ);
2. Заявляти клопотання щодо проведення експертизи (підпису посадової особи – «уявного директора» контрагента) та наполягати на його задоволенні: (правова підстава ст. 81 КАСУ);
3. Допитувати осіб контрагента (представників, «уявного директора») в якості свідків (правова підстава: ст.ст. 77, 78 КАСУ);
4. Подавати обґрунтовані заперечення та/або пояснення з посиланням як на національну судову практику, так і практику Європейського суду);
5. Доводити правило «індивідуальної відповідальності», необізнаності про можливу фіктивність контрагента, наявність всіх первинно – бухгалтерських документів, правову природу, наслідки угоди та взаємозв’язок між ними, тощо;
6. «Приймати участь» у кримінальному провадженні щодо фіктивного контрагента з метою закриття кримінального провадження.

Більш детально матеріал по темі:«Недійсність господарських операцій в силу фіктивності контрагента» 

  

Теги: податкові спори, налоговые споры, контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов