Адвокат Морозов (судовий захист)
Спори з
приводу визнання неправомірними рішень про надання у власність земельної
ділянки є приватно-правовими і не підлягають розгляду в адміністративних судах.
27.04.2017 р. колегія суддів Судової
палати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-2111а16 в черговий раз вирішувала питання
щодо підвідомчості судових проваджень щодо визнання неправомірними рішень
органів місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки.
Предметом спору у вказаній вище справі були розпорядчі дії
районного органу державної влади з надання земельної ділянки у власність, до
складу якої входить земельна ділянка, що у часі раніше була передана у
власність.
(!!!) Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до
юрисдикції адміністративних судів.
Однак у контексті конкретних обставин цієї справи та
зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його
суб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.
Спірна земельна ділянка неодноразово була предметом спору
щодо права користування нею.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня
2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що
відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті
6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у
демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але
керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з
кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на
розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для
тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза
«встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування
«суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його
діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом,
«встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких
заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до
адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи
бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких
рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший
порядок судового провадження.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в
адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі
і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи
рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність
сторін.
Рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, про
законність розпорядчих дій, ґрунтується на юридичних фактах, стосовно
яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення
якого і поза зв’язком з яким не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з
безоплатною передачею землі у власність. Позаяк це рішення, як і рішення судів
попередніх інстанцій, помилково було розглянуте в порядку адміністративного
судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС
вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.
Необхідно також вказати нещодавно, а саме 29.03.2017 року
у справі № 21-3412а16 та 24.01.2017 р. судова палата в адміністративних
справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-1559а16 підтримала правові висновки викладені у постановах
Верховного Суду України від 24 лютого та 10 березня 2015 року (справи №№ 21-34а15, 21-547а14 відповідно) щодо підвідомчості судових спорів з суб’єктом
владних повноважень відносно рішення про передачу земельних ділянок у власність
чи оренду.
ВИСНОВОК: у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про
передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта,
який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання
правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки
має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки
виникає спір про право цивільне.
Теги: підвідомчість судових справ що виникають з земельних
правовідносин, речове право на землю, земельна ділянка, оренда, державна
реєстрація, право приватної власності, свідоцтва про право власності, Адвокат
Морозов
