Особливості розрахунків при купівлі-продажу нерухомості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розрахунки фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу нерухомості, які підлягають нотаріальному посвідченню

Порядок проведення розрахунків

Частиною 1 статті 1087 Цивільного кодексу України передбачено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Частина 3 статті 1087 Цивільного кодексу України  вказує, що граничні суми розрахунків готівкою для фізичних осіб встановлюються Національним банком України.

29 грудня 2017 року прийнята постанова Правління Національного банку України № 148 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (далі – Постанова № 148).

Пунктом 1 Положення передбачено, що воно розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.

Пунктами 6 і 7 Розділу 2 Положення № 148 установлено такі граничні суми розрахунків готівкою:

• підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 грн.;
• між фізичними особою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 50 000 грн.;
• фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 грн.; 

ВАЖЛИВО: Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

Отже, якщо вартість об’єкту в договорі купівлі-продажу є вищою ніж встановлений розмір граничних сум готівкових розрахунків, фізична та/або юридична особа зобов’язана здійснювати безготівковий розрахунок.

Листом №18-111/10879 від 29.08.2013 р. «Про роз’яснення стосовно дотримання фізичними особами вимог законодавства щодо проведення розрахунків у безготівковій формі за договорами купівлі-продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, на суму більше 150000 гривень» НБУ зазначив, якщо сума договору купівлі-продажу, що укладається між фізичними особами, перевищує 150000 гривень, то нотаріус має здійснювати посвідчення такого договору після того, як переконається, що сторонами дотримано вимогу про проведення розрахунків у безготівковій формі. У безготівковій формі мають здійснюватися платежі на загальну суму договору незалежно від розміру кожного платежу. Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки за договором купівлі-продажу на суму, що перевищує 150000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, унесення та/або перерахування коштів на поточний рахунок отримувача (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті). Підтвердними документами про проведення розрахунків у безготівковій формі є: під час переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи - покупця на поточний рахунок фізичної особи - продавця - платіжне доручення, засвідчене підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку, або документ за операціями з платіжною карткою, сформований відповідно до правил платіжної системи. Передумовою здійснення таких операцій є наявність відкритих поточних рахунків у фізичної особи - покупця і фізичної особи – продавця».

(!!!) Національний банк України знизив з 04 січня 2017 року граничну суму розрахунків готівкою за участю фізичних осіб зі 150 тис. грн. до 50 тис. грн.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу

Згідно статті 657 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору.

Статтею 3 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

Згідно зі ст.7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Порядок посвідчення нотаріусами договорів купівлі-продажу нерухомості регламентований Законом України «Про нотаріат» та Порядком № 296 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Відповідно до статті 42 вищевказаного Закону, нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також після сплати в бюджет держави податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів.

При посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріус обов’язково:

• встановлює особи сторін по договору, перевіряє їх дієздатність та правоздатність, з’ясовує дійсність намірів сторін договору;
• перевіряє законність наданих для посвідчення договору купівлі-продажу документів;
• перевіряє відсутність податкових застав, арештів, заборон та будь-яких інших обтяжень щодо сторін та відчужуваного нерухомого майна.
• Нотаріусом, який посвідчив договір купівлі-продажу, реєструється перехід права власності від продавця на покупця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Слід вказати, що під час проведення операцій з продажу фізичними особами об'єктів нерухомості, нотаріус посвідчує відповідний договір лише за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності (пп. 1.11 п. 1 глави 2 розділу I Порядку № 296).

А на підставі ст.5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Контроль та відповідальність 

Згідно з підпунктом 19¹.1.4 статті 19¹ та підпунктом 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) здійснюють органи Державної податкової служби України.

Відповідно до статті 163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою, тягне за собою накладення штрафу на фізичну особу підприємця, посадових осіб юридичної особи.

ВИСНОВОК: При здійснені операцій з продажу нерухомості та у разі перевищення розміру граничної суми розрахунків готівкою перед фізичними та юридичним особи встановлено обов’язок здійснювати розрахунок шляхом безготівкового розрахунку.

 

Матеріал по темі: «Відчуження майна для уникнення конфіскації в рамках кримінального провадження»

 

Теги: купівля, продаж нерухомості, розрахунки фізосіб, безготівковий перерахунок, готівка, нотаріус, фіктивний правочин, фиктивная сделка, последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, приховання правочину, судебная защита, Адвокат Морозов

Рішення про передачу землі у власність/оренду: приватно-правовий спір

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спори з приводу визнання неправомірними рішень про надання у власність земельної ділянки є приватно-правовими і не підлягають розгляду в адміністративних судах. 

27.04.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-2111а16 в черговий раз вирішувала питання щодо підвідомчості судових проваджень щодо  визнання неправомірними рішень органів місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки.

Предметом спору у вказаній вище справі були розпорядчі дії районного органу державної влади з надання земельної ділянки у власність, до складу якої входить земельна ділянка, що у часі раніше була передана у власність.

(!!!) Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

Спірна земельна ділянка неодноразово була предметом спору щодо права користування нею.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, про законність розпорядчих дій, ґрунтується на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого і поза зв’язком з яким не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з безоплатною передачею землі у власність. Позаяк це рішення, як і рішення судів попередніх інстанцій, помилково було розглянуте в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.

Необхідно також вказати нещодавно, а саме 29.03.2017 року у справі № 21-3412а16 та  24.01.2017 р. судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-1559а16 підтримала правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 лютого та 10 березня 2015 року (справи №№ 21-34а15, 21-547а14 відповідно) щодо підвідомчості судових спорів з суб’єктом владних повноважень відносно рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду.

ВИСНОВОК: у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Матеріал по темі: «Підвідомчість судових справ що виникають з земельних правовідносин» 

  

Теги: підвідомчість судових справ що виникають з земельних правовідносин, речове право на землю, земельна ділянка, оренда,  державна реєстрація, право приватної власності, свідоцтва про право власності, Адвокат Морозов