Поділ доходів отриманих другим із подружжя від зайняття підприємницькою діяльністю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості поділу доходів отриманих другим із подружжя від зайняття підприємницькою діяльністю (ФОП)

23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20 (ЄДРСРУ № 116920101) досліджувала питання щодо поділу доходів отриманих другим із подружжя від зайняття підприємницькою діяльністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини перша та друга статті 61 СК України).

(!!!) Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню (частина третя статті 57 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (стаття 70 СК України).

(!!!) Отже, одним з об`єктів права спільної сумісної власності є доходи, одержані одним з подружжя, у тому числі й від здійснення підприємницької діяльності, які підлягають поділу між кожним з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди безпідставно не взяли до уваги визначеного статтею 70 СК України порядку поділу доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем між подружжям.

Слід звернути увагу на те, що при поділі доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем необхідно враховувати, чи був він використаний проти волі іншого з подружжя та чи використаний в інтересах сім`ї.

ВИСНОВОК: Отже, якщо другий із подружжя використав дохід від здійснення підприємницької діяльності на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, такі кошти слід було б врахувати при поділі.

 

 

Матеріал по темі: «Розпорядження майном «цивільного подружжя» при поділі спільного сумісного майна»

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Спосіб судового захисту як стягнення суми попередньої оплати

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право продавця стягнути з покупця суму попередньої оплати у разі якщо продавець не передав товар або вимога розірвати договір

18 серпня 2023 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 927/211/22 (ЄДРСРУ № 112967141) зробив уточнення висновків щодо застосування ст.538 ЦК України та дослідив право продавця стягнути з покупця суму попередньої оплати у разі якщо продавець не передав товар або вимога розірвати договір.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК).

Відповідно до ст.530 ЦК, якщо у зобов`язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК).

Частинами 1, 2 ст.692 ЦК встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК).

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4 ст. 692 ЦК).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 ЦК (ст.663 ЦК).

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 ЦК. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст.538 ЦК (ч.1 ст.693 ЦК).

Згідно з ч.1 ст.664 ЦК обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ч.1 ст.697 ЦК договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Системне тлумачення ч.1 ст.693 ЦК, ч. 1 ст.655, ч.1 ст.664, ч.1 ст.697 ЦК свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.

Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до  цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу. Це випливає зі змісту ч.1 ст.655, ч.1 ст.677, ч.1 ст.697 ЦК. 

Об`єднана палата погоджується, що  оплата за товар є попередньою, якщо  відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договір купівлі продажу крім основного зобов`язання продавця передати у власність товар, а покупця - оплатити його, може передбачати низку додаткових зобов`язань, встановлювати певну послідовність вчинення дій продавцем та покупцем.

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.538 ЦК).

Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими ст.538 ЦК, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч.3 ст.538 ЦК).

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (ч.4 ст.538 ЦК).

Як було зазначено, Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог ст.538 ЦК, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

Однак таке тлумачення приписів ч.3 ст.538 ЦК є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.

Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.

Верховний Суд вважає, що таке тлумачення приписів ст.538 ЦК по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.

(!!!) Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту:

1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір;

2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.

Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).

Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого ЦК - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.

Більше того, така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин 3, 4 ст.538, частинам 3, 4 ст. 292 ЦК та умовам договору.

У ст.620 ЦК передбачені правові наслідки невиконання обов`язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. У разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання (ч.1 ст.620 ЦК).

Аналогічні приписи містяться у ст.665 ЦК щодо договору купівлі-продажу.

ВАЖЛИВО: Отже, права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.

Інше тлумачення ст.538 ЦК нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов`язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку.

У ст.193 ГК передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч.1). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом (ч.7).

Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими. 

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати,  передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості  за договором  в примусовому порядку.

З огляду на зазначене, Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19.

Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти ВИСНОВКУ про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При  цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань,  передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором,  недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо).

Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні  продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).

 

Матеріал по темі: «Прийняття та оплата робіт за договором підряду»

 

Теги: попередня оплата, оплата товару, продавець, покупець, стягнення збитків, продовження договору, компенсація, витрати, зобовязання укласти договір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Правовий статус іпотекодержателя при поділі іпотечного майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правовий статус іпотекодержателя та співіпотекодавця при поділі спільного майна подружжя, що перебуває в іпотеці

03 липня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/8641/15, провадження № 61-9085сво21 (ЄДРСРУ № 112058226) досліджував питання щодо правового статусу іпотекодержателя та співіпотекодавця при поділі спільного майна подружжя, що перебуває в іпотеці.

Щодо поділу майна подружжя

Основні законодавчі положення щодо правового режиму майна подружжя полягають у наступному. 

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).    

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі відсутності між подружжям шлюбного договору, правовий режим їхнього майна визначається положеннями сімейного законодавства, згідно з яким подружжя не може односторонньо змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Проте подружжя не позбавлене права вчиняти будь-які дії щодо придбаного за час шлюбу майна, у тому числі і поділити його між собою у будь-яких частках. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього майна, набутого за час шлюбу.

Зазначені висновки узгоджуються також із Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України.

У разі визначення часток у спільній сумісній власності за рішенням суду за позовом одного із подружжя (співвласника) спільна сумісна власність подружжя припинена шляхом перетворення у спільну часткову власність. Тобто колишнє подружжя залишаються співвласниками майна, що є частковою спільною власністю, право власності до іншої особи не перейшло, а змінено вид спільної власності.

У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.

Щодо Закону України «Про іпотеку» й майна подружжя, переданого в іпотеку

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» містить перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом.

(!!!) Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника). Оскільки внаслідок поділу спільної сумісної власності зміни власника (переходу права власності) не відбулося, а спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову власність тих самих співвласників, тому відсутні підстави для застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку». 

Щодо процесуального статусу іпотекодержателя у справі про поділ майна подружжя

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Сторони у цивільному процесі - це особи, правовий спір яких вирішується у суді, які мають юридичну заінтересованість у результатах справи, наділені комплексом цивільних процесуальних прав та обов`язків, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів, а також для здійснення судової діяльності (див.: Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров ,  В. А. Бігун , В. В. Баранкова та ін.; за ред. В. В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - С. 295).

У справі, яка переглядається, виник спір між подружжям щодо поділу майна подружжя шляхом визнання права на частку в праві спільної власності на майно, унаслідок чого спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову із визначенням ідеальних часток. Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи.

Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем.

Разом з тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна. 

Застосування наведених вище норм Закону України «Про іпотеку» можливе за умови зміни суб`єктного складу матеріально-правового іпотечного правовідношення. До такого результату призводить припинення права спільної власності на набуте подружжям за час шлюбу майно шляхом його поділу - встановлюється частка кожного у спільному майні.

Верховний Суд зазначає, що хоча визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що є предметом іпотеки не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зокрема, відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визначення часток у праві спільної сумісної власності чи їх зміни проводиться державна реєстрація таких змін. Цим, наприклад, може бути зумовлений процесуальний інтерес іпотекодержателя як обтяжувача речового права. Такий інтерес може бути зумовлений і необхідністю дотримання принципу добросовісності з боку подружжя при виконанні боргових зобов`язань та поділі майна, що передано в іпотеку.

Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.   

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільному судочинстві має на меті обстоювання такими особами власних (суб`єктивних) прав і законних інтересів, на які може вплинути судове рішення у справі. Цей інститут процесуального права покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, зокрема, як у справі, яка переглядається, але знаходяться із однією із сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінюватись у результаті ухваленого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя. 

 

Матеріал по темі: «Доцільність поділу іпотечного майна в судовому порядку»

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Виділ в натурі частки нерухомого майна в складі якого є самобуд

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дії суду при вирішенні спору щодо виділу в натурі частки нерухомого майна в складі якого є самобуд

14 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 215/4928/20, провадження № 61-17368 св 21 (ЄДРСРУ № 111613914) досліджував питання щодо дії суду при вирішенні спору щодо виділу в натурі частки нерухомого майна в складі якого є самобуд.

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах: від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та інших.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

(!!!) У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною третьою статті 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Відповідно до роз`яснень, наданим судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.

З урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої та сформованої судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

З указаного вбачається, що питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.

Факт того, що здійснення поділу майна є технічно можливим з незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу). 

ВИСНОВОК: Таким чином, при виділі в натурі частки нерухомого майна в складі якого є самобуд суди повинні встановлювати:  хто саме з учасників справи здійснив самочинне будівництво, коли саме його було здійснено і як такі дії вплинули на збільшення площі спірного майна.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного, викладеними у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19), від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).

 

Матеріал по темі: «Поділ (виділ) самочинно збудованого нерухомого майна»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов