Адвокат Морозов (судовий захист)
Рішення органів місцевого самоврядування про ставку
місцевих податків і зборів (земельний податок) не є регуляторним актом і не
підлягає публічному обговоренню
18 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/171/22,
адміністративне провадження № К/990/16533/23 (ЄДРСРУ № 123085058) досліджував
питання щодо публічного обговорення ставки земельного податку перед прийняттям
рішення органом місцевого самоврядування.
По-перше: За приписами
частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №
280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає
нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні
після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім
випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до
загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський,
селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і
враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним
голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами
1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення
приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають
обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України
«Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються
в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати
поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною
протоколу сесії ради.
Згідно з частиною одинадцятою статті 59 Закону №
280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають
обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України
«Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого
самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про
доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій
та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів
оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Відповідно до частини дванадцятої статті 59 Закону №
280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які
відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються,
приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про
засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Між тим, частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР
унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з
мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються
незаконними в судовому порядку.
Згідно зі статтею 69 Закону № 280/97-ВР органи
місцевого самоврядування відповідно до ПК України встановлюють місцеві податки
і збори.
За приписами пункту 24 частини першої статті 26 Закону
№ 280/97-ВР питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК
України вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної,
міської ради.
По-друге: Відповідно до
пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради
об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та
перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень
приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових
пільг зі сплати місцевих податків і зборів.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України до місцевих
зборів належить податок на майно.
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно
складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
транспортного податку; плати за землю.
За визначенням статті 1 Закону України «Про засади
державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний
акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий
акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання
господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними
органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий
документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується
неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого
спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також
адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами
державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається
цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері,
нормативно-правовим актом.
(!) Однією з
визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний
вплив на урегульовані ним правовідносини.
До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна
віднести й закріплену нормами Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» спеціальну процедуру його
підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення, яка
включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу такого акту і
оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і пропозицій від
фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (статті 8, 9 цього Закону).
Частина п`ята статті 12 Закону України «Про засади
державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, що
регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого
самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації
відповідних рад, а у разі їх відсутності у місцевих друкованих засобах масової
інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у
десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Статтею 4 КАС України визначено, що
нормативно-правовий акт акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень,
який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання
однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове
застосування.
Відповідно до правил частини першої статті 67, частини
першої статті 74 Конституції України кожен (тобто включаючи й суб`єктів
господарювання) зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві)
в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо
законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Пунктом 6.1 статті 6 ПК України, податком (у тому
числі й місцевим податком і збором, як видом податку) є обов`язковий,
безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку
відповідно до цього Кодексу.
(!!!) Відповідно
сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих
бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів
господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не
допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за
процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні
місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам
законодавства України у сфері оподаткування.
Рішення органів місцевого самоврядування з питань
місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як
нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами
(пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно
віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон
України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності».
Податкові правовідносини унормовуються, насамперед, ПК
України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до
нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять
до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за
правилами та на виконання цього Кодексу.
Закон України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» ПК України не віднесено до актів
податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за
вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним
різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними
актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані
до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними
органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про
які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності».
10 грудня 2021 року прийнято постанову , якою
об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у
справі № 0940/2301/18 відступила від висновку щодо
застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше
прийнятій постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17 стосовно
того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих
податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення
Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності».
Одночасно було сформульовано
наступний висновок: «Рішення органів місцевого самоврядування про
встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань
оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за
правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і
оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не
належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей
Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018
роках».
По-третє: Водночас,
незастосовність приписів Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» до процедури прийняття рішення про
встановлення місцевих податків та зборів не свідчить про звільнення органу
місцевого самоврядування від обов`язку дотримуватись положень статей 4, 12 ПК
України.
Одним із принципів, на яких ґрунтується податкове
законодавство, є принцип стабільності, який полягає в тому, що зміни до
будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість
місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила
та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть
змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК
України).
Пунктом 7.1 статті 7 ПК України передбачено, що під
час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники
податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок
обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; 7.1.8.
строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Отже, ставка податку належить до обов`язкових
елементів податку.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України
сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що
створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад,
в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків
та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня
року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування
встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких
рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється
у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих
податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник
податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові
елементи, визначенні статтею 7 цього Кодекс) з дотриманням критеріїв,
встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи
збору.
Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних
територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом
формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття
рішень, але не пізніше липня року, що передує бюджетному періоду, в якому
планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та
податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого
органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків
та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових
пільг зі сплати місцевих податків та або зборів у порядку га за формою,
затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про
встановлення місцевих податків та або зборів та про внесення змін до таких
рішень. Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення
місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не
визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів
офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25
липня року, що передує бюджетному періоду, в якому
планується застосовування встановлюваних місцевих податків та або зборів або
змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються
не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному
періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів,
сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад,
створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад,
не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або
зборів, що (обов`язковими згідно і нормами цього Кодексу, такі податки та або
збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли
до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується
застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Отже, у випадку невчинення дій із прийняття та
оприлюднення рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів у
встановленому порядку такі податки справляються у наступному після його
прийняття бюджетному періоді.
ВИСНОВОК: Отже, рішення
органу місцевого самоврядування виконує, насамперед, функцію наповнення
місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та
зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні
механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки дії лише на
підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України,
закріплених у його статті 12.
Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування
про ставку місцевих податків і зборів (земельний податок) не є регуляторним актом і публічному
обговоренню не підлягає.
Матеріал по темі: «Умови звільнення спрощенця від сплати
земельного податку»
Теги: податки, сплата земельного податку, плата за землю,
земля, нерухомість, орендна плата, ппр, податкова перевірка, нарахування плати,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар