Амбулаторне лікування, як поважна причина для поновлення строку на оскарження рішення суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення строку на оскарження судового рішення з  підстав перебування скаржника на амбулаторному лікуванні

21 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 699/761/19, адміністративне провадження № К/9901/36379/19 (ЄДРСРУ № 90497857) досліджував питання щодо поновлення строку на оскарження судового рішення з  підстав перебування скаржника на амбулаторному лікуванні.

Згідно з частиною 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статті 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

(!!!) Тобто, вказаною законодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: 1) якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та 2) якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18, від 04 червня 2020 року у справі № 825/386/18, від 23 червня 2020 року у справі № 640/740/19 та ін.

Водночас, суд звертає увагу, що поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

За правилами частини 9 статті 120 КАС України строк апеляційного оскарження не буде вважатись пропущеним, якщо до його закінчення апеляційна скарга здана на пошту чи передана іншими відповідними засобами зв`язку.

Таким чином, учасник справи може обґрунтовано сподіватись, що апеляційну скаргу може бути подано в будь-який день в межах наданого законом тридцяти -, п`ятнадцяти денного строку.

За таких обставин, висновки апеляційного суду щодо відсутності доказів неможливості подання апеляційної скарги відразу після вручення не можна визнати обґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 278/2072/16-а (ЄДРСРУ № 83356069) – в даній справі апеляційну скаргу подано в перший день після закінчення лікування.

Слід також враховувати, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, що кореспондується із приписами статті 44 КАС України.

Окрім цього, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 464/3999/18 та від 17 липня 2019 року у справі №1740/2132/18.

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.

ВИСНОВОК: Якщо скаржник, у відповідний період часу, не міг вчиняти активних дій в силу особливості перебігу захворювання хвороби (підтвердженої медичними діагнозом та відповідною документацією), то це унеможливлює в повній мірі реалізацію його права на доступ до правосуддя в частині оскарження рішення суду та виконання процесуального обов`язку щодо дотримання процесуальних строків подачі скарги.

P.s. Окремо слід вказати, що незабезпечення належного представництва адвокатом інтересів довірителя не є поважною обставиною для поновлення строку апеляційного оскарження.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 10 лютого 2020 року у справі №  826/15309/18 та підтриманий в постанові від 04 червня 2020 року у справі № 825/386/18 (ЄДРСРУ № 89674746).

Матеріал по темі: «Строк для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження»

Теги: строк на оскарження, апеляційне скарження, поновлення строку, заява про поновлення, клопотання, несвоєчасне отримання, рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

Строк для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк, протягом якого особа вправі клопотати про поновлення строку на апеляційне оскарження у зв`язку з несвоєчасним отриманням рішення суду

01 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 361/2075/19, адміністративне провадження №К/9901/2447/20 (ЄДРСРУ № 88534713) досліджував питання щодо строку протягом якого особа вправі клопотати про поновлення строку апеляційного оскарження у зв`язку з несвоєчасним отриманням рішення суду.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цьому конституційному положенню кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 295 КАС   України визначено, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

(!!!) Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 2 статті 299 цього Кодексу

Відповідно до частини 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження   або наведені підстави для   поновлення строку на апеляційне оскарження   визнані судом неповажними.

ВАЖЛИВО: Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Відповідно до частини 4 зазначеної статті апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Частиною 1 статті 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Верховний суд  зауважує, що частина 4 статті 286 КАС України встановлює спеціальні у відношенні до статті 295 КАС України строки на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення).

Водночас статтею 286 КАС України не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку статті 295 КАС України.

Причини пропуску строку на апеляційне оскарження у справах цієї категорії підлягають оцінці на предмет їхньої поважності в загальному порядку, передбаченому КАС України, і суд апеляційної інстанції не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку за наявності відповідних підстав.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 17 квітня 2019 року в справі №212/2354/18 (2-а/212/93/18), від 19 червня 2019  року в справі №175/4952/18 (2-а/175/69/18), від 25 червня 2019 року в справі №211/94/18 (2-а/211/25/19), від 02 жовтня 2019 року в справі №404/7875/18 (2-а/404/802/18). Також аналогічний правовий висновок містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі №461/5908/18.

З огляду на те, що строк на апеляційне оскарження вважається пропущеним у разі подання апеляційної скарги після спливу десятиденного строку з дня проголошення судового рішення у справі, визначеній статтею 286 КАС України, відтак подання апеляційної скарги у межах процесуального строку на оскарження судового рішення, виходячи з дати отримання повного тексту такого рішення, в силу приписів частини 2 статті 295 КАС України є підставою для поновлення такого строку.

Оскільки статтею 286 КАС України передбачено спеціальний строк апеляційного оскарження, який становить десять днів (а не тридцять днів, як передбачено частиною 1 статті 295 КАС України), тому   строк, протягом якого особа відповідно до частини 2 статті 295 КАС України вправі клопотати про поновлення строку апеляційного оскарження у зв`язку з несвоєчасним отриманням рішення суду,   також не повинен перевищувати 10 днів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм процесуального права викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 500/6596/17, від 17.04.2019 у справі № 522/17819/17, від 13.06.2019 у справі № 200/15533/17, від 30.09.2019 у справах № 607/4259/19 та №176/400/19, від 17.10.2019 у справі №352/1532/18, від 24.10.2019 у справах №216/1119/19 та №200/12472/18, від 11.12.2019 у справі №420/289/19, від 25.02.2020 у справі   №404/4493/19.

ВИСНОВОК:  Подача апеляційної скарги в десятиденний строк від дати отримання копії повного тексту судового рішення у відповідності до положень статті 286 та частини 2 статті 295 КАС України дає право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Матеріал по темі: «Помилкове роз`яснення судом строків і порядку оскарження судового рішення»

Теги: строк на оскарження, апеляційне скарження, поновлення строку, заява про поновлення, клопотання, несвоєчасне отримання, рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення апеляційного провадження судом касаційної інстанції

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВСУ: повноважень суду касаційної інстанції в частині припинення апеляційного провадження у справі. 

25.05.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в розрізі справи № 3-112гс17 досліджувала питання повноважень суду касаційної інстанції в частині припинення апеляційного провадження у справі.    

За змістом положень  ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження рішення.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня       2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Таким чином, процедури перегляду судових рішень у касаційному порядку повинні відповідати вимогам ст. 6 Конвенції і положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Отже, переглядаючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, Вищий господарський суд України мав керуватися положеннями розділу ХІІ¹ ГПК, у тому числі ст. 111⁷ ГПК, якою визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції.   

Відповідно до ст. 111⁷ ГПК касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

ВАЖЛИВО: За результатами розгляду касаційної скарги касаційна інстанція має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов (ст. 111⁹ ГПК).

ВИСНОВОК: Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що за змістом своїх повноважень суд касаційної інстанції не наділений правом припиняти апеляційне провадження у справі. Разом із тим підстави припинення провадження у справі, передбачені ст. 80 ГПК, нічого спільного з припиненням апеляційного провадження не мають та мають зовсім інше процесуальне навантаження.

P.s. Разом з цим відповідно до ч. 3 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. за  N 11 «Про деякі питання практик застосування розділу XII-1 Господарського  процесуального кодексу України» предметом касаційного  розгляду  можуть  бути  й  окремо  від судового рішення ухвали,  винесені  апеляційною  інстанцією,  якщо вони  належать до числа зазначених у частині першій статті 106 ГПК,  або  якщо  можливість  їх  оскарження  передбачена відповідними  нормами  ГПК  чи  Закону України "Про відновлення   платоспроможності   боржника   або   визнання   його банкрутом"   (зокрема,  про:  відмову  у  прийнятті апеляційної  скарги;  повернення  апеляційної  скарги;   залишення апеляційної   скарги   без   розгляду;   припинення   апеляційного провадження; зупинення апеляційного провадження тощо).

Теги: припинення провадження, касаційне оскарження, повноваження суду, клопотання, господарський кодекс, суд касаційної інстанції, Верховний суд України, судебная практика, Адвокат Морозов

Чому у Держави є тільки права, а у Громадянина (народу) лише обов’язки?

Морозов Євген, адвокат

«Я б хотів , щоб надлишкові і громіздкі закони об'єднали в один корпус і зробили більш ясними і короткими» .

Едуард VI , король Англії

(1537-1553)

  

На мій погляд, під час винесення рішення Верховним судом України від 23 березня 2016 року по адміністративній справі № 21-4543а15 виникла дуже суперечлива правова позиція (колізія), яка вносить відповідний дисбаланс у відносинах Громадянина і Держави.

Фабула справи: Управління пенсійного фонду звертається в суд з позовними вимогами до відповідного Управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення арешту, яка винесена державним виконавцем, в рамках процедури виконавчого провадження, за невиконання рішення суду, в частині стягнення грошових коштів з управління пенсійного фонду.

Обґрунтуванням пенсійного фонду, слугувало те, що в бюджеті не передбачено грошових коштів на такі цілі, тобто на виконання рішення суду (!!!).

В свою чергу державний виконавець, керуючись вимогами діючого законодавства України, зокрема:

-          Частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XI, які передбачають, що  після  відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному  виконанню,  його  виконання  перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає  на  боржника  штраф  відповідно  до статті  89 цього Закону і не пізніше п’яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

-          Частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання  без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк  рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб – від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника – юридичну особу – від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

… і після витримки відповідного строку, що надається боржнику для добровільного виконання рішення суду, прийняв постанову про накладення штрафу на боржника (управління пенсійного фонду) за невиконання рішення суду без поважних причин.

Але з вищевикладеною постановою, тобто штрафом, не погодився Боржник і почав оскаржувати це рішення.

В результаті – всі три інстанції пенсійному фонду у задоволені його позовних вимог відмовили, але боржник не заспокоївся та звернувся до Верховного суду з надією…

… і суд не зважаючи на дисбаланс відносин, приймає рішення на користь… Пенсійного фонду!!!

Більше того, зазначає наступне: «колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів».

Разом з цим Верховний суд зазначає,  що відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

Отакої!!!!!!!!!!!

Постає цілком слушне питання, а якщо державний виконавець прийде (під час виконання судового рішення) до звичайного громадянина і на аналогічних умовах винесе постанови щодо накладення штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення боржником… а боржник, в свою чергу, звернеться до суду за оскарженням… обґрунтовуючи свої позовні вимоги, що його «сімейним бюджетом» та «планом на виживання» не передбачено грошей на виконання рішень судів, або громадянин надасть докази, що він не працює (стає в черзі в центрі зайнятості) і не може виконати рішення суду…

…ПИТАННЯ: на чий бік, в такому випадку, стане СУД???

P.S. щось мені підказує, що жодним чином не на бік боржника – громадянина!!!

В такому випадку постає ще одне слушне питання: чому в нашій державі права Громадянина (народу – найвищої ланки влади, згідно Конституції України) суттєво відрізняються від прав органів держави??? Або чому у Держави є тільки права, а у Громадянина (народу) лише обов’язки?

 P.s.s. Хоча, як ми вже знаємо суди знайшли спосіб відступати від позиції Верховного суду України, зокрема колегія Вищого адміністративного суду, приймаючи Ухвалу від 04.02.2016 року по справі  № К/800/44985/15, зробила «революційний крок» відступивши від судової практики Верховного суду України і прийняла рішення на користь платника податку, вказавши, що   адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Морозов Євген, адвокат