Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа та заборони звернення стягнення у процедурі виконавчого провадження

26 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/731/18 (ЄДРСРУ № 111833181) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час звернення із заявою про забезпечення у справі) позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі №  907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21).

Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Верховний Суд звертає увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Продан проти Молдови" також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

За таких обставин, вжиття заходів забезпечення заяви відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (судового наказу) та заборони звернення стягнення в процедурі виконавчого провадження фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення в цій справі, що свідчить про порушення прав позивача, як стягувача у виконавчому провадженні.

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного вбачається, що заходи забезпечення шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення, що свідчить про порушення прав стягувача у виконавчому провадженні, а тому заява про їх застосування не підлягає задоволенню.

 

Матеріал по темі: «Зупинення примусових торгів шляхом забезпечення позову про їх недійсність»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кому апелянт зобов`язаний надіслати копію скарги у справі позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство?

20 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2441/15(914/592/22) (ЄДРСРУ № 110339189) досліджував питання щодо учасників справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги закріплено в статті 258 ГПК України, пунктом 3 частини третьої якої установлено, що до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Відповідно до статті 259 ГПК України, особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Відповідно до частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 вступив в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

(!!!) Таким чином, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.

(!!!) Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

Справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін (ч. 1 ст. 49 ГПК України).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. (ч. 1, 2 ст. 50 ГПК України).

Водночас, склад учасників у справі про банкрутство визначений у статті 1 КУзПБ, відповідно до якої учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

(!!!) Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за Кодексом України з процедур банкрутства. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №   923/719/17 (910/618/21).

ВИСНОВОК: Підсумовуючи викладене, беручи до уваги встановлення статтею 7 КУзПБ порядку розгляду спорів стороною яких є боржник та визначення складу учасників такого спору у відповідності до положень ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що у розумінні положень статті 7 КУзПБ, пункту 3 частини третьої статті 258, статті 259 ГПК України, учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги, є саме особи, які визначені статтями 41, 45 ГПК України (правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №  914/2441/15(914/1140/22).

Такими особами є позивач та відповідач, а не всі учасники провадження основної справи про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», проте в межах заяви про забезпечення позову до подання позову. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19; від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у постановах від 12.09.2022 у справі №911/172/22 та від 12.09.2022 у справі №911/231/22 заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до практики Верховного Суду заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення спірних позачергових загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскарженого рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів (постанова Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 911/3616/21 (911/184/22), від 23.06.2021 у справі № 920/26/21, від 25.11.2019 у справі № 922/1992/19).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.06.2021 у справі № 920/26/21 зазначив, що заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів не є тотожними майбутнім позовним вимогам. Вжиття заявлених заходів забезпечення позову не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі, зупинення носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямоване виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову.

Оскільки предметом позову є визнання недійсними рішень загальних зборів, скасування державної реєстрації, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).

При цьому, забезпечуючи позов, судом має бути враховано баланс можливого (допустимого) заходу забезпечення позову та необхідного заходу забезпечення позову.

За таких умов вжиття відповідних заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі, заходи носять тимчасовий характер та спрямовані виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову. Тому немає підстав вважати, що права відповідача будуть порушені. У випадку, якщо під час розгляду справи по суті суд дійде висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідач зможе продовжити виконання рішення органу управління.

ВИСНОВОК: Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскарженого рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини.

 

Матеріал по темі: «Майнові та немайнові заходи забезпечення позову»

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Алгоритм оцінки судом обґрунтованості заходів забезпечення позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Алгоритм оцінки судом обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову

06 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2239/22 (ЄДРСРУ № 109395133) досліджував питання обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Верховний Суд відзначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

• розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
• забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
• наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
• імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
• запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Разом з цим, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2018 року в справі №914/970/18.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

При цьому заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Тобто, при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (07 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 143/849/22, провадження № 61-2582ск23 (ЄДРСРУ № 109433392)

ВИСНОВОК: При застосуванні судом заходів забезпечення позову суд повинен зробити відповідні дії та врахувати наступне:

• суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника (розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості забезпечення, загрози або утруднення виконання судового рішення);
• дослідити вчинення відповідачем дій (а не потенційну загрозу вчинення таких дій), спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову;
• саме заявник повинен надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову;
• захід забезпечення позову повинен бути співмірним із заявленими позивачем вимогами та не повинен блокувати діяльність.

 

Матеріал по темі: «Зустрічне забезпечення позову»

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна

Адвокат Морозов (судовий захист)

Адекватність застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна

05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/22558/20, провадження № 61-158сво21 (ЄДРСРУ № 107994355) досліджував питання щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна.

У статтях 149, 150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

У пункті 5 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

(!!!) Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що

1) між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також

3) відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначене згоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано, застосовуючи пункт 5 частини першої статті 150 ЦПК України про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна, оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно.

Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.

Посилання касаційної скарги на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє реалізацію права на виконання рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення заборгованості за договором позики є безпідставними, оскільки вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає державному/приватному виконавцю проводити виконавчі дії у межах виконавчого провадження по виконанню цього рішення суду, а саме вживати заходів, направлених на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику. Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення у іншій справі, а лише зупиняє продаж певного (спірного) майна, яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.

ВАЖЛИВО: Більше того, зазначений вид забезпечення позову є ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне майно буде задоволено.

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне уточнити висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 524/7234/18, провадження № 61-12652св20, щодо застосування пункту 5 частини першої статті 150 ЦПК України, враховуючи, що безпосередньо обставини наведених справ (подібність) відрізняються, так як у наведеній справі, на відміну від справи, яка переглядається, позов було заявлено боржником у виконавчому провадженні й власником спірного майна.   

ВИСНОВОК: Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов