Відшкодування шкоди Державою в разі неплатоспроможності засудженого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі неплатоспроможності боржника-засудженого

15 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 357/5403/22, провадження № 61-13886 св 23 (ЄДРСРУ № 116291257) досліджував питання щодо відшкодування шкоди Державою в разі неплатоспроможності засудженого.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені приписами статті 1166 ЦК України, за якою завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Цьому загальному правилу (генеральному делікту) кореспондують правила частини першої статті 1177 ЦК України про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення та встановлений у КПК України механізм відшкодування шкоди, здійснюваний передусім за рахунок особи, яка вчинила кримінальне правопорушення: добровільно (частина перша статті 127 КПК України); примусово за рішенням суду (частина друга статті 127 КПК України).

Отже, структура та зміст статті 1177 ЦК України (у редакції, чинній з 09 червня 2013 року) визначають, що за загальним правилом шкоду, завдану потерпілому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої її завдано, що відповідає частині першій цієї статті.

Системний аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що законодавець встановив певну логічну послідовність у визначенні особи, яка має відшкодувати/компенсувати потерпілій особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.

Така правова конструкція означає, що за загальним правилом державу не можна визнавати зобов`язаною й винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов`язку з повного відшкодування завданої злочинами таких осіб шкоди. Тож, за загальним правилом, держава не бере на себе обов`язок відшкодовувати шкоду, заподіяну будь-яким кримінальним правопорушенням. Втім, із загального правила можуть бути певні винятки, про що законодавець зробив застереження у частині другій статті 1177 ЦК України (частині третій статті 127 КПК України), коли держава може компенсувати потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням, згідно із законом, який має схвалити Верховна Рада України.

Частина друга статті 1177 ЦК України, з урахуванням загальних принципів, підлягає застосуванню за таких умов: наявність шкоди; вчинення кримінального правопорушення; причинний зв`язок між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою; вина особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Системний аналіз статті 1177 ЦК України визначає, що умовою застосування її частини другої є так само неможливість отримання потерпілою особою відшкодування від безпосереднього заподіювача такої шкоди за загальними правилами деліктної відповідальності.

Лише неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину). Якщо під час розгляду справи суди не встановлять, що позивачу завдано шкоду внаслідок кримінального правопорушення, то підстав для компенсації державою шкоди такій особі не виникає, а отже, немає підстав і для застосування правил частини другої статті 1177 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками щодо змісту та умов застосування правила, викладеного в частині другій статті 1177 ЦК України наведеного Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц (провадження № 61-9952сво20).

Системне та лексичне тлумачення приписів частини другої статті 1177 ЦК України з урахуванням міжнародних зобов`язань України у цій сфері, не дає підстав стверджувати, що ця норма сама по собі може бути підставою для застосування безумовної та повної деліктної відповідальності держави за будь-яку шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, адже нею передбачено компетенцію законодавця визначити у законі випадки за яких така шкода компенсуватиметься потерпілому за рахунок Державного бюджету України та порядок здійснення такої компенсації.

Таким чином, держава може брати на себе відповідний обов`язок з компенсації шкоди за частиною другою статті 1177 ЦК України шляхом прийняття спеціального закону щодо конкретних випадків (за категорією кримінальних правопорушень, їх наслідками, суб`єктом чи за особою потерпілого тощо) з визначенням порядку компенсування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України.

Так, механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проте лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.

Однак, на теперішній час, компенсація за рахунок Державного бюджету України у випадку коли шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, не була відшкодована через відсутність у засудженого (боржника) майна, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» чи іншим законом не передбачена.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 357/5940/19, яка є релевантною до цієї справи.

Якщо за результатами розгляду справи з`ясується, що обставини завдання шкоди кримінальним правопорушенням, які позивач зазначає на обґрунтування своїх вимог, не віднесено законом до випадків за яких завдана потерпілому шкода компенсується за рахунок Державного бюджету України, то стягнення лише на підставі частини другої статті 1177 ЦК України не вбачається можливим і судам слід виходити з того, що компенсація державою шкоди у такому випадку законом не передбачена.

Зазначене узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини в ухвалах щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (заява № 3958/13) у яких, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у зазначеній вище редакції та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами потерпілих, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, Суд вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.

Цей висновок ЄСПЛ також врахований Великою Палатою Верховного Суду в контексті застосування положень статті 1177 ЦК України (пункт 57 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, пункт 30 постанови від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, пункт 6.13 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19).

ВИСНОВОК: Ураховуючи наведене, Верховний Суд наголошує про неможливість компенсації в порядку статті 1177 ЦК України за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що не була відшкодована через відсутність у боржника майна, оскільки у такому випадку ні Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ані іншим законом компенсація державою шкоди потерпілому не передбачена.

 

P.s. невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання зазначеного судового рішення (виконавчий лист повернуто без виконання). Наслідком такого відшкодування фактично може бути подвійне стягнення з боржника.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18), від 23 листопада 2022 року у справі № 556/866/20 (провадження № 61-6571св22), та інших.

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування майнової шкоди завданої невиконанням судового рішення»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, моральної шкоди, виконавча служба, невиконання судового рішення, ВДВС, завданої незаконними діями виконавчої служби, досудового слідства, суду, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Відшкодування моральної шкоди завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду

24 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 766/5551/17, провадження № 61-21196св21 (ЄДРСРУ № 112370048) досліджував питання щодо відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

(!!!) Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, ураховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування. Обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Разом із цим, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21) й інших.

Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Проте збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано.

Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

ВИСНОВОК: Отже, розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, але це не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

 

Матеріал по темі: «Стягнення шкоди з держави завданої внаслідок кримінального правопорушення»

Відшкодування моральної шкоди заподіяної органами державної влади

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодуванню моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади

13 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 454/289/22, провадження № 61-2200св23 (ЄДРСРУ № 112202578) досліджував питання щодо відшкодуванню моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: 1) наявність моральної шкоди; 2) протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; 3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; 4) вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

(!!!) Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/12794/16-ц від 25.03.2020).

Втім, 13 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/24641/20, адміністративне провадження № К/9901/37549/21 (ЄДРСРУ № 112184706) вказав, що з огляду на характер правовідносин між людиною і державою  (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.

Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/11325/16-ц від 26.08.2020 якщо в відповідному законі чи іншому нормативному акті зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має  притягнути  як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

ВИСНОВОК:  Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів правопорушення, при цьому, надати в суд належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідачів та моральною шкодою.

 

Матеріал по темі: «Моральна шкода при ДТП»

 

  

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, моральна шкода, середньомісячного заробітку, інфляційних втрат, витрат на правову допомогу, завданої незаконними діями правоохоронних органів, досудового слідства, суду, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відшкодування шкоди завданої незаконними діями правоохоронних органів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, інфляційних втрат, витрат на правову допомогу завданої громадянинові незаконними діями правоохоронних органів

1.      Відшкодування майнової шкоди

1.1. Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди (02 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/17832/14-ц, провадження № 61-540св22 (ЄДРСРУ № 104644654))

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Пунктом 8 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку № 100» (підпункт 1 пункту 9 вищезгаданого Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Наведене узгоджується з правовими висновком, викладеним в постанові Великої палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц (провадження № 14-592цс18).

1.2. Стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції

В постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 522/23618/17 (провадження № 61-22190св19) зазначено, що звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з Державного бюджету України втрачений заробіток на підставі статті 3 Закону № 266/94-ВР з урахуванням індексу інфляції. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Таким чином, право на застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції), виникає у особи в разі порушення боржником грошового зобов`язання. Оскільки на момент звернення позивача до суду з цим позовом не існувало невиконаного грошового зобов`язання держави перед ним в частині відшкодування майнової шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР, то відсутні правові підстави для застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення на його користь майнової шкоди з урахуванням індексу інфляції.

2.     Відшкодування моральної шкоди (01 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/11828/17, провадження № 61-17142св19 (ЄДРСРУ № 104644657)

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

2.1.   Форма судочинства

Чинним законодавством визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. За змістом положень частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору про відшкодування майнової шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - у порядку цивільного судочинства.

Аналогічних висновків Велика Палата дійшла також у постановах від 20 вересня 2018 року (справа № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18), від 13 червня 2018 року (справа № 755/13879/16-ц, провадження № 14-164цс18), від 20 березня 2019 року (справа № 161/15362/16-ц, провадження № 14-592цс18), від 15 грудня 2020 року (справа № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19), від 20 березня 2019 року (справа № 686/1049/18, провадження № 14-654цс18), від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15, провадження № 14-342цс18).

2.2. Визначення належного Відповідача по справі

Верховний суд вказує, що суди дійшли помилкового висновку про стягнення моральної та майнової шкоди з Державної казначейської служби України, яка не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКС України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19) Верховний Суд зробив висновок, що «кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому є помилковим висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

2.3. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

2.4. Час за який можливе стягнення моральної шкоди

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539ск18)зазначено, що «період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) зазначено, що «відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, починаючи з моменту порушення кримінальної справи». Але за обставин справи, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду мало місце порушення кримінальної справи відносно позивача (а не «по факту»).

2.5. Витрати на правову допомогу

В постанові Великої Палати Верховного Судувід 07 липня 2021 року у справі N 910/12876/19 (провадження N 12-94гс20) зроблено висновок, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін».

У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

У пункті 4 статті 3 цього Закону № 266/94-ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

 

Матеріал по темі: «Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства»

 

 

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, моральної шкоди, середньомісячного заробітку, інфляційних втрат, витрат на правову допомогу, завданої незаконними діями правоохоронних органів, досудового слідства, суду, Верховний суд, Адвокат Морозов

На автомобіль з даху будинку впала глиба снігу – суб’єкт відповідальності?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність власника нерухомого майна з даху якого, на застрахований  автомобіль, впала глиба снігу.

  

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/19/18 (ЄДРСРУ № 78807902) досліджував питання щодо відповідальності власника нерухомого майна з даху якого на застрахований  автомобіль впала глиба снігу…

Суть справи: Позовні вимоги мотивовано недотриманням відповідачем обов'язків з виконання необхідних робіт по утриманню належного йому на балансі нерухомого майна, позаяк з даху такого майна на застрахований позивачем автомобіль впала глиба снігу, що визнано страховим випадком, і у зв'язку із наведеним відповідач має відшкодувати позивачу за свій рахунок суму виплаченого страхового відшкодування.

Суд вказує, що відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно з пунктом 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17.05.2005, та пунктом 1.1.8.6. Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10.08.2004, балансоутримувач зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

Окрім того, за приписами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення є зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17 (ЄДРСРУ № 74160404).

При цьому за положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Настання страхового випадку в наслідок падіння із даху будівлі глиби снігу вбачається із матеріалів національної поліції.

З огляду на викладене та враховуючи обставини, що склались між сторонами даного спору, визнати обґрунтованими висновки судів про те, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача та, як наслідок, наявності причинного зв'язку між такою поведінкою та сумою коштів, стягнення якої є предметом даного позову, не можна.

При цьому судами не встановлено, що автомобіль знаходився на такій відстані від будівлі Готелю, що унеможливлює падіння снігу саме з цієї будівлі на нього.

Зазначене залишилось поза межами судового дослідження, позаяк суди не звернули уваги на те, що за змістом частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Подібні висновки викладені Касаційним цивільним судом при розгляді справи №461/9006/15-ц (провадження №61-2335св18, ЄДРСРУ №72819476) у постанові від 21.02.2018.

Окремо необхідно вказати, що висновок про безпідставність стягнення збитків, нарахованих позивачем за результатами пошкодження автомобіля припаркованого в пішохідній зоні дійшов Вищий господарський суд України при розгляді справи № 910/30090/15, разом з тим ВССУ у справі № 6-15405св15 (ЄДРСРУ № 52523367) вказав, що у результаті невиконання приписів по очищенню даху будівлі від льоду, що є винною протиправною бездіяльністю відповідача, спричинена майнова шкода позивачу, отже є причино – наслідковий зв'язок.

Матеріал по темі: «Притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди»

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов