Нікчемність правочину повинна бути врахована судом під час прийняття
рішення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає
31 травня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 635/5911/18,
провадження № 61-4931св23 (ЄДРСРУ № 111278930) досліджував питання щодо
врахування судом нікчемності правочину під час прийняття судового рішення.
У приватному
праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати»
договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність
правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як
приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення
цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання
спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи
документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див.
постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17
(провадження № 61-16353сво18).
Недійсність
договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати
порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових
наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних
наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті
«нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто
вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав
взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової
палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).
В ЦК України
закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне
правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли
існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину
як нікчемного.
Оспорюваний
правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених
законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не
встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття,
зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту
визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину
відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи
шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про
оспорювання правочину, ресцисорний позов).
(!!!) Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної»
недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така
пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є
недійсним».
Виходячи з
принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони",
неправильна юридична кваліфікація стороною спірних правовідносин не звільняє
суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних
норм, відтак при розгляді справи суд має самостійно перевірити доводи сторін
щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати
правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін
(аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного
Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц
та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у
постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №
905/2419/18).
Нікчемний
правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент
свого вчинення (ab initio), і незалежно
від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має
абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює
юридичних наслідків, тобто, не зумовлює
переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися
на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить
нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу
свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб
цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої
судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Для визнання
судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією
із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для
оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або
оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до
суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і
порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до
суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див.
постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного
суду від 17 червня 2021 року в справі №
761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18, від 24 травня 2023 року в
справі № 279/6583/21 (провадження №
61-3718св23)).
ВИСНОВОК: Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли
існує пряма вказівка закону, разом з цим суд, за власною ініціативою та в силу
свого положення (ex officio), у разі виявлення ознак нікчемності правочину,
повинен враховувати цю обставину під час прийняття судового рішення, навіть
якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Матеріал по
темі: «Визнання нікчемного правочину недійсним»
Теги: визнання нікчемного правочину недійсним, визнання права, застосування
наслідків недійсності, правочин, порушення прав, поновлення, ефективний спосіб
захисту, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар