Показ дописів із міткою виконавче провадження. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою виконавче провадження. Показати всі дописи

18/04/2024

Смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого документу без виконання

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу (кредитору) без виконання

15 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/14126/14-ц, провадження № 61-18553св23 (ЄДРСРУ № 118393401) досліджував питання щодо смерті боржника - фізичної особи, як підстави для повернення виконавчого документу без виконання.

Відповідно до статті 1 Закону про виконавче провадження виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче  провадження - тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону про виконавче провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);  2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;5) юридичну особу-боржника припинено;     6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

(!!!) Таким чином, смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого листа відповідно до частини четвертої статті 4 Закону про виконавче провадження.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня   2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження відносно боржника - фізичної особи виконавцем за допомогою автоматизованої системи формується та подається запит про надання Державною податковою службою України інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків - боржників - фізичних осіб або серію (за наявності) та номер паспорта боржників - фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті відповідно до Порядку надання інформації Державною податковою службою України на запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 21 липня   2020 року № 2483/5/436, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України   22 липня 2020 року за № 690/34973, за виконавчими документами, у яких відсутні такі дані.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець за допомогою автоматизованої системи може сформувати узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Така інформація формується автоматизованою системою на підставі наявних у ній на дату формування відомостей, отриманих виконавцями з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг в ході примусового виконання рішень.

ВИСНОВОК № 1: Отже, підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання у зв`язку зі смертю боржника у виконавця не має, оскільки інформація про боржника - фізичної особи з`ясовується виконавцем після відкриття виконавчого провадження. 

 

Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону про виконавче провадження у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи).

Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону про виконавче провадження).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження).

Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

(!!!) У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (постанови  Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

Статтею 1218 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (частина перша статті 1281 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в пункті 57 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 67 постанови від 13 березня 2019 року в справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).

Отже, зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво.

ВИСНОВОК № 2: Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, у виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов`язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.

 

 

Матеріал по темі: «Правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізособи»

 

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 


09/04/2024

Рахунок в банку, як підстава для визначення місця виконання судового рішення

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність рахунку боржника в банківській установі (НЕ) Є  достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження банку 

04 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 913/262/22 (ЄДРСРУ № 118164470) досліджував питання щодо достатності наявного рахунку боржника в банківській установі для відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина перша статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини другої статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документа визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.

Отже, зі змісту частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" вбачається, що приватний виконавець має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та, відповідно, на яку поширюється компетенція цього приватного виконавця (така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/64/15 та у постанові Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 905/2419/18).

Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа (пункт 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ / копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію, як місцезнаходження майна боржника та лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Зазначена норма Інструкції (у разі якщо стягувач в якості майна боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б  статті 60 та пункту 1 частини першої статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що стягувач, який не входить до кола осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю, та не є особою, якій відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині перші статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

(!) З огляду на викладене стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення, має довести саме обставини знаходження майна боржника в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).

Крім того, відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом пункту 21 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника.

Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

З аналізу норм статей 13, 18, 26, 36, 48 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документа до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.

Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна.

З огляду на викладене до прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти дій, направлених на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо стану банківських рахунків боржника.

Отже, відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками - доданими стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказами місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) (у тому числі й грошових коштів) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження.

Отже за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна в межах виконавчого округу приватного виконавця, зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, виконавець має підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 905/2419/18.

Разом з цим, існує зовсім інша позиція Верховного суду, суть якої зводиться до того, що майном боржника, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, власні кошти, а не рахунки в банку, а отже щоб виконавче провадження було відкрито за місцем знаходження майна боржника (власні грошові кошти на рахунку в банку) стягувач повинен разом із заявою про примусове виконання рішення надати відповідні докази, а виконавець їх перевірити + наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №420/10502/20 та підтверджена в постановах Верховного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 320/14048/20, адміністративне провадження № К/9901/17030/21 (ЄДРСРУ № 99459216) та № 160/13052/20, адміністративне провадження № К/9901/17116/21 (ЄДРСРУ № 99459213).

ВИСНОВОК: На погляд автора, відкриття виконавчого провадження відносно боржника «за місцем наявності рахунку у банку» суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки майном боржника, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, власні кошти, а не рахунки в банку…, а отже вказане питання, для узгодження судової практики, необхідно передати на вирішення до Великої палати Верховного суду.

 

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження за місцезнаходженням відкритих банківських рахунків боржника»

 

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, місце відкриття, банківські рахунки, наявність коштів, відділення банку, філія банку, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов


18/03/2024

Право прокурора подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: до перелік осіб, які наділені правом подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа прокурора не включено

13 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/194/18 (ЄДРСРУ № 117622072) досліджував питання щодо права прокурора подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа.

За змістом частин 1, 3 статті 3 ГПК України судочинство в судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", ", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктом 19.4 пункту 1 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: в разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

(!!!) Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 474/783/17 (провадження № 61-29св17),  від 10 жовтня 2018 року у справі № 2-504/11 (провадження № 61-41846св18).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті  512 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" представниками у виконавчому провадженні не можуть бути прокурори, які діють як учасники цього виконавчого провадження, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

ВИСНОВОК: Виходячи із системного аналізу змісту норм підпункту 19.4 пункту 1 Перехідних положень ГПК України та статей 5, 14, 15, 17, 19 Закону України "Про виконавче провадження", Верховний Суд дійшов висновку, що чинним законодавством чітко встановлено вичерпний перелік учасників виконавчого провадження (стягувач, державний виконавець або приватний виконавець), які наділені правом подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, тобто до вказаного переліку прокурора не включено.

  


Матеріал по темі: «Особливості  видачі судом дубліката виконавчого документу»

 

 

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, поновлення пропущеного строку,  на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов


31/01/2024

Арешт майна боржника з метою забезпечення належного стягнення аліментів

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Арешт на майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів

29 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 645/2710/17, провадження № 61-12783св23 (ЄДРСРУ № 116606818) досліджував питання щодо накладення арешту на майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

(!!!) Забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Саме на боржнику лежить тягар доведення, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Сплата у певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від  28  квітня 2021 року у справі № 577/4889/19 (провадження № 61-5670св20), від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц, від 20 грудня 2021 року у справі № 646/7134/19, від 23 вересня 2022 року у справі № 554/1119/21 (ЄДРСРУ № 106506794). 

Доводи, щодо своєчасної сплати аліментів з початку їх нарахування по теперішній час колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сама по собі сплата певний період заявником аліментів після того, як він допустив виникнення заборгованості в істотному розмірі, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц (провадження №61-473св21). 

ВИСНОВОК: Отже, незняття державним виконавцем арешту з майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів на дитину не свідчить про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», якщо останньому не надано належні докази або повного виконання судового рішення або докази, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб.

 

 

Матеріал по темі: «Строк на оскарження рішення та дії посадових осіб виконавчої служби»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов


13/01/2024

Перевірка виконавцем адреси боржника, що зазначена судом у виконавчому документі

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

(Не)обов’язковість перевірки державним/приватним виконавцем адреси реєстрації/місцезнаходження боржника, що зазначена судом у виконавчому документі

11 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 640/35340/21, адміністративне провадження № К/990/18200/22  (ЄДРСРУ № 116242106) досліджував питання щодо обов’язковості та/або необов’язковості  перевірки державним/приватним виконавцем адреси реєстрації/місцезнаходження боржника, що зазначена судом у виконавчому документі.

Прийняття виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції.

Місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині першій статті 24 Закону №1404-VIII, до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.

Верховним Судом 31.03.2021 розглянуто справу №380/7750/20, предметом якої була постанова про відкриття виконавчого провадження (з тією відмінністю, що ухвалена приватним, а не державним виконавцем) і особливістю спірних правовідносин було те, що виконавчий документ, поряд з відомостями про зареєстроване місце проживання боржника, містив також відомості про місце його фактичного проживання, і саме цьому місцю проживання боржника було віддано перевагу при визначені належного місця виконання відповідного виконавчого документа.

Отже, примусове виконання рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення).

У постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, у якій, зокрема, вирішувалося питання відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, Верховний Суд дійшов висновку, що у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.

У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постанові від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника.

При цьому Верховний Суд урахував, що Законом № 1404-VIII передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголосив, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону №1404-VIII.

В аспекті особливостей спірних правовідносин у справах №380/7750/20 та № 380/9335/20, що полягала в наявності у виконавчому документі різних адрес боржника, Верховний Суд у справі № 380/9335/20 зазначив, що визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №    1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.

(!!!) Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи, у розумінні Закону №1382-IV.

Резюмуючи, Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі     380/9335/20 зазначив, що за встановлених обставин справі [коли виконавчий документ поряд із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання містить іще одну «адресу проживання»] визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника, відомості про яке виконавець зобов`язаний перевірити, виходячи із основних засад виконавчого провадження.

Повертаючись до обставин цієї справи, в межах спірних правовідносин оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята на підставі постанови суду у якій місцем проживання боржника (позивача) зазначено відповідну адресу.

Отже, постанова суду, на підставі якої було прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, не містила альтернативних адрес місця проживання позивача, у зв`язку з чим його аргументи (з посиланням на правові висновки, викладені у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20) про протиправність оскаржуваної постанови через те, що державний виконавець не упевнився, що зазначена у постанові суду адреса проживання позивача є його зареєстрованим місцем проживання, є безпідставними.

Суд також уважає за необхідне звернути увагу, що у справах     380/7750/20 та № 380/9335/20 виконавчі провадження відкрито на підставі виконавчих написів нотаріуса, у яких адреса «місця проживання» (місця фактичного проживання) визначена ним самостійно або ж зі слів стягувача (із заяви про видачу виконавчого напису).

Водночас у цій справі виконавчим документом була постанова суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а відповідне місце проживання було визначено судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.07.2023 у справі № 211/4347/15-ц Верховний Суд уже оцінював юридичні наслідки відкриття виконавчого провадження на підставі рішення (ухвали) суду, у якому місцем проживання боржника зазначена адреса, що відрізняється від зареєстрованого місця проживання боржника.

Великою Палатою Верховного Суду постановлено ухвалу від 15.03.2023 у справі № 211/4347/15-ц з окремою думкою, в якій суддя вказує, що відмінність у виді виконавчого документа, який підлягав примусовому виконанню у конкретній справі, та різна кількість адрес боржників у різних справах, не впливають на вирішення однієї і тієї ж процесуальної проблеми щодо наявності обов`язку державного виконавця перевіряти адресу проживання боржника під час відкриття виконавчого провадження.

Однак, цей аргумент був відхилений Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2023 року по справі № 922/1689/21 (ЄДРСРУ № 114319305) з огляду на те, що наявність окремої думки судді не впливає на чинність судового рішення, зокрема ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 211/4347/15-ц, а є окремою думкою судді, який не згодний з рішенням.

Оцінюючи вказану особливість, у тому числі в аспекті висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 [що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника; щодо обов`язку виконавця упевнитися, що виконавчий документ поданий з дотриманням правил підвідомчості], Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що з огляду на обов`язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.

Виконавчий документ видав суд і приватний виконавець не може на власний розсуд вносити зміни за цим документом (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08.07.2022 у справі № 908/309/21 від 23.03.2020 у справі № 806/2273/17).

ВАЖЛИВО: Отже, завдяки зазначеним вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов`язків й не зловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом.

З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувана під час відкриття виконавчого провадження.

Водночас перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитися, що адреса місцезнаходження, місця проживання (перебування) боржника належить до території виконавчого округу приватного виконавця.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Закон не містить норми, що встановлює безпосередньо обов`язок виконавця перевірити інформацію про місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) сторін виконавчого провадження.

Якщо інформація про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника, що міститься у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації.

Суд ураховує, що справа     211/4347/15-ц, у якій Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов зазначених висновків, є цивільною, і що таких висновків Суд дійшов, аналізуючи положення Цивільного процесуального кодексу України. Водночас КУпАП, за правилами якого було ухвалено постанову від 11.03.2021 у справі    759/1165/21, також містить положення, що зобов`язують суд при розгляді справи визначити місце проживання особи.

Так, статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол (у якому обов`язково зазначається місце проживання/перебування особи) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

У статті 283 КУпАП передбачено, що, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі. Постанова повинна містити, зокрема, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування.

З урахуванням викладеного, Суд уважає, що висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.07.2023 у справі     211/4347/15-ц можуть бути застосовані до обставин цієї справи.

З урахуванням викладеного, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що зазначені у виконавчому документі відомості про місце (фактичного) проживання позивача були недостовірними і вимагали додаткової перевірки та/або не могли вважатися місцем проживання/перебування для цілей визначення місця виконання рішення за правилами частини першої статті 24 Закону №1404-VIII.

ВИСНОВОК: Таким чином, презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом, а отже виконавець на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження не був зобов`язаний самостійно встановлювати адресу боржника, відповідно не здійснення дій щодо перевірки місця реєстрації позивача як боржника не може свідчити про те, що виконавче провадження було відкрито протиправно.

 

 

Матеріал по темі: «Строк на оскарження рішення та дії посадових осіб виконавчої служби»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.