Адвокат Морозов (судовий захист)
Наявність рахунку боржника в банківській установі (НЕ)
Є достатньою підставою для відкриття
виконавчого провадження за місцем знаходження банку
04 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 913/262/22 (ЄДРСРУ № 118164470) досліджував
питання щодо достатності наявного рахунку боржника в банківській установі для
відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частинами першою та другою статті
24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії
провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи
боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця
відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої
служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на
яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання
виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної
особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за
місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих
провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть
вчинятися ним на всій території України.
Згідно із частиною другою статті 25 Закону
України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових
рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до
виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону
України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної
Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований
його виконавчий округ.
Виконавчим округом є територія Автономної
Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина перша статті 25
Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання
судових рішень і рішень інших органів").
Відомості про виконавчий округ, на
території якого приватний виконавець здійснює діяльність, містяться у Єдиному
реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини другої статті 23 Закону
України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових
рішень і рішень інших органів").
Відповідно до частини першої статті 27 Закону
України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових
рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право
вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до
Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та
місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче
провадження".
Аналіз наведених норм матеріального права
свідчить, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих
документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть
якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання
виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку
поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до
виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його
виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює
діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі
приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документа
визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону
України "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить:
(1) місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2)
місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна
боржника.
Отже, зі змісту частин першої, другої
статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 25
Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання
судових рішень і рішень інших органів" вбачається, що приватний виконавець
має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити
виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування
боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або
місцезнаходження майна боржника розташоване у межах виконавчого округу, в якому
приватний виконавець здійснює свою діяльність та, відповідно, на яку
поширюється компетенція цього приватного виконавця (така правова позиція
викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 21.05.2021 у справі
№ 905/64/15 та
у постанові Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 905/2419/18).
Заява про примусове виконання рішення
подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у
письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа (пункт 3
розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої
наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі -
Інструкція).
Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу
ІІІ Інструкції у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної
виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника
до заяви про примусове виконання рішення додається
документ / копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові
кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах)
знаходиться(яться) на території, на
яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах
виконавчого округу приватного виконавця.
Передбачена цією нормою необхідність
стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена
необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію,
як місцезнаходження майна боржника та лише в ракурсі того, що майно боржника
знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма
передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на
цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні
такого майна.
Зазначена норма Інструкції (у разі якщо
стягувач в якості майна боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як
така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове
виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських
рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма
суперечила б статті 60 та пункту 1 частини першої статті 61 Закону
України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості
про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є
банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема
шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить
банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України "Про банки і
банківську діяльність" свідчить про те, що стягувач, який не входить до
кола осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю,
та не є особою, якій відповідно до частини першої статті 62 Закону України
"Про банки і банківську діяльність" банк може розкрити інформацію, що
містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної
виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника
у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині перші
статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений
робити те, що не передбачено законодавством.
(!) З
огляду на викладене стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове
виконання рішення, має довести саме обставини знаходження майна боржника в
межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази
місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної
наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Наприклад, у разі посилання стягувача на
наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах,
стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею,
має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з
яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка,
правочини, первинні, розрахункові документи тощо).
Крім того, відповідно до частини першої
статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час
здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає
рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення
актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів,
заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених
цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом пункту 21 частини третьої
статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець саме
під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має
право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про
наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками
боржника.
Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника -
юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів
до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно
чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки
майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його
місцезнаходженням.
З аналізу норм статей 13, 18, 26, 36, 48
Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавець
вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого
провадження, тобто після прийняття виконавчого документа до виконання та
після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника
(стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема
грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому
провадженні.
Чинне спеціальне законодавство, що
визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового
виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження
виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого
документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на
перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук
боржника та/або його майна.
З огляду на викладене до прийняття
виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження
виконавець не має права вчиняти дій, направлених на перевірку майнового
стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника
та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника. На етапі вирішення питання
про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у
виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним
законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо стану банківських
рахунків боржника.
Отже, відповідно до частин першої, другої
статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії
вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм, як
місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в
ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем)
місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника в
межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками -
доданими стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказами
місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин
фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному
стягувачем) (у тому числі й грошових коштів) відноситься до дій виконавця з
розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого
провадження після прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття
виконавчого провадження.
Отже за наявності документального
підтвердження відомостей про наявність такого майна в межах виконавчого округу
приватного виконавця, зокрема відомостей про
відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, виконавець має підстави для відкриття виконавчого провадження за
таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника.
Близька за змістом правова позиція
викладена у постанові Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 905/2419/18.
Разом з цим, існує зовсім інша позиція
Верховного суду, суть якої зводиться до того, що майном боржника, на яке може
бути звернено стягнення є, зокрема, власні кошти, а не рахунки в банку, а отже
щоб виконавче провадження було відкрито за місцем знаходження майна боржника
(власні грошові кошти на рахунку в банку) стягувач повинен разом із заявою
про примусове виконання рішення надати відповідні докази, а виконавець їх
перевірити + наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого
зареєстровано у м. Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові
Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №420/10502/20
та підтверджена в постановах Верховного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 320/14048/20, адміністративне провадження №
К/9901/17030/21 (ЄДРСРУ № 99459216) та №
160/13052/20, адміністративне провадження № К/9901/17116/21 (ЄДРСРУ №
99459213).
ВИСНОВОК: На погляд автора,
відкриття виконавчого провадження відносно боржника «за місцем наявності
рахунку у банку» суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки майном
боржника, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, власні кошти, а не
рахунки в банку…, а отже вказане питання, для узгодження судової практики, необхідно
передати на вирішення до Великої палати Верховного суду.
Матеріал по темі: «Виконавче провадження за місцезнаходженням відкритих
банківських рахунків боржника»
Теги:
приватний виконавець, частный исполнитель, округ, місце відкриття, банківські
рахунки, наявність коштів, відділення банку, філія банку, виконавче провадження,
стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність
виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
