Спадщина: необізнаність або незнання спадкоємця про наявність заповіту

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пропуск спадкоємцем шестимісячного строку для прийняття спадщини у зв’язку з необізнаністю (незнанням) останнього про наявність заповіту, як підстава для поновлення строків на прийняття спадщини.

23.08.2017 р. Верховний суд України в аспекті справи № 6-1320цс17 досліджував питання щодо поновлення строків на прийняття спадщини у зв’язку з необізнаністю (незнанням) спадкоємця про наявність заповіту.

Суд вказав, що у статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Між тим, 14 вересня 2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 755/7357/15-ц, провадження № 6-1215цс16 дійшов до досить суперечливого висновку, суть якого полягає в наступному: «…якщо спадкоємець не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні».

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

ВАЖЛИВО: За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила  частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Аналогічна норма міститься в п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. за  N 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Більше того, Верховний суд України в постанові від 4 листопада 2015 року по справі № 6-1486цс15 вказав, що причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об’єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Такий висновок узгоджується з нормами, викладеними в ст.ст. 1222, 1220, 1269,1270, 1272 ЦК, якими регулюються питання порядку прийняття спадщини.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12).

Однак у даній справі спадкоємець наполягав, що він не є родичем спадкодавця за заповітом, повідомлення про смерть не публікувались у регіональній пресі, що підтверджується відповідною довідкою, нотаріусом не було зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця за заповітом, про існування заповіту та відкриття спадщини йому стало відомо лише після того, як один з родичів померлого звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус  або  в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого   самоврядування,   уповноважена   на  вчинення нотаріальних  дій,  отримавши  від  спадкоємців  повідомлення  про відкриття спадщини, зобов’язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус  або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена  на  вчинення  нотаріальних  дій,  також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно пункту 209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

ВИСНОВОК: при розгляді таких спорів судам слід досліджувати чи вчиняв нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик  спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

Матеріал по темі:«Пропущення строку для прийняття спадщини: поважні причини» 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов 

Визнання протиправним наказу про призначення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тенденції судової практики передбачають, що визнання протиправним та скасування наказу податкового управління про призначення податкової перевірки є найбільш ефективним та малозатратним (з точки зору фінансів) способом захисту інтересів платника податку.

Вказане вбачається з наступного: 1) судовий збір у такого роду спорах сплачується виходячи із ставок щодо «немайнового характеру»; 2) наслідком скасування наказу є те, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої. 

Відносно правової можливості платника податку оскаржувати наказ про проведення податкової перевірки. 

Необхідно вказати на правову можливість платника податку оскаржувати наказ про проведення податкової перевірки вже після її проведення.

Доказом вказаного є постанова Вищого адміністративного суду України від 11.05.2016 р. у справі № К/800/4432/15 (ЄДРСРУ № 57729291) в якій визначено право платника податків оскаржувати наказ про проведення перевірки контролюючим органом вже після її проведення.

Більше того, в листах Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 р. №1145/11/13-10 та від 24.12.2010 №1844/11/13-10 висловлено правову позицію відносно того, що видання керівником податкового органу наказу про проведення перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, щодо якого прийнято таке рішення. Зазначений наказ є таким, що має правове значення, а, отже, є актом у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 КАС України та, відповідно, правомірність останнього може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ВИСНОВОК 1: З вищевикладеного вбачається, що наказ про проведення податкової перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, а отже може бути оскаржений в судовому порядку навіть вже після її проведення.

Відносно юридичних наслідків податкової перевірки при скасуванні відповідного наказу.

У постановах Верховного суду України № 21-425а14 від 27.01.2015 р., № 826/5689/13 від 09.02.2016 та від 16.02.2016 р. у справі № 826/12651/14 міститься висновок про те, що невиконання вимог зокрема пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої

Тобто у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна позиція  Вищого адміністративного суду України викладена в ухвалі від 22.06.2016 по справі № К/800/53023/15.

Судова практика акцентує увагу, що суди, приймаючи рішення, зокрема, про відмову в задоволенні вимоги щодо скасування наказу, виходять з того, що зміст наказу є достатнім для висновків про фактичну підставу для проведення відповідної перевірки, а оцінку процедурним порушенням, які вчинені контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, суд може надати під час розгляду питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами відповідної перевірки.

Однак Верховний суд України вказує наступне: «право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім

Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6  пункту 17.1 статті 17 ПК».

Таким чином, аналізованими нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України,  яка викладена у постанові № 6-143цс14 від 17.12.2014 року, вбачається: «За загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей».

Аналогічна правова позиція підтверджена Верховним судом України  у постанові № 6-813цс15 від 02.09.2015 року.

Окремо необхідно вказати, що в вищевказаному випадку суб'єктом владних повноважень порушено принцип юридичної визначеності (legal certainty), який є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

ВИСНОВОК 2: Чинне законодавство передбачає, що завчасне отримання платником податків наказу про проведення податкової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення, саме виключно до початку перевірки, є запорукою її законності .

Разом з тим є і «зворотна сторона  медалі» яка передбачає, що під час правового аналізу і у разі виявлення вищевказаних порушень допущених з боку податкового управління, використовуючи  належний правовий захист та відповідну судову практику, платник податків має правову можливість захистити свої інтереси  в судовому порядку та скасувати протиправно складені фіскальною службою податкові повідомлення – рішення, уникнувши негативних  наслідків у вигляді застосованих фінансових санкцій.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене та роблячи загальний висновок вбачається наступне:

1. Платник податків має право оскаржувати наказ про проведення перевірки контролюючим органом вже після її проведення;

2. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду останньої;

3.  У випадку незаконності перевірки, прийняті за її результатами податкові повідомлення-рішення автоматично підлягають визнанню протиправними та скасуванню;

4. Судовий збір сплачується виходячи із ставок щодо «немайнового характеру»;

5.  Процесуальний строк на оскарження наказу контролюючого органу щодо проведення перевірки платника податку становить 1095 днів.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: таким чином визнання протиправним та скасування наказу податкового управління про призначення податкової перевірки є найбільш ефективним та малозатратним (з точки зору фінансів) способом захисту інтересів платника податку, оскільки судовий збір у такого роду спорах сплачується виходячи із ставок щодо «немайнового характеру», а наслідком скасування наказу є те , що податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой  проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків,  обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов 

Індивідуальне (автономне) опалення: оплата послуг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Індивідуальне (автономне) опалення: оплата послуг за квадратні метри загального користування.

Споживач, у квартирі якого було встановлено індивідуальне (автономне) опалення, і в установленому законодавством порядку здійснено від’єднання квартири від системи центрального теплопостачання, все ж таки користується послугами з централізованого опалення місць загального користування будинку, які надає теплоенерго, а тому зобов’язаний їх оплачувати відповідно до Методики (Постанова Верховного суду від 23.08.2017 р. у справі №6-1207цс17)

Теги: автономне опалення, індивідуальне опалення, комунальні послуги, централізоване теплопостачання, від’єднання квартири

Витрати кредитора на правову допомогу в процедурі банкрутства

Адвокат Морозов (судовий захист)

Договір про надання правової допомоги адвоката і кредитора, як підстава для стягнення грошових коштів в процедурі банкрутства з боржника. 

30 серпня 2017 року Вищий господарський суд України в контексті справи № 910/22119/14 (ЄДРСРУ № 68588725) вказав наступне.

ТОВ  звернувся з вимогою про визнання кредиторських вимог в сумі «Х», при цьому підставою виникнення заборгованості зазначає укладений між ТОВ та Адвокатським об'єднанням договір про надання правової допомоги. 

Необхідно вказати, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі № 1-4/2013).

В даному випадку за умовами додаткової угоди до договору Адвокатське об'єднання надає адвокатські послуги з захисту прав та законних інтересів кредитора у його господарській  діяльності з метою досягнення потрібного позитивного результату, а саме, стягнення з боржника основного боргу за відповідним договором  про надання поворотної фінансової допомоги, а також сум інфляційних втрат, штрафних санкцій, сум збитків, сум витрат, понесених у зв'язку із стягненням вказаних заборгованостей.

Визнаючи заявлені кредиторські вимоги ТОВ в сумі «Х», місцевим господарським суд взято до уваги, що з моменту підготовки та подання заяви про порушення провадження у справі банкрутство боржника, участі у судовій справі про банкрутство боржника, участі на засіданнях на комітеті кредиторів, від імені та в інтересах кредитора Адвокатським об'єднанням  надано адвокатських послуг на вказану суму,  які були сплачені кредитором на рахунок Адвокатського  об'єднання .

Судова колегія апеляційного господарського суду, скасовуючи в цій частині ухвалу суду першої інстанції з зазначеними висновками не погодилася та вказані кредиторські вимоги у розмірі «Х» відхилила, як такі, що не обґрунтовані належними доказами.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду щодо відхилення кредиторських вимог в сумі «Х», однак з інших підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно з вказаною статтею грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

ВИСНОВОК: Отже, кредитором може бути визнана особа, перед якою обов'язок, зокрема, сплати коштів, лежить саме на боржнику, а не на третій особі, яка є стороною договору. Тобто між кредитором і боржником повинен існувати безпосередній зв'язок, що виникає на підставі договору для вчинення певних зобов'язальних дій.  При цьому, в матеріалах справи відсутній будь-який процесуальний документ,  яким обов'язок по оплаті послуг адвоката покладено на боржника.

Таким чином, спірна сума коштів не є кредиторськими вимогами в розумінні   ст. 1 Закону про банкрутство, а тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви в частині визнання зазначених кредиторських вимог.

P.s. Відповідаючи на питання: «В якому розмірі на сторону у справі покладаються витрати, пов'язані  з  оплатою  послуг адвоката?  Чи може господарський суд визнати розмір такої оплати завищеним та стягнути відповідну суму в меншому розмірі?» необхідно звернутися до п. 28 Інформаційного листа ВГСУ від 18.03.2008  N 01-8/164 де передбачено, що вирішуючи  питання  про розподіл судових витрат,  господарський суд  має  враховувати,  що розмір  відшкодування  названих витрат не повинен бути  неспіврозмірним,  тобто  явно  завищеним.  За  таких обставин  суд  з урахуванням обставин конкретної справи,  зокрема, ціни  позову,  може  обмежити  цей  розмір  з  огляду  на  розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Теги: банкротство, банкрутство, кредитор, боржник, кредиторські вимоги, витрати на правову допомогу, адвокатські витрати, послуги адвоката, судова практика, Адвокат Морозов

Відсутність у контрагента потужностей та матеріально-трудових ресурсів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судова практика щодо відсутності контрагента за місцем реєстрації (юрадресом), а також відсутність у останнього потужностей та матеріально-трудових ресурсів при провадженні статутно – господарської діяльності.

30 серпня 2017 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України в контексті справи № К/800/14680/17 (ЄДРСРУ № 68587493) в черговий раз підтвердила що  посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації не може бути взято до уваги, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема виробничих баз, складських приміщень, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Крім того, виходячи зі змісту договорів оренди, які полягають в передаванні в оренду певного майна, для їх виконання не обов'язково мати значну кількість працівників, наявність основних фондів та складських приміщень.

На   теперішній час повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, можна підтвердити письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (абз.3 п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88).

Зазвичай саме довіреність той документ, що фіксує рішення керівника (уповноваженої особи) підприємства про повноваження конкретної фізичної особи одержати для юридичної особи певну кількість цінностей, зазначених згідно з переліком.

При цьому навіть відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію, про що слушно зазначено Верховним Судом України в постанові від 29.04.2015 у справі № 3-77гс153.

ВАЖЛИВО: Крім того, платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Окрім цього, 20 червня 2017 року  в рамках справи № 21-1807а16  судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зроблено революційний висновок, який стосується фіктивних угод/контрагентів по ланцюгу,  а саме: «Якщо третій контрагент по ланцюгу має ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку за ланцюгом».

Матеріал по темі:«Фіктивність контрагента по ланцюгу правочинів: зміна акцентів»  

Необхідно підкреслити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 р. № 21-5333а15).

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Така ж позиція висловлена і в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", згідно якої, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в рішенні від 01 грудня 2016 р. справа №  К/800/15575/14 (ЄДРСРУ № 63134078) та від 24.05.2017 по справі № К/800/24191/16 (ЄДРСРУ № 66905044).

ВИСНОВОК: посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації не може бути взято судом до уваги, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема виробничих баз, складських приміщень.

Таким чином, під час судових баталій, необхідно акцентувати увагу суду на доказову базу та судову практику, яка вигідна стороні і яка доводить правомірність обраної правової позиції, адже один з принципів судового процесу є змагальність.

Теги: налоговые споры, податкові спори, відсутність матеріально-технічної бази, виробничих ресурсів, потужностей,  найманих працівників, відсутність контрагентів  за місцем реєстрації, виробничі бази, складські приміщення,  ДФС, ДПІ, ГНІ, налоговая, податкова, судова практика, Адвокат Морозов

Продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам до 18 років

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи може бути підставою «відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця» для  звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності за продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, яким не виповнилось 18 років? 

30 серпня 2017 року Вищий адміністративний суд України в контексті розгляду справи № К/800/64/17 (ЄДРСРУ № 68587623)  висловився щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме за продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, яким не виповнилось 18 років.

Суд вказав, що ч. 1 ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначено, що забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років.

ВАЖЛИВО: Відповідно до ч. 4 ст. 15-3 вказаного Закону продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Абзацом 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачена відповідальність за порушення вимог ст. 15 - 3 цього Закону, а саме фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 6 800,00 грн.

Частиною 4 ст. 17 вказаного Закону визначено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Згідно п. 5 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 року № 790, підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є, зокрема, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Окремо суд зауважує  що посилання позивача на те, що продавчиня не перебувала з нею у трудових відносинах та відповідати за її дії вона не повинна, суди попередніх інстанцій цілком правомірно не взяли до уваги, оскільки продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років, відбулось в магазині, який належить Підприємцю, а громадянка – «продавчиня» фактично була допущена до здійснення торгівлі у місці здійснення підприємницької діяльності позивачем.

(!!!) Підсумовуючи зазначене суд також вказав, що факт відсутності трудового договору з продавцем магазину свідчить також і про порушення позивачем норм трудового законодавства…, а штрафи за порушення трудового законодавства  у 2017 р.:  за неоформлення найманих працівників, оформлення на неповний робочий час при фактичному виконанні роботи повний робочий час, виплату зарплат «у конвертах», становитимуть 96000 гривень (30 МЗП), а за недопущення до проведення перевірки з цих питань роботодавця оштрафують аж на 320000 гривень! (100 МЗП).

Між тим необхідно вказати, що Вищий адміністративний суд України виходив з того, що в зазначеній нормі Закону не міститься вимога про те, щоб продавець при продажу алкогольних напоїв обов'язково витребовував у покупця документи, що засвідчують особу останнього, для встановлення віку.

Зазначену вимогу продавець має виконувати лише у випадку виникнення сумніву щодо віку покупця, а якщо сумніву не виникло???

На це, в рамках справи № 21-48а13 (ЄДРСРУ № 30900173) від 26.03.2013 р., надав відповідь Верховний суд України який вказав, що системний аналіз зазначених вище правових норм дає колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави для висновку щодо запровадження в імперативній формі заборони на продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18-ти років.

Частиною четвертою статті 15-3 зазначеного Закону продавця наділено правом отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, документи, які підтверджують вік такого покупця, а отже, ця вимога має спонукати суб'єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію.

ВИСНОВОК: Відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв'язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності.

Теги: продаж тютюну, продаж алкоголю неповнолітнім, до 18 років, продаж пива, штрафи, відповідальність, оскарження податкового повідомлення-рішення, судова практика, Адвокат Морозов