Адвокат Морозов (судовий захист)
Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено
24 квітня 2024
року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/5683/22, провадження № 14-28цс23 (ЄДРСРУ №
118985224) досліджувала питання щодо забезпечення позову шляхом накладення
арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину
недійсним, за яким таке майно відчужено.
Відповідно до
статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої
діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право
приватної власності є непорушним.
Реалізація
права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції
України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою
якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Велика Палата
Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють
сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі
задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано
можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання
рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та
інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а
також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно
необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи
(заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й
допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про
забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами,
порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені
заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод
для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
За змістом
частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту
морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути
співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність
передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів
забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок
невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу,
за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він
заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу
здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб
гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в
разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити
порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів,
наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в
тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання
чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також
відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра
звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати
Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Велика Палата
Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та
додатково зазначає таке.
До набрання
чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін
до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального
кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших
законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав,
що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо
невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання
рішення суду.
Після набрання
чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України
викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити
передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення
позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії
розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи
унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення
порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він
звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених
законом».
(!!!) Тобто з 15
грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає
можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання
рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи
оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має
намір звернутися до суду.
Тлумачення
наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення
судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті
спору, примусовому виконанню.
Цивільний
процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі,
рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову
сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення
у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову,
зокрема накладення арешту на майно, не
завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і
відповідати характеру порушеного права позивача.
У частині
першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед
яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або)
грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і
знаходяться у нього чи в інших осіб.
(!) Жодних
обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення
арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його
застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне
законодавство не містить.
Тому Велика
Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або
немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі
примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом
питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між
сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав
позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у
конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи
оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3)
співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими
позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про
забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання
учасником справи своїми правами.
Наявність або
відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній
справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних
передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
ВИСНОВОК: Характер спору
(майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній
справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні
судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову,
отже все залежить від обставин справи та переконливості їх доведення перед
судом.
Матеріал по
темі: «Наявність/відсутність обов’язкудоказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову»
Немає коментарів:
Дописати коментар